Або невеличкий приклад, чому варто бути невгамовною. Тобто чергова історія з циклу «збіг обставин».

Планування йшло важкувато з самого початку, потім щотижня справи лише ускладнювались, щоб на останніх етапах створення прикрас жахати неможливістю, та й тепер потрібно не випустити з уваги найменші деталі. Проект виявився такої ширини й глибини, що я весь час дивувалася власній дурній сміливості (як і завжди, коли втрапляю у нове вікно можливостей).  

За якихось півстоліття зв’язок з близькими набув кардинальних змін і опанував технологічні процеси, які ще недавно здавались фантастичними. Розмови телефоном і через відео перетворились на буденний, але швидкий і доступний спосіб спитати «Ти як?» і почути у відповідь «Добре, а ти?»

Вона гріється на камінні й плететься по жезлу Асклепія, обвиває земне коло на деяких середньовічних гравюрах, оберігає скарби й спокушає… Усе це – про змію, істоту в людській уяві максимально неоднозначну. На честь вихідних пропонуємо трішечки поміркувати: чи пасує легенді лускатий хвіст?

Як люди розповідають історії? Дуже по-різному: складають вірші та поеми, співають пісні, малюють картини і знімають фільми, готують виставки, можуть навіть влаштовувати перформанси – але першою спаде на думку й лишається найбільш традиційною книга. Бажано паперова, з хрусткими сторінками, які так і запрошують у подорож: мабуть, в книжкових історіях дійсно є щось особливе...

Перший день осені, спекотний та нескінченно заплутаний, нарешті добіг до темряви з грозою і я маю аж півгодини на розповідь про теперішні справи в Орінго.

Хто це стукає у двері? Та це ж вересень! А значить, до відкриття виставки «Орінго. Мистецтво срібних історій» у Скарбниці Національного музею історії України лишається менше місяця. 

Що боже, ти мій господи! чого нема на тому ярмарку! – писав Микола Гоголь у «Сорочинському ярмарку», яскраво змальовуючи розмаїття товарів та людський гомін. Й справді, ярмарки були важливою й невід’ємною частиною суспільного життя – така подія просто не могла лишити нікого (навіть нечисту силу, як ми пам’ятаємо з класики) байдужими – а їхній відгомін суттєво вплинув на подальшу історію й культуру.

Окреслимо в уяві три кола: автори «Літературного ярмарку», письменники-мешканці будинку «Слово» і представники «Розстріляного відродження». На перетині опиниться більше імен, ніж ми можемо уявити – адже долі гумористів та митців з дотепного часопису склалися зовсім не так весело...

Журнал, як і книгу, зустрічають по обкладинці. Легендарний «Літературний ярмарок» тепло, майже по-домашньому, його творці огорнули в «сорочки» суперобкладинок.