Улюблений письменник- Джек Лондон, тут без вагань. З його творчістю познайомилась ще в школі, "Жагу до життя" прочитала з задоволенням та часто поверталась до неї, перечитувала. Потім читала і інші твори Лондона- романи, повісті, оповідання. В багатьох з них описувався період "золотої лихоманки". У письменника був життєвий етап, коли і він у пошуках кращої долі (і золота) вирушив до Аляски. Золота не знайшов, ще й захворів і був вимушений повертатися додому. Зате саме там він знайшов дещо цінніше- ідеї та натхнення для майбутніх літературних творів.  Його герої- звичайні і не дуже люди у непростих життєвих ситуаціях (які, зазвичай, самі собі знайшли і створили). Не тільки люди, велика роль відведена тваринам, а саме собакам, вовкам. І там вони не просто рівнозначні, а часто й головні персонажі ("Поклик предків", "Біле ікло"). Є філософські роздуми на тему віри, переконань, відносин у суспільстві, долі людини і її впливу на долю інших.

Захотіла намалювати якийсь ескіз, щоб він узагальнював мої враження від книг Джека Лондона. Що виявилось нелегко, бо твори є різні, серед них дуже далекі за змістом. Але після роздумів намалювались от такі асиметричні сережки. 


Часто події у творах письменника розгортаються посеред суворих зим півночі Канади, Аляски. Мороз, лід, сніги. Відповідно лаконічні сережки, які мені асоціюються зі снігом, кригою. Англійська застібка. Довжина десь 1.5 см. Вставка- трилліон 3*3 мм чи 5*5 мм. Поверхню можна зробити гладкою  (матованою) чи рельєфною (постаралась зобразити).

Покриття- білий родій.
 

А зі мною назавжди в серці "Лісова пісня" Лесі Українки...
Її Мавка з чистою душею, вірою в добро й кохання є образом, який надихає мене й підтримує повсякчас. Навіть зараз я не можу не вірити в те, що сили природи допоможуть нам вистояти, перемогти й відродити Україну. Коли чую сумні новини, в голові лунають слова Мавки, які дають надію, що наші життя не марні: "Я в серці маю те, що не вмирає!"

Ще зі школи монолог Мавки закарбувався десь глибоко в серці. Це один із небагатьох віршів, який я пам'ятаю досі.

Усі ми колись покинемо цей світ. Але я вірю, що природа має неймовірну здатність трансформувати усе створене нею в нові форми життя... Циклічність етапів природи перетікає у вічність... Народження, життя, смерть і знову народження... 
Тому найважливіша наша місія сьогодні - любити, жити в гармонії з собою та оточуючим світом, бачити красу й цінувати її та бути кращою версією себе.   
 
Монолог Мавки
О, не журися за тіло!
Ясним вогнем засвітилось воно,
чистим, палючим, як добре вино,
вільними іскрами вгору злетіло.
Легкий, пухкий попілець
ляже, вернувшися, в рідну землицю,
вкупі з водою там зростить вербицю, —
стане початком тоді мій кінець.
Будуть приходити люди,
вбогі й багаті, веселі й сумні,
радощі й тугу нестимуть мені,
їм промовляти душа моя буде.
Я обізвуся до них
шелестом тихим вербової гілки,
голосом ніжним тонкої сопілки,
смутними росами з вітів моїх.
Я їм тоді проспіваю
все, що колись ти для мене співав,
ще як напровесні тут вигравав,
мрії збираючи в гаю...
Грай же, коханий, благаю!

Намалювався ескіз, де є і сопілка Лукаша, яка зачарувала Мавку своїми чарівними звуками. І вогонь та попіл, з якого відродяться душі закоханих.

Основа колечка - сопілка, частинка якої ніби переходить в попіл (шершава поверхня з оксидуванням). Ажурні язики полум'я, серед яких із попелу проростає тоненький пагін з душами закоханих Мавки та Лукаша.







А ось мої попередні ескізи, які самі по собі малювалися, поки в голові звучали слова Мавки...