Хоч спочатку, коли ця рубрика мною лише замислювалася, я планувала лишити її виключно поетичною, та вже не вперше зустрічаю побажання "запросити" до Вітальні й прозаїків. Анонсуючи цей випуск, я попросила вас запропонувати кандидатів у гості, і на прохання Ольги Сергіївни (Apolinaria) сьогодні у Вітальні - Софія Андрухович, письменниця й перекладачка.
Софія народилася у 1982 році в родині Юрія та Ніни Андруховичів. Освіту отримувала в Українській академії друкарства. Коли журналісти запитують, чи виховували її якось по-особливому, Софія відповідає: "Я не помічала ніколи виховного процесу: читання моралі, виголошення конкретних заборон або сварок. Я розуміла, що деякі речі будуть небажані. Все будувалося на відчутті сорому". Заміжня за письменником Андрієм Бондарем, від якого має доньку Варвару. Як перекладачка працювала над книгами Ішіґуро Кадзуо "Не відпускай мене" та Дж. К. Роулінг "Гаррі Поттер та келих вогню" (разом з Віктором Морозовим).
Перші книги Софії виходили на початку двотисячних: "Літо Мілени", "Старі люди", "Жінки їхніх чоловіків", "Сьомга" - чотири з шести прозових книг у її доробку вийшли з 2002 по 2007 рік. "Сьомга", еротична, відверта і модерна, стала подією - про неї говорили, писали, її рецензували, а авторку інтерв'ювали - і не завжди дбало й доладно... Далі було сім років письменницького затишшя.
За ці роки Софія набралася досвіду - життєвого, материнського, письменницького. Роман "Фелікс Австрія" став найочікуванішою прем'єрою осені 2014 року та одним з найяскравіших її творів. Хтось називає його історичним, хоча сама авторка це заперечує, мовляв, історичність тут лише декорація. Хоча досліджувати довелося чимало - Софія витягала з журналів, книжок та інших джерел різні факти про те, як одягалися, чим парфумилися, як розважалися жінки початку сторіччя. Вишукувала тогочасні рецепти, побутові описи... Цісарське місто Станіславів - це сучасний Івано-Франківськ, де сама Софія й народилася. До речі, Софія писала цю книгу, перебуваючи в Польщі, на стипендії Gaude Polonia. Роман отримав премію "ЛітАкцент року" та "Книга року Бі-Бі-Сі". Між іншим, "Сьомга" теж свого часу увійшла в короткий список (це п'ять кращих) "Книги року Бі-Бі-Сі - 2007".
У центрі опису - дві жінки, Аделя й Стефа, що зростали сестрами. Увесь сюжет будується навколо їхніх двох постатей, а решта персонажів то зринає, то потопає у вирі подій. Це роман про любов - любов сестринську, материнську, дружню й почуттєву. За книгою було написано сценарій і знято кінофільм "Віддана". Прем'єру заплановано на 16 січня 2020 року. На Міжнародному аудіовізуальному тренінгові в Сан Себастьяні, Іспанія, проект "Відданої" у 2018 році увійшов у п'ятірку фіналістів, та й узагалі був єдиною українською картиною, що брала участь у ньому.
Як завжди, пропоную послухати саму авторку - Софія Андрухович про батьків, письменництво, мудрість й Україну:
Про Юрія Андруховича: Багатьом здається очевидним, що я почала писати тому, що мій батько письменник. Насправді, невідомо, бо моя мама працювала у дитячій бібліотеці. Відколи я себе пам’ятаю, мої дні проходили там. Не тільки за читанням книжок. Це був спосіб життя. Поки мама працює, я собі блукала в книгосховищі. Інші бібліотекарки складали зі стільців велике ложе, де я могла спати.
Про перерву в писанні: Писання було у мене з найранніших моментів життя, тому що в якомусь сенсі я почала ним займатися, копіюючи батька, і повністю не усвідомлюючи власної відповідальності і всього, що пов'язане з цим. Настав такий момент, коли стався злам, і треба було пережити багато моментів, пов'язаних з цим вибором.
Після виходу "Сьомги", коли виникло дуже багато уваги до мене, уваги різного плану, а "Сьомга" була таким процесом індивідуації, сприйняття власної особи, і вона сама по собі була дуже болісною і ризикованою. І коли я отримала багато реакцій на неї, то це було більше, ніж я могла витримати на той момент психологічно, і я просто втекла. Я фактично заховалася від світу. Якісь відбувалися зі мною процеси переродження. На щастя, все в правильному напрямку рухалося. Я навчилася інакше на це дивитися.
Про те, чи можна навчитися писати: Можна навчитися, не маючи ніяких схильностей до цього. Є певні закони, секрети, внутрішні механізми, знаючи які, можна написати роман. Але буває зовсім інакше: це звідкись береться. Головне — щоб людину перло. ... Це залежить від розвитку людини і від того, чи людина перестає шукати щось нове, заглиблюватися в себе та світ. Воно приходить з цих постійних спроб.
