«Старезний, густий, предковічний ліс на Волині. Посеред лісу простора галява з плакучою березою і з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному місці в яро-зелену драговину — то береги лісового озера, що утворилося з лісового струмка…»
Тече струмок, лине художнє слово, кличе за собою, затягує всередину тексту – і ось ми вже посеред прадавнього лісу, дослухаємося до сопілки Лукаша, втрачаємо розум від краси Мавки та слухаємо, як знов і знов розгортається знайома з дитинства історія любові й зради, боротьба творчості й користі у напрочуд гарних декораціях української міфології. Має «Лісова пісня» якусь особливу вдачу – не старіє, не змушує нудьгувати над сторінками, тільки-но візьмеш до рук і вже не відірвешся до фіналу.
Здавалося б, чого там особливого, але, мабуть, для того, щоб так майстерно поєднати тему нещасливого, нерівного кохання та творчої реалізації, яку ми так часто промінюємо на «успішне життя» та зводимо нанівець, намагаючись підлаштуватися під чужі рамки, потрібно бути Лесею. В кількох рядках вона вловлює й описує характери героїв так, що ми бачимо їх, як живих – пристрасну Мавку, уїдливу мати, заздрісну Килину, талановитого, але безхарактерного Лукаша, поважного дядька Лева… Обмежена однією лісовою галявиною, перед нами розгортається драма – і в ній кожного можна зрозуміти…
Ось Мавка, вільна та пишна, немов наша Україна. Заквітчаною, прекрасною з’являється вона уперше, надихає сопілку Лукаша співати ще солодше… та немає в Мавки душі, то лише людям дістався той дар-кара.
…минай людські стежки, дитино,
бо там не ходить воля, — там жура
тягар свій носить.
Не дослухається Мавка до розумних слів Лісовика, піде за зіркою кохання, не загадуючи, коли та згасне. Та і як не піти, коли співає сопілка, коли від голосу коханого в грудях народжується душа?
Як солодко грає,
як глибоко крає,
розтинає білі груди, серденько виймає!
Не судилося довго співати коханню, бо втрутилася користь, притягла за собою буденність (ой, як гарно зрозумілий цей материнський острах – згадаймо, вони з Лукашем прийшли з далекого краю і тут нічого не мають за душею; як жити, як зимувати, якщо вдало не оженити сина?), і ось вже Мавка убрана в сирітський одяг, зрубаний та проданий німцям старий дуб, а в хаті панують злидні. І як врятуватись від цього такого реального фіналу?
Не зневажай душі своєї цвіту,
бо з нього виросло кохання наше!
Той цвіт від папороті чарівніший —
він скарби творить, а не відкриває.
Лукаш зрозуміє це – але чи не запізно?
Мабуть, в Україні не знайдеться людини, яка б не читала «Лісову пісню», а нещодавно з’явившийся у прокаті фільм сколихне цікавість та бажання зняти з полички забутий том. І це добре, адже «Лісова пісня» - чудове щеплення від бажання швидкої наживи, що разом з повсякденністю добряче засмоктують наш талант. Але якщо замовкає сопілка, врешті-решт в хату приходять злидні – і варто про це пам’ятати.
Ольга Орінго
Вітаю, друзі!
Вирішила додати декілька слів про нову каблучку «Лісова пісня», про те, чому саме її обрала з щільного потоку не менш захоплюючих літературних образів в "Екслібрисі" і про необхідність творчості для відродження країни.
Складно продовжувати лірично після такого потужного меседжу від Олі, тому перейду на графічно-скупий стиль викладу інформації.
1. Каблучку мріяла зробити, бо після перегляду трейлерів того самого вищезгаданого шароварно-непослідовного мульфільма, який зверхньо перекрутив сутність насправді чудової феєрії, емоційно вилаялася, що Лесю вбили, і відчула нагальну потребу якось срібно висловитися.
Хоча видатних літературних пам’яток є чимало в Україні, «Лісова пісня» сповнена такої щирої чистоти, такого суму, що хочеться торкатися її легенько й ніжно, щоб не зім’яти жодного листочка. Тому дикуваті трансформації емоцій та образів у пародії на "Аватар", а також усе, що коїлося з образом Мавки внаслідок цього (різні йогурти, снеки, килимки, іграшки та прикраси, що світяться уночі) підштовхнули мене до створення орінговської пісні про долю природних почуттів, які залишила нам у спадок Леся Українка. Дуже вчасний промінь натхнення від Людмили Валеріївни (Soko_Lova) обернув кола… Так і працює магія Орінго.
2. Вибачте, друзі, але особисто я зовсім не привічаю Лукаша. Мій герой-людина — дядько Лев, який цінував та поважав природу, вмів слово тримати і бачив Мавчину красу серцем. Може, не про любов була та пісня, а про те, як від людей перепадає усьому живому на планеті?
А Лукаш… Ну він просто спочатку був милим хлопчиком і гарно грав на сопілочці, але пісню ту почула й проспівала нам Мавка за підтримки лісу. Без її бачення краси не вартий він доброго слова.
Тому для матеріалізації образу узяла одну з замальовок, де сопілка була винесена окремо, а потім з сопілкою не склалося. В каблучці збережена пам’ять про втрачене, про спиляний дуб і вогонь життєдайний, а ще — юний паросток майбутньої вербочки, де знову прокинеться Мавка, і може цього разу прийде до неї справжнє, незрадливе кохання.
Але не зважаючи на деяке звуження теми у каблучці, вийшла вона дивовижно приязною. Змінюючи камені та покриття, ви можете отримати «Лісову пісню» таку, який ліс вам до душі.
3. Чому ж необхідно творити, друзі?
Якщо ми втратимо свій голос і своє бачення, якщо погодимось на тотальне спрощення та посипання блискітками складних та глибоких речей, якщо боятимемося сумних фіналів і сліз дітей від хвилювання за долю літературних чи мультяшних героїв, то Мавці не доведеться діждатися. А ми зрадимо самі себе і велику культуру, яка захищає націю від знецінення.
Вибачте, якщо вийшло не так коректно, як зазвичай. Тригерить мене ця тема. Але ж «…ніяка туга краси перемагати не повинна», тому зустрічайте гарну й зручну каблучку «Лісова пісня» — вона співає чистим срібним голосом.
Дякую за увагу!
ОМ
Vaso
Чт, 13/07/2023 - 17:45
Наталка
Чт, 13/07/2023 - 17:52
galady
Чт, 13/07/2023 - 19:49
Оля-Оринго
Чт, 13/07/2023 - 20:09
galady
Чт, 13/07/2023 - 20:14
shursh
Пт, 14/07/2023 - 06:57
Vikiviki
Пт, 14/07/2023 - 08:52
Лелеока
Пт, 14/07/2023 - 09:57
Soko_Lova
Сб, 15/07/2023 - 13:20