Колись давно я бачила світ крізь казкові окуляри, навіть видали чарівну книжку «Зі слів та срібла», де було дванадцять казок з ілюстраціями та багатослівна післямова. 

Сьома казка з тієї книжки була присвячена дуже важливій для мене темі: як допомогти маленькій людині вирости щасливою і сильною. Тоді поруч був онук, тож думки й казки генерувалися навколо нього, ніби навіжені. Зараз перший онук вже майже підліток, другий – ще немовля, і обидва від мене за тисячі кілометрів, та якимось дивовижним чином крізь казки я можу подорожувати до них, коли розлука стає нестерпною. Казки потроху перекладаються та систематизуються, до старих додаються нові. Може й книжка колись нова буде, після війни. 

Ця казка чомусь відізвалася так щемко, що захотілося і вам її нагадати. Отже, зустрічайте: «Про снігопад, пророцтво і любов».

Уявіть собі королівство — мирне, красиве й заможне, де багато поколінь мудрих правителів не заважали народу своєї країни жити чесно і щасливо. Над королівством завжди світило лагідне сонце, а зима відрізнялася від весни лише назвою сезону. І от в тому далекому королівстві жили собі три принцеси. 

Сестри були красиві, милі та веселі. Виховували їх в любові та радості, пестили й дозволяли абсолютно все. Так, взагалі все! 

Дівчатка попросять батька-короля пограти з ними в саду, і поважний король миттєво відміняє зустріч з міністрами, хапає відро з лопатою й  тікає з принцесами робити будиночки для равликів. Або ще гірше: веде з собою міністрів до парку й пропонує їм побудувати хатинку на дереві або посипати доріжки кольоровим піском. 

Мати-королева разом з дочками шила сукні для ляльок з оксамитових фіранок парадного залу, адже тільки там були знайдені необхідні відтінки фіолетового. А потім для цих ляльок влаштовували звані вечері в парадних сукнях, на білосніжних скатертинах, зі справжнім посудом. На дорогоцінній порцеляні розкладалися пластилінові смаколики зі складними іноземними назвами. І навіть сувора бабуся, королева-вдова, дозволяла дівчаткам використовувати родинні перли для прикраси акваріума. Дорослі балували дітей якось дружно, заздалегідь не домовляючись, ніби це було цілком природно — не тримати дітей в строгості.

Досвідчені няні і професійні гувернантки тільки зітхали, дивлячись на таке потурання й марнотратство. Дурнувата поведінка монархів стала в них улюбленою темою вечірніх посиденьок:

«Чому король марнує час на дитячі забавки, коли винайняв нас грати з ними? Чому королева все дозволяє цим дівчиськам, де ж дисципліна?» — шепотіли в одному кутку.

«Як можна дозволяти шмаркачкам розбивати дорогі тарілки? Де покарання? Який приклад ці люди подають своїм підданим?» — відповідали з протилежного боку.

Та не було сенсу шепотітися і обурюватися, адже королям і принцесам дозволено все. Тому такий безлад вирував у королівстві, допоки сестри-бешкетниці не виросли й перетворилися у гарних панянок шлюбного віку. 

Виросли вони напрочуд милими й доброзичливими, з легкою вдачею та при доброму здоров’ї,  а вродливими були від народження, тож прикордонникам королівства навіть довелося вигадати окрему візу «для залицяльників» і брати збір на в’їзд до королівства суттєво більший, аніж зі звичайних туристів. Потягнулися у країну чоловіки розумні, заможні та привабливі, та от тільки принцеси не квапилися заміж, залишаючись у люблячій родині…

Так минуло ще кілька щасливих років — але одного разу взимку завили хижі вітри, повалив крижаний сніг і до королівства прийшла біда. Це злий чаклун, що безліч разів під різними личинами намагався стати королівським зятем і отримати третину казкових володінь, зрозумів марність своїх спроб. Він зібрав військо різної нечисті, наварив магічного еліксиру холоду і пішов війною на благополучний світ. Самі знаєте, як лиходії можуть мучитися від чужого щастя...

Коли снігом засипало сади, дороги й будиночки, коли у кризі опинилися птахи, метелики й квіти, коли навіть море почало промерзати, а народ королівства опинився у зовсім іншій, страшній казці, чаклунові лишилося додати лише одне: розказати, через кого це все горе трапилося. Разом із черговою порцією снігу посипалися крижинки, на яких було написано: саме принцеси змусили його на цей крок своєю зневагою. І якщо народ хоче, крім білого й чорного, побачити хоч раз інші кольори, то... Далі прочитати ніхто не встигав — крижинки танули в руках.

Уже за годину в королівському палаці, куди в будь-який час міг приходити будь-який мешканець казкової країни, було ніде яблуку впасти. Похмурий народ стояв і на площі навколо, і на вулицях, що примикали до площі. Настрій у натовпі був найрішучіший. Люди хотіли з'ясувати в короля, чому їм холодно, голодно і страшно, а він тримає своїх дітей під крилом і дражнить чаклунів.

