МАВКА
(Інші назви - нявки, навки, бісиці, майки, мертвушки, нейки)
 
Лісові, польові, лугові, степові духи-діви. Назва слова походить від слова Нав (за віруваннями праукраїнців, так зветься нижній світ — місце, куди людина потрапляє по смерті та звідки після переродження повертається до Яві — світу реального). Близькими родичками мавок є русалки. Варто зазначити, що багато хто з дослідників не бачить чіткого розмежування між цими чарівними істотами. Однак  різниця таки є. Русалки — це духи водяної стихії і це досить суттєво. І про них ми поговоримо пізніше.
Мавка — удавано лагідна вродливиця. Тонкостанна, струнка, звабливі очі, довгі вії, брови-стріли. Має розкішне довге волосся. Його колір буває різний, як і в людей. То русалки переважно зеленокосі. Голову мавки завжди прикрашає вінок. Якщо мавка лісова — то вінок сплетено з листя дерева, у якому вона живе: верби, липи, клену, осики тощо. Якщо мавка польова (лугова або степова) — її вінок буде з польових квітів. Якщо гірська — то з квітів гірських. Дівчина-мавка завжди вбрана в довгу білу сорочку, ходить босоніж. І тому її легко сплутати зі звичайною дівчиною. Але якщо подивитися на мавку ззаду, то можна побачити мертву її утробу: легені без повітря, посіріле серце, котре не б’ється...
Лісові мавки скоряються господарю лісу — лісовику, польові — польовику, лугові — луговику, степові — степовику. Тільки карпатські мавки панічно бояться чугайстра.
За давніми уявленнями, мавка — це неупокоєна душа дівчини, котра вкоротила собі віку через нещасливе кохання або з туги за коханим і відмовилася переходити у світ мертвих. Після смерті вона не пам’ятає ані себе живої, ані того, хто її образив. Однак має в собі велику тугу за справжнім коханням. І, спокушуючи чоловіків, вона намагається пригасити ту журбу: зваблює, заводить в ліс та губить, як колись занапастили її. Ані часник, ані полин в чоловічих руках на мавку не діють. Та все ж відкупитися від мавки можна, і доволі просто: подарувати їй гребінець.
Мавками стають і ті дівчата, котрі, випадково чи ні, заблукали в лісі й після розмови з такою істотою доброхіть захотіли нею стати. Тут присутній чар навіювання, яким досконало володіють усі мавки, і якщо дівча не має при собі часнику, гілочки полину чи любистку — кепські її справи. Мавка такого натуркає, що незчуєшся, як перетворишся на одну з них. Треба сказати, що були випадки, коли деякі дівчата «добровільно» ставали мавками. Це ті, кого природа обділила красою та розумом, або каліки чи старі діви. Вважали, що після переродження вони стають звабливими, вічно молодими вродливицями.
А ще мавками стають потерчата жіночої статі — неупокоєні душі малят-дівчаток, померлих під час пологів або до ім’янаречення. Якщо такій душі не допомогти перейти в інший світ, то через сім літ по смерті за нею приходять мавки й забирають до себе.
На Поліссі вважають, що мавкою стає жінка чи дівчина, яка померла чи народилася на Навському (Русальному) тижні. Тому недарма до мавок у наших предків завжди було неоднозначне ставлення. З одного боку, їх вважали дбайливими піклувальницями нив, лісів та вод, і за це їх потрібно усіляко задобрювати, щоб не чинили лиха, та дякувати за турботу; з іншого — небезпечними потойбічними істотами, яких краще не зустрічати.
Житло мавки — це дерево в лісі, яке стає для неї сестрою чи матінкою, кущ у полі чи просто звичайна трава. Деякі селяться в печерах.
Мавки прокидаються після зимового спочинку в Навський четвер. Наші пращури Навським називали четвер перед язичницьким Великоднем. Дохристиянське свято Великодня завжди припадало на весняне рівнодення (орієнтовно це 20 чи 21 березня). Тоді день стає довшим від ночі, повертаються птахи з Вирію та сили світла остаточно перемагають сили темряви. Увесь тиждень перед настанням цього дня не можна було нічого робити із землею чи з деревом — ані копати, ані сіяти, ані саджати-пересаджувати, тим паче рубати. Бо можна було ненароком потурбувати мавку чи ще когось із духів природи.

