Чи знаєш, мила дівчинка, що ти потрапила у казку? Так-так, навколо казка. І не якась там солоденька штучна казочка про рожевих поні, а справжня казка зі складними випробуваннями, небезпечними подорожами, попутниками добрими та злими… А головне — з метою, майже недосяжною для звичайної людини. 

Так міг би сказати сивобородий чарівник, що завітав нізвідкіля та розкурює люльку на гойдалці в моєму садку. А потім у найкращих казкових традиціях він кудись зникає у димовому кільці, і залишає усі мої питання без відповіді.

У книжці цій невизначена кількість сторінок — доки не дійдеш до палітурки, не здогадаєшся про число на останній з них, і на відміну від звичайних книжок, у справжній казці життя не підглянеш у кінець. Як тіні від хмаринок біжать щільні рядки літер і перетворюються в тоненькі зморшки на чолі. Химерними  міражами наповзають на рядки ілюстрації, встигай тільки притискати їх пальцем та роздивлятися, допоки не втекли, та ще роздумуй, навіщо вони тобі саме такі.  

Чи сама я пишу казку свого життя, чи обираю я повороти сюжету, а головне — чи знаю я свою мету? Що треба мені зробити, крокуючи казкою життя, щоб не червонів за мене потім папір у книжці та не згорталися у трубочку сторінки? 

Складно здогадатися, які питання ховалися за заплутаними відповідями і хто їх поставив. Складно, але так цікаво! Тому доводиться проживати кожну сторінку, не перескакуючи далі, уважно приглядаючись до натяків, образів та описів, навіть якщо на цій сторінці, та й на сотні інших, я зовсім не головна героїня і ні на що не впливаю нібито. 

Поки сплітається казка, поки гортаються сторінки, поки рухи та посмішки ловлять олівцем ілюстратори, за кожною літерою можуть відкриватися  двері у нову неймовірну подорож, а з кожної зморшки досвіду раптом почнеться карколомна історія! 

Скажу чесно, друзі — я не кокетую і не перебільшую, а дійсно сприймаю життя, як захопливу казку, написану невідомим мені письменником. Не тільки своє життя, а будь-яке. Звісно, можна препарувати скальпелем «дорослого реалізму» кожну подію окремо, розбиратися з кожною думкою, поглядом, словом, і якщо комусь до вподоби жити саме так, то й нехай. Але коли одного разу вдається побачити міцний зв’язок миті сьогодення з тим, що вже було колись і буде потім, аж за самісіньким обрієм існування, то розвидити це неможливо.   

Якщо натренувати відчуття казки, то можна подорожувати будь-де. За одну книжку, за одне життя можна відчути себе ким завгодно:

- рішучим Гобітом, який хоче вирішити проблему й повернутися додому, вкрай роздратованим драконом Смаугом або дорогоцінним каменем Аркенстоном, що спричиняє події, не рухаючись;

- раціональною Сніговою королевою з холодним розумом та блакитними очима, легковажним Каєм, якому треба скласти слово «вічність» на квитку в інші світи чи намальованою на капелюхі чарівниці трояндою, яка миттєво повертає пам’ять… 

- майже звичайним хлопцем Чарлі Рідом, якому випало на долю рятувати світи від сірої хвороби чи його несподівано улюбленою собакою Радар, старість якої можна відмінити… 

 Останні рядки — це про найновішу «Казку» Стівена Кінга, про книжку, яка мене одночасно бентежить простотою та зачаровує загадковістю (вже згадувала про неї тут).

За побутовими подробицями з життя хлопця, в якого загинула матуся, а батько затоваришував з пляшкою, потроху матеріалізуються класичні казкові сюжети, з’являються мета й шляхи, іспити та втрати. А яка там розумна собака! 

