Важко осягнути усе архитектурне розмаїття світу: навіть типові панельні квартири будуть відрізнятися внутрішнім наповненням й виявляться для когось найріднішими та найважливішими. Нотр-Дам чи бабина хата в селі, сучасні хмарочоси чи барочні красені - в серці кожної людини зберігаються ключі від якоїсь особливої будівлі. Запитаємо в команди Орінго, до яких двірей вони підходять?

 Анастасія: 

Перше архітектурне переживання в моєму житті — "труба восьмого хлібозаводу". Для мене Салтівка починається там, звідки видно її чи хоча б її дим. Величезна й невгамовна, вона стовбичила над усіма нами: дворами, садочками, магазинами, вища за дев'яті і навіть двадцять четверті поверхи. Звідкись, ще в ранньому дитинстві, я почула, що це труба хлібозаводу. А може, як у дітей заведено, сама собі придумала цю ознаку того, що в місті буде хлібчик. Хлібчик я любила, особливо піджаристі окрайці кирпичика. Тому полюбила і цю трубу.

І щойно, загугливши фото, щоб подивитися на неї ще раз, дізналася, що це таки салтівська котельна. Що ж, це не означає, що тепер я перестану хотіти хліба з маслом і цукром щоразу, як її побачу. Хіба що зайвий раз усміхнуся.

Автор фото: Семен Радіонов

 Тала:

Мабуть з усіх питань для команди, відповідь на це мені далась найважче. Якби мене спитали про улюблену будівлю років 20 тому, я б не вагаючись назвала дім хрещеної та дім бабусі в селі. З одним мене пов'язували накращі спогади юності, а з другим — дитинства. Першого вже давно нема, він залишився на території ЛиНиРи. В другий я приїжджаю і досі, бо він також став і батьківським домом після переїзду батьків до бабусі. Та дитячі враження не повторити, тож зараз наші відносини дещо інші. Як і раніше я відпочиваю тут душею, та все менше помічаю маленькі дива навкруги: квіти в саду, зорі на небі, аромат величезних абрикосів, подібних до яких більше не знайти в цілому світі. Щось змінилось, ми обоє сильно подорослішали. Тож зараз своїм улюбленим домом я можу назвати те місце, де мені раді і на мене чекають. Це знову ж таки, будиночок в селі, майже в самому серці країни, ще квартира, де живу я з родиною, і дома моїх найкращих подруг.

На фото: каблучка "Хатинка"

 Оля:

Я належу до тих щасливих людей, кого лист з Гоґвортса все-таки знайшов. Купа корпусів, величезна будівля, заплутана система коридорів, поверхів й сходів, де за кожним поворотом чекає певний сюрприз, височезні стелі, світлі вікна з неймовірною панорамою за ними та старі скрипучі парти в просторих авдиторіях… Харків’яни мабуть вже впізнали будівлю каразінського університету, що височить над нашою центральною площею, гармонійно продовжуючи Держпром.

Важко сказати, скільки разів я проходила повз двері-вертушки, завмирала у гігантських розмірів світлому, кам’яному холі. Та точно знаю, що уперше здійснила цю подорож ще до народження: моя мама під час вагітності здобувала другу освіту. О, скільки історій про веселе студентське життя я вислухала замість казок у дитинстві – може, цим й пояснюється вперте бажання вступати саме сюди.

Велика фізична — праворуч, Велика хімічна — ліворуч, до ліфтів завжди довжелезна черга, тож краще бігти пішки, на четвертому поверсі найбільший вибір смаколиків, кава неодмінно має присмак грибів, в їдальні у підвалі мешкають чорні коти; а за будівлею захований невеличкий мостик з купою закоханих написів, і тягнеться, тягнеться, тягнеться прощання студентів, що йдуть на війну. Каразінський університет береже не тільки знання, а й пам’ять, і скільки б разів не поцілили в нього скажені орки – вистоїть, відновиться й знов наповниться голосами…

 Женя: 

Під час розмови про улюблені будівлі Харків спадає на думку автоматично. Однак у Харкові особисто мені складно знайти якусь одну улюблену будівлю, точніше, складно відокремити її від вулиці загалом. Але якщо говорити про архітектурні творіння в широкому сенсі, то особисто я насамперед згадую проспект Науки. Чесно кажучи, найбільше мені подобаються старовинні споруди - середньовічні та барокові, з нальотом казки та містики. Але будівлі на проспекті Науки все одно примудрилися мене зачарувати. Вважаю, що річ якраз у тому, що вони зовсім з іншої історії: не зі старовинної казки, а з класичної наукової фантастики ще тих часів, коли вона була переважно оптимістичною.