Раніше наші предки мавок не узагальнювали, а кожну по-особливому виділяли. На початку XX ст. дослідник Ю. Миролюбов записав у кількох селах Подніпров’я імена 28 «сестриниць» (так він називає мавок).
1. Березиця — лісова мавка. Живе в березі. І навіть ззовні схожа на неї. Білокоса, тонкостанна, з тендітними пальчиками на граційних руках. А коли вона танцює, то жодне чоловіче серце не встоїть перед звабою її тіла.

2. Вербиця — лісова мавка, котра мешкає у вербі. У Вербиці розкішні зелені коси. Такі ж зелені очі. Погляд цієї істоти має магнетичну дію. Відомо, що якщо зрубати дерево чи викорчувати кущ, в якому живе Мавка, то вона загине. Убити ж Вербицю майже не можливо. Вона відродиться навіть з прутика верби, у якій жила. У найдавніші часи верба символізувала істоту, яка опікувалася дітонародженням. Досі поширена приказка, що «дітей знаходять на вербі». Очевидно, це тому, що відрізана гілочка верби приживається в будь-якому ґрунті, і з неї виростає дерево. Недарма в народі кажуть: «Верба, що лугова трава — її викосиш, а вона знову виросте». Бездітні подружжя приносили Вербиці пожертви з благаннями, щоб та обдарувала їх дітьми. Повитухи вербове гілля клали в купіль новонародженого. При цьому примовляючи: «Як верба швидко росте, щоб так і дитина швидко росла». Українці часто використовували вербу і в інших магічних обрядах та в побуті. Сухими вербовими гілочками розпалювали піч для випікання великодніх хлібів. Вербовою лозиною розганяли грозові хмари, уперше навесні виганяли худобу на пасовище, зупиняли пожежу, шукали воду під час копання криниці, вербовими «котиками» лікували горло тощо.

3. Вишниця — лісова мавка, яка живе у стовбурі високих дерев, переважно модрини, буку, сосни. Чарівниця має білу шкіру, спокусливі очі з темно-вишневим полиском. Її особливість — високий зріст.

4. Гречуха (Гречишниця) — це польова мавка. Полюбляє ночувати в полі, у гречці. Її нічні танці сприяють доброму врожаю цієї культури. Допомагає польовому господарю доглядати ниви.

5. Грозовиця — лісова мавка, котра з’являється під час грози. У неї яскраве руде волосся і чорні як ніч очі. Треба бути великим відчайдухом, щоб протистояти силі й магії цієї вогняної Мавки. Вона манитиме й кликатиме до себе, обіцятиме прихисток від громовиці. Але варто її торкнутися — вона вмить спопелить своїм вогнем.

6. Грушениця — лісова мавка, що мешкає в груші. М’яка і добродушна красуня. Кажуть, що колись вона була одинокою молодою жінкою, яка померла з туги та печалі. Навіть в обрядовій пісні співається:
 
Ой в полі, в полі, близько дороги
Стоїть грушечка тонка, висока,
Тонка, висока, вверху широка.
На тій грушечці срібна колиска,
А в тій колисці ґречна панночка.
Колишуть її два братця її.
— Та й погодіте, не колишіте,
Заносять мене три голосочки.
Єден голосок: татко мня кличуть,
Другий голосок: мамка мня кличуть,
Третій голосок: миленький кличе.
Татко мня кличе воликам дати,
Воликам дати та й напоїти.
Мамка мня кличуть водицю нести,
Водицю нести, хату замести.
Миленький кличе горівку пити,
Горівку пити, з ним говорити.
 
Груша в нашого народу була наділена позитивною магією, як і та істота, що жила в ній. У воду, в якій немовля вперше купали, клали гілки груші (на плідне життя) та мед (на солодке життя). Цю ж воду виливали під грушу, щоб дитина росла здоровою. Грушевим узваром поїли породіллю. Вірили в те, що коли безплідна молодиця з’їсть грушку, котра найдовше провисіла на дереві, то обов’язково завагітніє. Був звичай ворожити на груші. Дівчата кидали вінки на грушу, ворожачи на заміжжя. У весільний коровай обов’язково встромляли гілочку груші, що має три сучки (знак триєдності), прикрашали її стрічками й квітами. Це був умовний символ дерева життя. Також відомий ритуальний звичай разом із кутею приносити на цвинтар плоди груші та класти їх на могильні хрести. Той, хто зрубає грушу, обов’язково нашле прокляття на себе та свій рід. Бо вбиває він не тільки дерево, а й невинну душу, яка в ньому живе. Можна було рубати лишень суху грушу, яку покинула мавка, тому що знайшла собі нову оселю.

