Час після Великодня видається ідеальним для поновлення пам’яті та перевірки власних коренів, тому й хочу порадити вам важливу книжку про українські музеї, які вже ніколи не будуть такими, як до 2022 року.
Зазвичай не пропускаю у стрічці огляди цікавих видань про українську культуру, тому коли промелькнуло щось весняно-зелене від нового видавництва The Ukrainians Publishing (засноване незалежним медіа-проєктом The Ukrainians), зацікавлено перейшла на сторінку… і вже через п’ять хвилин замовлення було сплачене, а наступного дня примірник книжки «Контурні карти пам’яті» був на моєму столі.
Що це за книжка?
У збірці вісім есеїв письменників та письменниць і це справжній архів приватної пам’яті, яку Росія весь час намагається знищити. Початковий задум належить Вікторії Амеліній, українській письменниці та правозахисниці, яка з літа 2022 року документувала воєнні злочини Росії разом з організацією Truth House. Ідея полягала в тому, щоб зафіксувати російські злочини проти української культурної спадщини та дати розуміння, чому саме Росія скидає бомбу на музеї. Ця книжка також і спадщина Вікторії, бо її та ще дванадцятьох людей убила ракета, якою росіяни поцілили в кафе у Краматорську у червні 2023 року.
Чому мене ця книжка вразила до самого серця, покажу зараз на фото. Олена Рибка розповіла про Сковородинівку і це бачення резонує мені повністю. Постать Григорія Сковороди, книжка Леоніда Ушкалова, рядки Сергія Жадана і згадка про чарівний Захаріаполіс — це усе таке рідне й близьке!
Процитую уривок з есею про музей Сковороди:
«…Про людей, які знаходили тут своє кохання. Людей, які шукали тут натхнення і душевного миру. Про постать музейного зберігача, якого знімали для одного з ігрових фільмів: ось іде він, осяяний сонцем, серед трав і сонячного проміння, і здається, що Сковорода достоту так само спускався дві сотні років тому цими схилами. Про години розмов із професором Ушкаловим - автором книжки «Ловитви невловного птаха». Щоб написати її, він заново перегорнув майже одинадцять тисяч книжок, відтворюючи час і таки намагаючись вловити невловного Сковороду.
Темна ніч, глибока вода.
До міста вертається Сковорода.
Це нашої любові глибока руда.
Наша свобода, наша біда.
Ранні світанки, перші холоди.
Ріки течуть невідомо куди.
І ти говориш духові води:
я хочу на той берег - переведи.
Вірш «Сковорода» Сергія Жадана, який він написав для проєкту Skovorodance, я давно знаю напам’ять. Зрештою, саме завершуємо роботу над артбуком, де вмістимо і цей вірш, і тексти Сковороди, і коментарі літературознавців, і сновидні ілюстрації.
Бо до нас знову і знову вертається Сковорода. Переводить на той берег, вчить дослухатись до серця і шукати сродність...»
Про музичний альбом Skovorodance, створений за мотивами «Саду пісень» та про неймовірно дивний віватовський артбук я ще обов’язково розповім і навіть сподіваюся щось особливе показати. А поки раджу підтримати The Ukrainians Publishing та купити книжку, щоб вони й далі зберігали нашу пам’ять у вигляді контурних карт. Нам це насправді потрібно.
Як і завжди в Орінго, це не реклама, а просто любов.
О.М.
olenabuglova
Пнд, 21/04/2025 - 14:23