Будинки на проспекті високі, строгі і кожен нагадує космічний корабель перед стартом. Гаразд, обмовлюся - ретрофутуристичний космічний корабель епохи Саймака і Гайнлайна. Сам проспект при цьому настільки світлий і просторий, що ходити по ньому з похмурими думками особисто у мене ніколи не вдавалося. Варто потрапити туди - одразу починаєш вірити в прогрес, сади на Марсі, процвітання людства і загалом у добрий кінець будь-якої, найпохмурішої історії.

 Альона: 

З мого першого візиту до Європи (а це було великим враженням — у 19 років потрапити одразу до десятка європейських міст за два тижні) я полюбила готичні собори. Мені завжди подобалися нервюри, високі вікна, вітражі-троянди, велика кількість кам'яних статуй і вежки-пінаклі. А наживо це здавалося і зовсім приголомшливо! Особливо, коли під час служби грає орган. Буквально полум'яна Сен-Шапель у Парижі; велична, з багатою мечеттю всередині, Нотр-Дам де Фуврієр у Ліоні, повні повітря та кольорів собори Відня та Нюрнберга… Захват від цих споруд настільки великий, що мені складно виділити якусь одно — можливо, найпрекрасніший готичний собор у своєму житті я ще не зустріла.

До чого вся ця довга прелюдія? До того, що я ніколи не очікувала, що за всієї моєї любові до полум'яної готики після приголомшливих вітражів собору святого Вітта в Празі та мрій про дах міланського собору Дуомо я зрозумію, що моя улюблена будівля — харківський Держпром. Отака я неоригінальна.

Можливо, кожен третій чи п'ятий харків'янин назве його своєю улюбленою будівлею зараз. Але, перебираючи в пам'яті враження та мрії, я неминуче поверталася до нього: через який завжди ходила з батьками на феєрверки; через який роками прогулювалася до парку та зоопарку; з видом на який вечорами просиджувала у старших класах за піцею з Буфету. Це не просто будівля – це мій особистий символ улюбленого міста. Нехай у багатьох цей символ також є головним. Але особисто у мене з ним пов'язана така кількість спогадів, які не затьмарить навіть запаморочливий підйом на вежі Нотр-Дам де Парі.

 Олена Маслова:

Завдання розповісти про улюблену будівлю чи споруду в одному-двох абзацах виявилося несподіванно складним. Перед очима одночасно заблимав мій будинок, де я щасливо мешкаю вже 15 років, Держпром, майстерня дідуся, який був чудовим столяром, Саграда Фамілія, до якої я так наполегливо добиралася... А потім я раптово зрозуміла: ой, ну звісно, мій головний будинок вже дев'ятий рік — там, де мешкає Орінго! Я вже розповідала про деякі особливості нашого знайомства.

Охайний та невеличкий будинок у середмісті був ніби створений для нас, хоча й наразі трохи завеликий і тихий, не вистачає людей на усі поверхи. Три поверхи вгору і один вниз частиною команди заповнити не вдасться. Гуде лише підвал, де працює виробництво і ще шарудить перший поверх, де ми ведемо сайт і відправляємо замовлення. Стандартне харківське фанерне оздоблення вікон трохи псує враження від приємного фасаду, але з 2022 ми вже звикли. А коли за січень кончені кацапи вже двічі поцілили зовсім поруч, наш маленький незламний корабель показав себе дуже по-харківськи: здригнувся, трохи погойдався на хвилях, деінде репнув, дещо вронив на підлогу, відчинив двері на балконі, а потім заспокоївся і все всередині зберіг.

Чарівне місце для чарівної роботи. І моя улюблена будівля.

А яка ваша улюблена будівля - діліться в коментарях!

З любов'ю, команда Орінго