Вчора Наталочка чудово розповіла про портрети Григорія Савича, а сьогодні час побалакати про пам’ятники. Харків особливо шанує Сковороду, пам’ятних місць в нас дуже багато і майже в кожному є статуя, погруддя чи пам’ятний знак...

Я не буду розповідати про кожен, у Вікіпедії є список пам’ятників Григорію Сковороді, з датами встановлення та з іменами скульпторів. Сьогодні ж давайте звернемо увагу тільки на ті пам’ятки, що наочно підкреслили хтонічну і антикультуру сутність рашизму. 

 У ніч на 7 травня 2022 року музей Сковороди в селі Сковородинівка Харківської області було уражено прямим ракетним ударом, унаслідок пожежі маєток XVIII століття згорів, постраждала людина. Мінкульт потім повідомив, що найцінніші експонати колекції музею вдалося зберегти. 

Сказати, що засмутилася — не сказати нічого. Сковорода для мене не лише автор цікавих думок, це мій поводир і взірець, я давно мріяла поблукати по Сковородинівському парку та спробувати пошукати справжнє місце поховання, бо різні чутки ходили серед місцевих, мовляв під каменем насправді нікого немає…  

Сумувала я доти, поки не побачила казкове фото з дивом вцілілою, хоча й травмованою скульптурою, світлою постаттю Григорія Савича. А потім ще прочитала, що розповідала директорка музею, Наталія Мицай, про події тієї ночі. Як усе село почуло вибух і у багатьох людей від вибуху вдома відчинилися двері та повилітали вікна, як вона дізналася, що горить музей, де тієї ночі чергував її син... Але син вцілів у повністю зруйнованому будинку, лише перелом ноги при прямому влученню ракети — справжнє диво. І Наталія Мицай сказала, що зберіг його Сковорода. Вірю в це без жодного сумніву, як і в те, що незабаром буде в мене подорож до Сковородинівки.

«Хіба не кохання все об’єднує, будує, творить,

подібно до того, як ворожнеча руйнує?»

 Пройшло два місяці. Уночі 6 липня окупанти завдали ракетних ударів по трьох районах Харкова і, зокрема, розбомбили головний корпус Харківського національного педагогічного університету імені Сковороди. Спочатку вважали, що пам'ятник Сковороді (скульптура роботи відомого харківського митця Сейфаддіна Гурбанова) зруйновано, але пізніше його знайшли під завалами. 

Сергій Жадан про руйнування університету тоді сказав так: «…Те, що окупанти переслідують Григорія Савича - цілком закономірно. Сковорода - патрон Харкова, але разом із тим - символ українськості міста. А росіяни прийшли сюди саме за тим, аби винищити все, з Україною пов'язане. Ось вони його і ловлять. Але все одно не впіймають. Відбудуємо аудиторії, викинемо цю сволоту за кордон. Світитиме сонце над містом Сковороди…»

До речі, радіо «Культура» створило радіофільм в двох частинах, присвячений ювілею українського філософа. Оповідачкою у фільмі стала Ада Роговцева, а голос Григорія Сковороди дістався нашому улюбленому Сергію Жадану. Прем’єру чекаю з нетерпінням, а поки що пропоную вашій увазі цікавезне інтерв’ю з Сергієм, про його стосунки зі Сковородою і не тільки. Також там є більш повне аудіо-інтерв’ю, послухайте, якщо є час. 

«Природа прекрасного така,

що чим більше на шляху до нього трапляється перешкод,

тим більше воно вабить,

на зразок того найшляхетнішого і найтвердішого металу,

який чим більше треться, тим прекрасніше виблискує»

 Але на цьому події тієї ночі не закінчилися: окрім університету внаслідок обстрілу було зруйновано дві пам'ятки архітектури 1917 року на Полтавському шляху. Ці руйнування не набули такого гучного розголосу, як університет, бо багато чого розносили кляті потвори своїми ракетами щоночі. Проте подібний збіг видався мені дивним — наш район я добре знаю...

Погляньте на карту, друзі. Якщо від Орінго рушити по вулиці Ярославській до Полтавського шляху, там повернути у бік центру, то за хвилину дійдемо до цього місця — праворуч будуть зруйновані будинки, а ліворуч — Сквер Мислителів, який відкрили восени 2021 році. 

Сквер Мислителів цікавий і сам по собі, як поєднання традиційного мистецтва і сучасних технологій: скульптури мислителів можна «оживити» завдяки технології доповненої реальності, а сам сквер був обладнаний Wi-Fi та зарядними пристроями для мобільних телефонів (звісно, чим ще молодь можна привести до мислителів?). Композиція — єдиний в Україні об'єкт, розміщений на фонтані, до того ж до війни вона вміла обертатися навколо своєї осі - за три хвилини здійснювала один повний оберт. Пам'ятник символічно поєднує в собі дерево життя та воду, джерело життя. І ще цей пам'ятник став останньою роботою того самого Сейфаддіна Гурбанова, який за місяць раптово пішов з життя від ковіду. 

Проте головне — хто саме став героями скульптурної композиції. Зліва ми бачимо азербайджанського філософа і громадського діяча Мірзу Фаталі Ахундова, праворуч казахський поет і мислитель Абай Кунанбаєв, а у центрі — така знайома проста постать Григорія Сковороди, у традиційний свитці і з дуже привітним виразом обличчя.

Від пам’ятника до місця потужного прильоту — декілька десятків метрів! І він повністю цілий!

Я частково згодна з думкою, що Харків насичений духом Сковороди набагато більше, аніж будь-яке інше місто, і куди тут не ляпни ракетою, поруч буде Григорій Савич, але… Ну це вже занадто, як для співпадіння. Двічі вцілілий за ніч… Знову світ не спіймав. 

Як би не намагалися рашисти видавати себе за щось культурне, навіть пам’ятники з них глузують. Скільки б не намагалися вони видати Григорія Сковороду за російського філософа, його ідеї і пам’ять залишаються на боці улюбленої Слобожанщини.

«Ти робиш найкращу і для тебе рятівну справу,

коли твердо ступаєш по шляху доброго глузду»

 А закінчити містичну історію з вцілілими пам’ятниками хочу нагадуванням, як Сковорода послав в корабельному напрямку саму царицю Катерину II, яка Григорія Сковороду всіляко спокушала та запрошувала на проживання при дворі, а у відповідь почула: «Я не покину Батьківщини. Мені моя сопілка і вівця дорожчі царського вінця».

Один з перших пам'ятників Григорію Сковороді, гіпсовий бюст, зробила Н. Крандієвська у 1919 році для встановлення на Брянському вокзалі у Москві. Проте монумент був вщент зруйнований через падіння частини п'єдесталу саме у день його встановлення. Чудове свідчення того, що наш рідний Сковорода сам вирішує, де і яка про нього повинна бути пам’ять, за що я йому щиро вдячна! 

О.М.