Тут же принцесам пригадали і дитинство, у якому їх нібито розпестили до того, що тепер під загрозою існування самого королівства. Треба віддати те, що належить, і чаклун відразу прибере сніг і армію! Лунали гасла, які підкидали в натовп поплічники чаклуна: "Принцес — заміж, короля — на пенсію, сонце — народу!" Під пронизливим холодним вітрюганом промерзали південні тіла, думки сковувала крига, і недобрі гасла починали здаватися усе логічнішими. 

Та от на балкон вийшла вся королівська сім'я: бабуся, батьки і три принцеси. Одягнені вони були легко, на непокриті голови сипався сніг, але обличчя мали такі звично-сонячні, що натовп поперхнувся своєю злістю. Комусь стало соромно зраджувати людей, які багато років робили добрі справи, хтось вирішив просто подивитись, як воно усе повернеться далі, а ті, хто виховував своїх дітей, подумали, чи віддали б вони їх за тепло й спів птахів. Ретельно спланована льодиста акція пішла скалками. Тоді король перехилився через перила і тихо промовив до народу:

— Сьогодні нам усім холодно і страшно. У нас ніколи раніше не було таких випробувань, хоча очікували їх ми давно. Так, ще сто років тому було зроблено пророцтво про загибель старого королівства через заздрісного чаклуна і трьох принцес. Мій прадід, дід, батько і я сам шукали способи обійти біду, але жоден оракул шляху не знав. З народженням третьої принцеси стало зрозуміло, що пророцтво скоро здійсниться, і мудра королева-бабуся, яка зберегла у своїй крові трохи стародавньої магії, знайшла спосіб перехитрити чаклуна. Кожну хвилину світлого минулого нашого королівства, кожну вашу посмішку, кожен захоплений вигук туриста, зачарованого нашою країною, ми перетворювали на світло любові і віддавали дівчаткам...

— А нам що з того? Виконуйте вимоги, поки  ми всі не загинули! — Короля голосно перервав помічник чаклуна, який прийшов під виглядом простого містянина. 

Король усміхнувся і кивнув прекрасним принцесам: 

— Тепер можна починати.

Принцеси втекли в кімнату за балконом і невдовзі з'явилися внизу, серед людей. У руках у кожної був великий оксамитовий мішок. Коли мішки розв'язали, то світло, що випромінювалося з них, дістало до темних хмар. 

— Беріть, будь ласка! — приговорювали принцеси і роздавали людям невеличкі амулети, в яких було сонце, сміх, радість і життєва сила — найкращий подарунок у темні часи від людей, які відчули безумовну любов близьких.

Розходилися по натовпу амулети і розсіювалися хмари, і скрипів зубами чаклун, здалеку спостерігаючи  за тим, що відбувається, крізь свою кришталеву кулю. Працьовиті й добрі принцеси зробили по амулету для кожного жителя королівства. 

Король перечекав, поки на площі вляжеться хвилювання, і продовжив: 

— Після того, як я зрозумів, що пророцтву судилося справдитися, у мене був вибір — посилити розвідку й армію або дати дівчаткам свої час і любов. Щоразу я зважував: провести мені вечір за келихом вина і розмовами або збирати з принцесами красиві камені на березі моря, їхати на полювання з придворними або в парку підбирати пташенят, що випали з гніздечка. Спочатку мені здавалося, що я жертвую собою і роблю нелегкий вибір в інтересах країни, поки не зрозумів, що став щасливим, радуючи своїх  дітей...

Чим же закінчилася ця історія? Коли відгриміли оплески королю, сонце повернулося на небосхил!  Пророцтво здійснилося, а королівство змінилося. Король невдовзі справді пішов  на пенсію, щоб опікуватися онуками, адже принцеси вдало вийшли заміж і чудово впоралися і з обов'язками королев, і з життям люблячих мам. По подвір'ях, будинках і вулицях бігали щасливі діти, які зростали у безумовній любові.

Про пророцтво, що справдилося, нагадували лише амулети, що охороняли королівство, та Свято снігу, яке  влаштовували раз на рік для малечі. До речі, чаклун теж знайшов дружину і тепер щовечора проводить час із сім'єю, не відволікаючись на магічну кулю. Як відомо, гарний приклад здатний перевиховати принаймні деяких лиходіїв...

Казка про трьох сестер була створена на початку 2019 року, а поштовхом до роздумів стали власні титанічні зусилля бути тут і зараз. Вдавалася до них, щоб не брати в руки айфон і не відкривати ноутбук, коли в гості приїздив Федір. Звичка ковзати по поверхні спілкування, що формувалася роками, безупинно відволікали мене. Годувати, гуляти, переодягати, кивати головою при розмові – і в той же час гортати мережу, відповідати на повідомлення та планувати робочий день.

Одного разу я замислилися: звідки ж візьметься в ньому любов і сила до життя, якщо у дорослих так мало місця для найважливіших моментів?

І виникла казка про любов безумовну, з повною віддачою. А якщо така любов є, то все, що виходить з наших рук, перетворюється в міцні захисні амулети. Саме так і створюються ювелірні символи цієї історії, талісмани ручної роботи «Захисниця від чар».

Та й щемкі казки теж пишуться тільки через цей канал…

З любов’ю,  Олена Маслова