Мені важко іноді зрозуміти, чому думки Сковороди не так часто досліджують і транслюють, як вони цього варті. Можливо, це просто не продукт масового ужитку і кожна людина може винайти свого Сковороду самостійно і у той час, коли серце й розум відкриті до зустрічі?

Ой, як швидко промайнув наш перший мрійливий тиждень! От щойно ми милувалися новенькими прикрасами, а ті – сором’язливо-радісно грілися у променях нашої уваги. І от щастя розсипалося сяйливими іскорками, розлетілося у всі сторони, на мить зігріло серця і…

... назустріч тим, хто допоміг їм здійснитися! Прем'єри усіх прикрас з колекції "Срібна Мрія – 2025", створених за ескізами, що обиралися народним голосуванням, вже відбулися, тож не відкладатимемо розіграш надовго. 

Яким може вирости наш внутрішній ліс, якщо сумлінно доглядати за його молодими пагонами?

Оновлення кам’яного довідника до прем’єри сережок «Лісова царівна» — ніжні кабошончики, що змінюють зовнішність прикраси та закохують в себе.

Як ви почуваєтеся на природі? В лісі чи в горах, на березі моря, в квітнику при трояндах чи навіть просто в раптовому пориві вітру… Правда ж, у цьому є щось давнє? Немов будь-яка жінка, відступивши від урбану, повертається до власної первісної мови. До того способу існування, де не треба пояснювати, ким ти є, бо це вже вписано в твою ходу, у спосіб, яким ти торкаєшся повітря...

Прикро, але чомусь гоблінів заведено боятись чи хоча б обходити десятою дорогою місця, де вони мешкають. Проте наукових підтверджень існування гоблінів досі нема, на відміну від чисельних, нічим не підкріплених історій про зустріч з неповороткими створіннями, що блукають печерами й не відважуються виходити назовні вдень.

Краса – непередбачуване явище: складно сказати, де і в який момент її можна несподівано зустріти.. Іноді вона ховається в найнесподіваніших місцях - наприклад, в лісі під старим колодою, в ставку з жабами або серед заростей моху...

Прикраса як присвята ночі… З уяви одразу виринають картини, сповнені загадковості, тиші, м’якого світла зірок. Ніч оксамитовим покривалом огортає землю, ховаючи чужі секрети навіть від всюдисущого місяця. Проте ніщо не укриється від пильного погляду двох бурштинових очей…

Як не стеж за сонцем, сутінки завжди підкрадаються непомітно. Приходять, обережно ступаючи м’якими лапами, зазирають у вікно: чи запалена там уже провідна зірочка усіх мрійників та книжників – настільна лампа? Чи можна вже оповити землю темно-синім бархатом і розвішувати на ньому сузір’я, щоб довга ніч ступила на сцену в повній красі?