Перебирала свої старі ескізи, яких за шість років набралося чимало, і побачила ескіз, який намалювався у 2022 році після прочитання роману Ентоні Дорра "Усе те незриме світло". Малювався він не для конкурсу, а як оберіг. Тоді вибуховою хвилею розтрощило вікна в одному чарівному магазинчику.
В основу роману покладені події Другої світової війни і легенда про камінь "Море полум'я", алмаз у 133 карати синього кольору із червоним полум'ям усередині, який оберігає власника, але приносить нещастя оточуючим. Зняти прокляття можна тільки викинувши його у море, що і зробили зрештою головні герої.
Отже, прокляття зняте, і зашкодити нікому ні в якому вигляді він більше не може, а захисні властивості, сподіваюсь, залишилися. Тому я і помістила один чарівний будиночок усередину алмазу, який зламати дуже і дуже непросто.
Мені здається, що ескіз підходить для цієї сесії клубу, адже роман відображає копітку працю різних людей різних епох.
Ентоні Дорр працював над романом цілих десять років, ретельно проробляючи усі сюжетні лінії.
Алмаз, знайдений у нетрях острова Борнео, "найталановитіший різьбяр шліфував вісімдесят днів, а коли закінчив, камінь став яскраво-блакитний, блакитний, мов тропічні моря, але в центрі мав трохи червоного, ніби полум’я в краплі води".
"Восьмирічний Вернер сам-один сидить біля свого вікна на горищі й експериментує з радіоприймачем. За тиждень він навчився його розбирати й збирати знову із заплющеними очима. Конденсатор, індуктор, котушка, навушник. Один дріт – у землю, інший – угору. Ще нічого у його житті не було таким зрозумілим.
Він добуває запчастини зі сміття за складом: обрізки мідного дроту, гвинтики, зігнуту викрутку. Випрошує в дружини аптекаря зламані навушники, дістає соленоїд із викинутого дверного дзвоника, злютовує його з резистором і робить динамік. За місяць він зміг повністю полагодити приймач, додаючи то там, то тут нові запчастини, і під’єднати його до живлення".
"Батько Марі-Лор працює головним замкарем у Національному музеї природничої історії. За його підрахунками, у цілому музейному комплексі – в усіх лабораторіях, складах, чотирьох окремих державних музеях, звіринці, теплицях, десятку воріт і павільйонів, на акрах й акрах медичних і декоративних садів у Паризькому ботанічному саду – дванадцять тисяч замкíв. Ніхто з ним не сперечається, бо він знає про замки більше за всіх". А ще він вміє робити дерев'яні скрині із секретом. "Часто вони мають форму будинків і містять якусь приховану дрібничку. Щоб відчинити їх, треба зробити кілька вправних дій: за допомогою нігтів знайти рубець, зрушити дно праворуч, відчепити бокову планку, забрати прихований ключик, відімкнути дашок і знайти всередині браслет".
Завжди відчуваю глибоку повагу до людей, здатних працювати не тільки головою, а й руками. Ювеліри, кондитери, шевці, будівельники, художники, музиканти, інженери, садівники та багато інших. Вони привносять красу у наш функціональний світ. А краса, як відомо, рятує.
Двадцять шоста сесія Екслібрису: справа, що зігріває серце