7. Дивовиця — лісова мавка, котра з’являється тільки в час, коли видно ранкову зорю.  Сидить така панна на узліссі та  мрійливо дивиться в небо. Харчується не енергією живих, а силою проклять. Прокляті душі часто біля неї знаходять порятунок. Може й людське прокляття перебрати на себе, але за однієї умови... Дивовиці подобається ставити запитання. І якщо ти  відповідатимеш правильно або цікаво, то вона не зіп'є твої сили, а забере твої прокляття собі і в майбутньому берегтиме тебе від проклять.

8. Дубиця — лісова мавка, котра живе в дубі. Чіпляється до тих чоловіків, які люблять під цим деревом подрімати. Насилає звабливі сни, у яких набирає подоби такої дівчини або жінки, яка найбільше подобається чоловікові. Від тих снів можна і не прокинутися. І треба бути вічайдухом, щоб таким снам противитися. Або ж просто не варто спати під дубом.

9. Жалиця — польова мавка. Допомагає господарю поля оберігати врожай. Вона не зводить і не губить, але якщо потрапите їй до рук — начувайтеся. Вона безкінечно плачеться та скаржиться на свою долю. І їй не можна співчувати, бо не відчепиться, поки не вип’є всю вашу силу. Улюблене місце перебування — це поле, час — жнива, ополудні. І коли втомлена жінка чи чоловік, обов’язково наодинці, сяде перепочити, Жалиця вже тут. Від її розповідей такий жаль вас розбирає, ви починаєте настільки їй вірити, наче самі були учасниками тої пригоди. Але не зважайте! Жалиці потрібна сила вашого співпереживання, вона випиває з вашого серця всі жалощі, і ви стаєте жорстоким та безжальним. Хтозна, можливо, Жалиці досі існують — у вигляді випадкових попутників у потязі чи в автобусі, або звичайних перехожих просто на вулиці. Виливаючи на вашу голову купу скімлень, вони тим часом «смачно обідають» почуттями вашого доброго серця, роблячи його черствим.

10. Житниця — польова мавка, що живе в житі та стереже його. Жвава впродовж усієї доби, аж поки не зберуть врожай жита. Золотокоса вродливиця, з блакитними очима і м’яким серцем. На голові в неї віночок з жита та волошок. Чудово співає. Уміє перекидатися на жайворона, тому й полюбляє виспівувати попід хмарами над житнім полем. Часто закохується і майже ніколи не полишає того, кого вподобала. І щойно чоловік відповідає їй взаємністю, вона перетворює його або на квітку в житті, щоб був завжди поруч, або на травичку на межі.

11. Кануперниця — мавка, котра відповідає за лікувальні властивості рослин. Є й така! Живе в лісі на галявинах, у чагарниках. Кануперниця — то народна назва шавлії, котру дуже шанують у народній медицині. Ця мавка вічно заклопотана. Її можна впізнати за запахом шавлії, яку вона носить у пучечках у себе на поясі. Якщо ви абсолютно здорові, ви їй не цікаві. Але щойно вона відчує якусь вашу болячку — не відчепиться. Може «залікувати» до смерті або, навпаки, допомогти. Якщо ви хороший оповідач.

12. Катраниця — лісова мавка, яка крім звичайної сорочки носить ще й запаску-катраницю. Дуже метушлива мавка. Завжди старається пригостити мандрівника чимсь смачненьким, як справжня господиня. Не піддавайтеся на її припросини: зазвичай їжа в катраниці неїстівна, приготовлена з грибів-поганок та вовчих ягід.

13. Косана (або Сана) — лісова мавка з чорним довгим, аж до землі, волоссям. Час її панування — ніч. У волосі її сила. Вона може ним, наче павутинням, обплутати свою жертву. І тут важливо не смикатися, бо стане ще гірше. Запропонуйте їй розчесати волосся. Вона погодиться, бо часто ходить нечесана. І поки ви це чесатимете, Косана вас не чіпатиме. З першими півнями вона втратить свою силу, і тоді ви легко можете втекти від неї. Косанин гребінець із собою не варто брати, бо мавка ходитиме за вами як нитка за голкою.

