Скільки б людина не читала й не цікавилася світом, завжди невідомого залишається в мільйони разів більше, аніж знаного. 

На початку грудня, коли ми з Олею обговорювали тоді ще майбутню зустріч у Скарбніці, присвячену Сковороді, Шевельову та життєстійкості (відбулася 14 грудня), мережа несподівано подарувала нам нове відкриття. 

Зазвичай наші листування у чаті залишаються за лаштунками, але ми дійсно саме так спілкуємося про контент та життя. Отже, 9 грудня, 23:45 (за київським часом), я читаю статтю про Сковороду на Суспільному і розумію, що знайшла нам нове ім’я.

З дозволу Олі витягую наше особисте листування на широкий загал, бо може так зрозуміліша стане внутрішня кухня Орінго.

Олена Маслова (далі – ОМ): Здається, Ігор Козловський потребує нашої уваги 

Ольга Воробйова (далі – ОВ): Ось так потроху я і здобуду другу філологічну освіту...

ОМ: Через дописи? Ну я от не розумію, як його не бачила раніше, бо він напрочуд класний.

ОВ: Я навіть не чула.

ОМ: Послухай: «…що цікаво, я подивився взагалі на оці особливості: будь-яка криза вимагає від людини зрозуміти — або вона живе минулим життям, життям потреб (і Сковорода бачить ці потреби та до чого вони ведуть), або вона виходить на інший рівень цінностей. Це завжди така криза. Криза — це ми повинні від чогось відмовитись і кудись рухатись, знайти сенси. Сковорода знаходить: він сам для себе вирішує, що треба відцуратися від недобрих людей»

Ну це ж треба з кожного стовпа кричати, а не про трампа-довбограя, як зараз…

ОВ: Розумієш, від Трампа залежить наше життя, а інший рівень цінностей, він... важкодосяжний. Таке відчуття, що пів світу було... на вищій поличці. І тепер ми звідти навмання тягаємо книжки)

ОМ: Ідеальна фраза! Якби люди були розумними - не було б трапіїзмів, а для цього треба змінювати фокус і хоча б тримати ту саму високу поличку. 

Ось воно: «Для Сковороди Бог, якщо це друг, — це дійсно радість. Це інша радість, ніж ми звикли в секулярному світі розуміти. Це може бути тиха радість, це внутрішня радість. Це в чомусь збігається тим, що говорить апостол Павло – "Завжди радійте". От завжди. Це категоричне формулювання. Не інколи, не часу від часу. Під час полону мене це рятувало. Я постійно згадував — завжди радійте. Навіть тут, на дні людського життя, завжди радійте. Це важливо. Це Бог радості, Бог насолоди, Бог-друг, Бог-любов, безумовно. І Бог, з яким Сковорода перебуває в такому постійному спілкуванні. Оце постійне спілкування дає йому розуміння того, що є справжня свобода.»

Дивлюся зараз інтерв’ю з Марʼяном Пирігом. Марʼян чудово сказав, чому ми згадуємо закатованих. І чому москалі наших мерців крадуть, про кацапський культ смерті. А в нас - культ життя. І коли ми згадуємо своїх загиблих, то згадуємо їх, щоб такого більше не ставалося. Ми вказуємо росіі на їхні злочини. А не для того щоб засумувати бездійно. Це в нього десь на 1:00 (про культи).  Отже… Усе не даремно. Ми тримаємо поличку

ОВ: А я сьогодні пішла читати авторку, яку Настя радила (дописи Насті про Наталену Королеву тут і ось тут), і в неї цікаво про відмінності віри в москалів та католиків. Про те, що в москалів навіть віра вийшла про страх і примус. І що коли тебе вимагають цілувати ноги і звітувати про сповідь, радість та дружба якось не відчуваються)

ОМ: Однозначно! Книжки Козловського вже замовила)

ОВ: Я не встигну за січень прочитати усе, що хочеться 

ОМ: Книга «Людина на перехресті. Роздуми про екзистенційний інтелект» – Ігор Козловський. Це тут уривок — чітко мені відповідь на питання як жити, коли весь час відчуваєш себе білою вороною.

І ось круто: «Внутрішній процес, що відбувається в кожній людині, має багато проявів. Насамперед це реакція на різні виклики під час того, що ми зазвичай називаємо кризою. Термін «криза» походить від грецького кріо, або krisis - рішення, поворотний пункт. Вона може бути особистою, творчою, економічною, політичною, соціальною, її можуть зумовлювати пандемії, війни та інші глобальні події. При цьому будь-яка криза знаменує новий етап розвитку, коли людина змушена шукати рішення і шляхи задоволення своїх нових потреб. Тому криза - це ще й напруга. Окрім названих вище тлумачень, давньогрецьке слово krisis має також й інші значення -  суд, вирок. Тобто кризу можна сприймати як розплату за раніше скоєні погані вчинки, яка неминуче настає як для окремої людини, так і для цілого суспільства. 

Уявіть, що нас викликають на суд. Або внутрішній, або соціальний, культурний. Там нам задають певні запитання, які, своєю чергою, мають здатність спонукати. Це нагадує класичні коани дзен-буддизму. Один із коанів звучить так: «Що спонукає тебе відповідати, якби тебе запитали?» Тобто коли нас щось запитують, ми отримуємо внутрішній поштовх, який спонукає нас дати відповідь. Будь-які запитання ніби пробуджують наш внутрішній світ, ми починаємо реагувати…»

ОВ: Дякую, тепер я знаю, що в мене є екзистенційний інтелект і що його треба розвивати)

ОМ: Аналогічно)

ОВ: «Уявіть, що вас викликають на суд»… І його теж вбила русня…

ОМ: Так, вбила.  
Ось глянь ще гарна стаття на Освіторії: Чим пахне «хліб зі свободи»: 15 тез Ігоря Козловського про ідентичність та українську ідею. 
«У полоні нам давали такий хліб, з якого можна коників ліпити, їсти його майже неможливо. Але іноді волонтери передавали «хліб зі свободи». У тій буханці були сенси — свобода і любов, бо та хлібина — це протягнута рука твоїх рідних і друзів. Я відчував аромат любові від того хліба. І коли розламував його і ділився з іншими, то розумів, навіщо я тут. Багато людей у полоні запитують: «Чому я?» А треба шукати відповідь на запитання «Навіщо я тут?» Полон — це травма, але вона може стати досвідом»

ОВ: «Особистість розвивається, коли усвідомлює свою невипадковість і відповідальність: за родину, за землю, на якій живе. Людина, що бере на себе відповідальність, чує совість і відчуває любов до своєї землі, доростає до гідності.» Я от підозрюю, що після російського полону написала б геть не таке(

ОМ: Ти не можеш цього знати заздалегідь. Замовила книжки й у Таємну кімнату також.

ОВ: Час відкривати філіал Просвіти в Орінго

ОМ: Ой ні, просто хай пливе як пливе. Вже сказала вдома, що харчуємося цього тижня філософією та манною небесною) Кіт правда проти. 

ОВ: Бульдог цю концепцію теж не підтримує) Але останній раз мені так радісно було від Фромма та Екхарта)

ОМ: Дякуємо музею) І спати))

ОВ: Добраніч. Хай москалі хоч всеруться - таких особистостей в них нема.

Ось така була в нас історія майже три тижні тому. Додам сьогодні у Таємну кімнату чудові книжечки «Вільний у полоні». Це своєрідний діалог з читачем. Не готові відповіді, але правильні питання, які можуть бути своєчасними. 

Часи жахливі, думки важкі, рішення складні… 

А життя все одно триває. 

З любов’ю, Олена Маслова