Про "Фелікс Австрія": Пишучи, я долала багато своїх внутрішніх проблем, пов'язаних зі страхом писання, з невпевненостями, і тому вже сам факт того, що я цю книжку закінчила, зробила і побачила, що вона мене переконує, тобто відчула задоволення, що я її закінчила, - сам по собі цей факт був для мене великим подарунком. ... Люди дуже втомилися психологічно постійно переживати цей стрес і потребують нових тем, щоб відпочити, відволіктися, згадати, що існує не тільки війна, політика і весь цей страх, але й література і розваги.
Про висловлення громадянської позиції: Я за те, щоб кожен письменник сам для себе це вирішував. Тому що письменники – це звичайні люди зі своїм темпераментом, звичками і поглядами. Тому один письменник може дуже високо цінувати себе в ролі громадського діяча або совісті нації чи, якщо менш пафосно, відчуває свою відповідальність перед соціумом. Якщо так, якщо для нього це важливо і він має що сказати – це абсолютно правильно і виправдано.
Про жіноче в літературі: Я думаю, в літературі є різні типи авторок, які писали наближено до чоловічого способу мислення і навпаки. Але я не вважаю, що є потреба імітувати чоловічий спосіб мислення, вдавати із себе когось іншого. Цінність у тому, що у кожного – власний голос.
Про мудрість: Це вміння завжди зберігати внутрішню рівновагу і спокій, і приймати світ та себе в ньому такими, якими вони є. Не хотіти забагато, але й не обмежуватись мізером. Остерігатись категоричності, бачити під різними кутами й різними очима. Не зупинятись, але не летіти сторчголов. Змахуючи крилами, не забувати про хвіст. Перерубуючи вузол, намагатись його розплутати. Бути покірним, ссати дві матки. Не проганяти роботу в ліс. Не бити лежачого. Дурня не валяти, але клеїти. Бути лежачою колодою, під яку вода тече. Бути і рибою, і м’ясом, і тином, і ворітьми. Любити возити санчата – так само як і возити санчата любити. Один раз міряти, сім– відрізати. Пізнавати друга в біді, а ворога – в щасті.
Про стереотипи: Нестерпні кліше – начебто письменник повинен обов’язково бути вередливою й прикрою особою, нетерпимою та жорстокою з близькими, а вони мусять терпляче витримувати всі його знущання і покласти себе на вівтар літератури. Що там іще? Письменник далекий від побуту, не вміє оплачувати квитанції за світло, не здатен випрати власні шкарпетки, засмажити яйце, забити цвях, письменник – ексцентричний і дивакуватий, самітник, відлюдько, сварливий та складний у спілкуванні, проте якимось чином йому вдається на кожному кроці заводити цілу купу коханок і коханців, письменник завжди дуже бідний і дуже нещасний, він знає, що таке дно, у нього хворий жовчний, і взагалі багато хронічних хвороб, він безперервно курить, багато п’є, заздрить колегам-письменникам, та й узагалі всім підряд, він пліткує, ганить тих, хто успішніший за нього, про себе ж завжди говорить лише у суперлативах… Чому це письменник обов’язково мусить бути якоюсь такою порваною душею, атомним реактором, в радіусі якого на багато сотень кілометрів не здатна існувати жодна жива істота?
***
Але коли мама обпікала собі руку чи ранила палець, вона просто починала співати. Коли її вигнали з роботи, вона повела мене на вершки з фруктами. Коли в нас не було грошей, ми гойдалися в парку на безкоштовних гойдалках, просто під чортовим колесом. Коли тато повертався додому пізно, вона шила собі нову сукенку. Коли починалася осінь, падали дощі і надворі темніло страшенно рано, вона пекла пляцок і йшла до знайомих. А я в той час сиділа на підвіконні і намагалася зрозуміти, що це за паскудне почуття розростається в мене всередині, чому від читання стає набагато гірше, чому нікого не хочеться бачити, чому ніхто не хоче бачити мене, чому в мене немає ані гарного пальтечка, ані кульчиків, яких би мені хотілося, чому я нікуди не їду, чому мушу йти до школи, коли це закінчиться, і що буде, якщо закінчиться, і краще вже, якби не закінчувалося, і де ця мама, бо я голодна і не вмію нічого приготувати, нічого собі пошити, нікого розважити, не вмію бути веселою, вічно думаю про погане, завжди у мене хандра, завжди цей дощ.
