…Я відриваюся від новинної стрічки і втомлено заплющую очі: від прочитаного у мене страшенно розболілася голова. Ні, справа навіть не у самих новинах, скоріше – у тоні, яким вони доносяться, і особливо у тоні, яким деякі користувачі доносять свої думки до інших.

Гейтспіч, або мова ворожнечі, визначається як будь-яка форма комунікації, яка розпалює, поширює або виправдовує ненависть. Зазвичай вона групується навколо певної ознаки: релігії, раси, статі, національності, але може бути і більш різноманітною. Про те, як її розпізнати, пишуться дисертації, про те, як її уникати, розповідають правозахисні організації, а алгоритми Facebook взагалі мають свій, альтернативний погляд на те, які слова можуть нашкодити читачам.  Але, так чи інакше, деякі спільні схеми, по яким працює мова ворожнечі, виявити усе-таки можна:

Дегуманізація – мова ворожнечі намагається звести глибокий й складний внутрішній світ кожної окремої людини до стереотипів. Як тільки утворюється певний усереднений образ, позбавлений індивідуальності, виправдати агресію та насильство стає простіше (і саме тому, до речі, анекдоти про певну національність чи іншу ознаку, наприклад, білявок, можуть бути небезпечнішими, ніж нам видається).

Розкол – після того, як вдалося створити «їх», створюємо «нас» і протиставляємо. «Вони», ясна річ, погані й нерозумні, проте «ми» – усі в білому, і маємо право на деяку зверхність. Ідеальний грунт для руйнації соціальної згрунтованості готовий!

На фото: каблучка Е2-Е4

Ескалація конфлікту – іноді необережне слово може стати тим запалювачем, який призведе до реальних сутичок та насильства. А якщо таких слів десятки чи тисячі? А саме так, зазвичай, і працюють онлайн-суперечки: з кожним новим витком коментарів бажання почути співрозмовника зменшується, а бажання йому дошкулити – збільшується.

І, нарешті, психологічний тиск та навіть травля – на жаль, якщо довго і цілеспрямовано використовувати проти певної людини мову ненависті, жертва відчуватиме страх, тривогу і може зіштовхнутися з серйозними психологічними проблемами.

Підсумовуючи усе це, мову ненависті можна уявити як словесну отруту, яка щедро випліскується в соцмережі – адже анонімність та безлімітний інтернет знімають купу заборон, а постійний стрес тільки підсилює градус кипіння. На перший погляд у цьому немає нічого серйозного – яка різниця, хто як спілкується? Але насправді постійне споживання подібного контенту може підвищити рівень тривожності вже у читача, викривити сприйняття реальності і навіть погіршити самопочуття – усе як в казці про скалки злого дзеркала…

На фото: підвіс "Форма світогляду"

А якщо вам здається, що захворіти від слів – це малоймовірно, нагадаю про максимально популярні наразі афірмації (і про ефект плацебо, про який вже згадувала Тала). Афірмації – це позитивні твердження, які варто повторювати уголос, щоб змінити своє життя та мислення: «Я сильна та здібна людина», «Кожен день я стаю кращою версією себе», «Мій кіт мене любить». Звучить дивно, але це не тільки сучасний тренд – корені афірмацій можна знайти ще у мантрах. А сучасний вид їм надав французький лікар та психолог Еміль Куе, який на початку ХХ століття придумав просту фразу: «З кожним днем мені стає все краще і краще». Куе вважав, що ця практика може покращити психічне та фізичне здоров’я, використовуючи силу підсвідомості – і самонавіювання звісно працювало!

Звісно ж, якщо на додачу до афірмацій нічого не робити, вони не допоможуть. Але створюючи навколо себе добру та затишну атмосферу, можна й дійсно покращити життя – чи, принаймні, опинитися у просторі, де хочеться жити й працювати.

На фото: каблучка "Разом ми - сила"

Отож, просіюйте усі злі висловлювання крізь дрібне сито, читайте письменників, які писали у добу, коли, щоб висловити незгоду з текстом, треба було написати критичну статтю, а не коментар у автора на сторінці, звертайтеся по новини у добру стрічку Орінго – і нехай наші слова несуть добро, а не отруту.

Ольга Орінго