14. Краса — надзвичайно вродлива лісова мавка, але німа. Зрештою, такій і говорити нічого не треба. Щойно чоловік її зобачить, як одразу сторопіє.

15. Лобаста — найбільш ворожа до людей мавка. Єдина з посеред мавок, котра активна взимку. Влітку вона спить. В корінні сухого дерева чи в закинутих печерах. Кажуть, що з вигляду, вона висока, наче дерево, білокоса й білотіла. А все тому, що народилася від дівчини, яка померла взимку: замерзла випадково чи то в полі, чи то в лісі. А ще Лобаста має руки-крила та червоні нігті. Ними вона жертву й залоскочує до смерті, щойно зимовий сон склепить повіки.

16. Любистиця — живе в любистку, доглядає за ним. Може мешкати як у лісі, так і в лузі. Її волосся пахне цим зіллям і вважається досконалим. Вона дуже пишається ним. Час її панування — вечір. Сидить Любистиця на пагорбі, дивиться, як сідає сонце, і час від часу поправляє своє волосся. Якщо ви натрапите на неї, то відразу впізнаєте за запахом. Вона геть не страшна. Щойно зачнете хвалити її волосся, вона вас відпустить.

17. М’ятниця — мавка, котра живе у заростях м’яти (це може бути і луг, і ліс), далеко від м’ятних галявин не відходить. Це спокійна і зовсім не лиха мавка, якщо тільки ви чемно себе ведете, коли рвете м’яту — не толочите, не вириваєте з корінням. В Навський Великдень М’ятниця стає небезпечною. Тож біля місцин, де багато м’яти, в цей день краще не ходити. М'ятниця може залоскотати до смерті.

18. Нічка-Маруха — мавка, котра порядкує тільки вночі. Єдина з мавок, котра може без запросин увійти у вашу хату, якщо ви порушуєте звичний лад. Уночі слід спати, а не працювати, тож вона ходить під вікнами й ревно пильнує, щоб жінки не працювали після заходу сонця. Якщо ж ви порушили цю заборону — начувайтеся. Щойно ляжете спати, зачне вам увижатися, що в хаті завелися непрошені гості, наче хтось ходить по ній, шумить, грюкає, видає звуки, схожі на прядіння. Ці Мавки відбивають раціональні звичаєві вірування, які змушували наших предків правильно розподіляти час на працю й відпочинок: день призначений для роботи, а ніч — для відновлення сил.

19. Овсяниця — польова мавка, що живе у вівсяному полі. Це струнка вродлива жінка із серпом, припнутим збоку до пояса. Опікується полем та врожаєм. Добрі господарі всіляко задобрюють Овсяницю, дякуючи їй за працю. Часто в полудневу пору лишають на межі хліб та квас для неї.

20. Осиниця — лісова мавка, яка живе в осиці. Це дерево й саме по собі містичне, чи не так? Мавка Осиниця може позбавити вас прокляття. Сила осики, що в ній живе, забере його собі. Але це дуже ризиковане дійство, бо, позбавившись одного лиха, можна отримати в подарунок щось гірше — фантомний біль Мавки. Бо в кожної мавки своя доля, і здебільшого страшна і геть не весела. Осиниця любить і пожартувати над випадковими мандрівниками. Розповідають одну історію про музику-скрипаля, який ішов у сусіднє село на весілля, та й заблукав у лісі. У сутінках вже на узліссі йому привиділася чепурненька хатинка. Вирішив музика попроситися на ночівлю. Увійшов досередини і втішився, бо то не хата була, а корчма. За столами сидить веселе товариство, і серед них красна панна. Розкішне довге волосся, карі глибокі очі, чарівна усмішка. Попросила вона чоловіка щось заграти. Сказала, що за кожну даровану мелодію готова добре заплатити. Музика грав, і падали до його шапки золоті. Отак чолов’яга веселився цілу ніч. Заснув аж під ранок, на якійсь за лавок. Коли прокинувся, то ошелешено зрозумів, що лежить він під осикою, його шапка повна жовтого листя, а скрипка гойдається на верхівці дерева. Мусив лізти на осику й діставати інструмент. Коли вже йшов від дерева, то чув за спиною веселий дівочий сміх. Та він не став озиратися — нічних марень йому було досить.