"Старі люди"
Коли я наступаю на мікроскопічну неприємність (таку маленьку - ви б не помітили її, закладаюся) - я надуваю її і розтягую, і ось уже весь світ безнадійнгий і нікчемний. І я показую його тим, кого це вже не відлякає від мене. До решти я сором'язливо посміхаюся і даю поради, як жити щасливо. Поради діють. Мені присилають подарунки і подяки. Я зриваю з них яскравий обгортковий папір і викидаю все через вікно. Світ нікчемний і безнадійний. Цей чоловік з розкішним мерсом і великим шрaмом від скроні до вилиці, міліметр від окa, з'являється тaк рaптово, в мить, коли я aбсолютно не знaю, в який куток свого життя його зaпхaти, оскільки тaм для нього ну зовсім уже немaє місця; цей чоловік виявляється тaким зaйвим, безглуздим і не потрібним мені, що я розумію: він - якрaз те, що мені потрібно. ...жінка може витримати одну пару чорних, густих та пишних вусів, але навіщо їй розплоджувати навколо себе цілий виводок цих вусів, якщо у кожних з них застрягають ті самі крихти хліба?
"Жінки їхніх чоловіків"
Любов - це єдиний вияв магії в нашому світі, схожому на холодний годинниковий механізм. Без любові всі ці металеві коліщатка швидко заржавіли б і покришились. Але ж ні - вони цокотять і обертаються, приводять в рух одне одного, хоч би вже й самі того не хотіли.
Мені не зимно. Холодний вітер не проймає. Будинки - єврейські, вулиці - польські, а все місто, небо з хмарами, зорями, дощем - моє.
Кожен отримує те, що хоче, кожен має таку любов, якої прагне. Хтось народився панею — хтось служницею, і служниця була б нещаслива здобути волю від пані. Пані любить у той спосіб, що приймає від служниці її служіння, і таким чином робить служницю щасливою, саму її перетворює на пані — у цьому чарівному палаці. Хоча й палац цей, який є водночас кораблем, далеким островом, венецьким палаццо, римським храмом — може бути страшною в’язницею, як в’язницею може бути — і буває — сама любов. Хтось любить їжею, хтось — каменем, хтось — молитвою.
З моїх очей зі слізьми витікала гіркота, і нестерпний принизливий сором за себе, за своє маленьке низьке життя, за свою сліпоту, покірність, фізіологічність, а ще витікав живий жаль і співчуття, яке, буває, відчуваєш до безтямної живої істоти, до якогось звироднілого кошеняти чи до тих, наприклад, лисих щуренят, приречених бабратися серед нечистот і загинути як не від отрути, то в зубах кістлявих псисьок (хоч і псисьок цих несподівано було мені дуже шкода!).
Як не можу знайти спокою, то завше пораюсь біля кухні: щось ціджу і перетираю, пражу-смажу, варю, начиняю. Коли шкварчить в оливі цибуля, на весь будинок пахне часник, а я наскрізь просякаю запахом готування, на серці відразу стає просторіше — і вже дається далі жити.
"Фелікс Австрія"
Читали "Фелікс Австрію"? Чи, може, "Сьомгу" в двохтисячних?
Приєднуйтеся до обговорення в коментарях!
І до нових зустрічей в Літературній вітальні Орінго!
Книга "Фелікс Австрія" - одна з найулюбленіших, з авторським автографом! Дуже рекомендую до читання! В ній все - і кохання, і почуття, й історія, і побут, і містика й інтрига! Правда, при читанні доведеться звертатися до словничка або до Гугла, так як в ній міститься багато слів, що вживалися на Галичіні і значення яких не є широковідомим. Так, в книзі є багато виносок, але ж все таки словничок не завадить, що й для розширення кругозору корисно. Сюжет захоплюючий і спонукає замислюватися над вчинками героїїв, спостерігаючи за ними в різних обставинах. А в січні ми ще й зможемо кіно подивится, що знято за сюжетом роману українськими кіноматографістами. На фб навіть група є - "Віддана", де можна почитати та подивитися як створювалися костюми, підбиралися аксесуари та відбувалися зйомки. Софія Андрухович - привітна і харизматична, уважна до своїх читачів і вимоглива до себе (як працює над своїми книжками, то намагається дізнати найменші подробиці про те, на що звертає увагу у своїх творах та навколо чого вибудовує сюжет) . В Одесі відбувалась одна з перших презентацій книги "Фелікс Австрія", де в теплому неформальному спілкуванні Софія розповідала про ідею та історію створення роману, про деякі цікаві моменти та про творчі пошуки й втілення задумів. А найближчим часом вот кияни мають чудову можливість відвідати творчу зустріч (фото анонсу з фб).
Надо же, какое совпадение - сегодня выиграла в благотворительной лотерее книгу "Сьомга". Теперь смогу почитать и составить свое мнение о творчестве Софии.
Дуже рекомендую до читання! 
Софія Андрухович. В тіні батька?