Мені було дуже складно потоваришувати з цією книжкою, бо українською вона поки ще не вийшла, а крадений російський переклад (Стівен Кінг тепер нехтує нашими «сусідами») виявився таким недолугим, що я не змогла повноцінно поринути у спаплюжений текст. Врятував мене оригінал, який з моїм рівнем англійської треба розплутувати та розшифровувати.

Та тим цінніші отримані таємні знання, тим цікавіша подорож. Обожнюю кожну сторінку! За все моє життя «Казка» Кінга — це найнескінченніша історія, і я ще не вийшла до світла, разом з Радар і Чарлі. Мабуть, раніше вийде переклад, аніж я побачу останню сторінку англійською. 

 У моєї гобітоманії зараз чергове загострення — дуже часто телепортуюсь у Середзем’я і розчиняюсь у подіях. Хоча я вже багато разів крокувала за Більбо і Фродо по жахливим місцям казкового світу, доводячи нашу справу до успіху, щоразу серце стискається від немилосердності долі, від страху перед безкарністю та могутністю зла… Я плачу в тих же самих місцях, намагаюсь попередити наших хлопчиків про небезпеку, іноді чомусь виправдовую дракона, а ще бачу нові сенси та кольори у знайомих сторінках і обожнюю ту нашу охайну одноповерхову нору, з якої усе почалося. У душі я теж гобіт. 

На додачу до книжок мене тішать ще й фільми, які доповнюють, а не заважають цій нескінченній казці рятувати мій внутрішній світ від війни. 

Професор Толкін подарував надію усім, хто змагається за перемогу добра над злом. І в мене навіть виникла мрія: коли почнемо відбудовувати Харків, нехай якась нова вулиця з гарними будиночками отримає його ім’я, бо добрий геній Джона Р. Толкіна підсилює дух українців у справедливій щоденній боротьбі і теж працює на перемогу. 

 І ще я тепер інакше відчуваю казку Андерсена про «Снігову Королеву», не так як у дитинстві. В самій Королеві мені вже не вбачається зло — це не вона створювала те диявольське дзеркало і не вона його розбивала, не вона робила з людей злих та безжальних потвор. Хто зна, що було б з Каєм та Гердою, якби Королева не дала його тимчасово крижаному серцю прихисток в своєму казковому палаці… Вона ж просто врівноважена та розсудлива, і дає хлопчику все те, що може дати.

Дуже добра, як на Андерсена казка, з приємним післясмаком, якась дивно обнадійлива. Він написав її зі своїх думок, не адаптуючи старовинні казки та легенди, і на мою думку, «Снігова Королева» —найкраща його казка. От спробуйте знову насолодитися нею, перечитайте під іншим кутом, і запевняю, що будете здивовані, які неймовірні там характери і образи, як багато можна розповісти про кожного героя і яка цікава вийшла подорож до благополуччя.

А найкраще видання цієї казки, звісно, зробило видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га», з ілюстраціями Владислава Єрко. Боженьки, яка ж вона гарна! І як усе насправді казкове, ця книжечка має безліч сюрпризів. Коли я її сьогодні знову перечитала в сотий раз, побачила те, що ніколи раніше не бачила.
На зворотному боці обгортки художник зобразив дівчинку, яка в лялькових саночках по передріздвяному місту везе маленьких Королеву і Кая. 

Казка продовжується, і вже для нових поколінь дітей шелестять сторінки з магічними літерами. Казки вчать їх любити, перемагати та захищати. Вчать брати на себе відповідальність за свою особисту історію, згодом вчать бачити зв’язок світів та наслідки вчинків чи бездіяльності, а вже далі у деяких настає час розповідати казки… 

Нехай перед оченятами попливуть по зоряному небі чарівні кораблі, нехай райдужні фантазії створюють дива і ведуть стежками цікавості юних дослідників. І нехай ті фантазії не облишать нас до самої останньої сторінки, до казкової палітурки. 

Яким би був наш світ без казок? Ой, не хочу навіть уявляти цей сірий жах...

Отже, сезон казок в Орінго розпочато!  

З любов’ю, Олена Маслова