21. Полудниця — польова мавка. Допомагає господарю нив у полі. Це висока струнка русокоса дівчина в білому вбрані. Є різні пояснення її імені. За одним, ця мавка з’являється в полудень і карає тих, хто в цей час працює замість спочинку. Адже в полудень, якщо не заховатися, сонце може голову так напекти, що згодом від хлібороба жодної користі не буде. За другим, Полудницями називали тих мавок, які народилися в полудень й отримали від сонця його пекучість та міць.

22. Пшениця — теж польова мавка, котра мешкає в пшеничному полі та оберігає його. Схожа чимсь на Житницю, але на голові має вінок із пшеничного колосся й маків. І очі в неї не блакитні, а сірі. Завжди носить при собі серп. Може ставати перепілкою. Улюблена страва — кутя. Добрі господарі навіть улітку роблять цю страву й приносять до пшеничного лану, щоб задобрити Пшеницю. І за це вона обов’язково вбереже врожай від негоди та шкідників.

23. Росяниця — з’являється лишень уранці, перед сходом сонця. Її довге русяве волосся завжди трішки вологе, а на віях тремтять крапельки роси. Очі — великі, темно-сині. Вона опікунка роси, насичує все живильною вологою. Особливо ретельно напуває трави на луках, де випасають корів та кіз, а ті дають смачнюче молоко. Тому в народі кажуть: «Росяниця годує дітей молоком». Часто пастухи залишають на луках для Росяниці гостинці: хліб та квасне молоко, — так вони дякують цій прекрасній мавці за рясну росу на соковитій траві.

24. Сенява — мавка, яка має синюватий відтінок шкіри. Є легенда, що це русалка-потопельниця, яка не любить водну стихію, а тому відбилася від своїх та самотньо блукає лісами в пошуках щастя. Єдина з-поміж мавок, котра боїться людей.

25. Сливиця — мешкає у сливах. Доглядає за ними, пильнує, щоб люди бездумно не ламали гілля, а тварини не обгризали кору. Має довге темно-бузкове волосся й такого ж кольору очі. Безпечна для людей, котрі чемно поводяться в лісі.

26. Терновиця — лісова Мавка, котра мешкає в терні. В одній народній легенді йдеться про те, що на терновий кущ перетворилися закохані. А було це так. Один хвацький парубок, син багатих батьків, утік зі своєю милою, яка була з бідної родини. Захотіли закохані тихцем повінчатися. Та куди б вони не приїжджали, ніяк не могли застати священика вдома. То їм було так пороблено, щоб не отримали батьківського благословення на шлюб. Натомлені верталися коханці додому, та й під лісом їх заскочила ніч. А на ранок стали вони тереном.
Про це напевне ця народна пісня:
 
Цвіте терен, цвіте терен,
А цвіт опадає.
Хто в любові не знається,
Той горя не знає…
 
Кажуть, що душа закоханої згубленої дівчини живе в цьому кущі. І хоча вона вважає свою смерть несправедливою, та не мститься, а, навпаки, допомагає. З терну роблять кілки для відлякування злих сил. Гілки терну використовували як оберіг для людей і худоби, обплітаючи ними ворота, двері, вікна хати. У давнину вважали: увіткнуті в четвер перед Трійцею або в Юріїв день колючі гілки терну в чотири кутки хліва допоможуть уберегти худобу від лихого ока.

27. Травниця — лугова мавка. Мешкає у травах. За легендою, трава утворилася з кіс вродливої дівчини, яка загинула через своє нешанобливе, зверхнє ставлення до матері та до старших родичів. Дівчина заснула на горбочку, і волосся її до схід сонця стало травою, у якій її душа й досі живе та тужить за давніми часами. Озивається вона то співом цвіркуна, то перепілчиними жалями, але вже нічого вдіяти не може.

28. Яблуниця — лісова мавка, котра мешкає в яблуні. На голові носить вінок з яблуневого квіту, а за пазухою — свіжі яблука, якими щедро пригощає всіх восени. В одному з переказів ідеться про дівчину-сирітку, яка за харч найнялася до багача. Та й з вдячністю в усьому йому догоджала. А він жодного разу їй за старанність не подякував, а, навпаки, все більше й більше давав роботи. Не витримала дівчина. Пішла до річки по воду та й не повернулася. Обернулася на яблуньку з червонобокими яблучками, такими гіркими, як її доля. Але душа дівчини була добра, тож ця мавка нікому не мститься. Завжди пригощає всіх яблуками.