Відень - справжня столиця мистецтв, від образотворчого до ювелірного, та й література тут не виняток. Іноді ми навіть не знаємо, що той чи інший письменник, чиєю творчістю ми захоплюємося, австрієць - але це саме так.

Австрійська література настільки багата, велика і старовинна, що навіть короткий огляд потребував би створення як найменш дисертації. Самі посудіть - проміжок  від XI століття і "Пісні про Нібелунгів" до наших днів включно і нобелівської лауреатки Ельфріди Єлінек... як тут обрати найкраще? Саме тому пропоную присвятити наш невеличкий літературний огляд певній епосі, а саме початку XX століття і тому самому старому Відню часів сецесії, кави, скандальних ідей і містики.

Серед поетів старого Відня першим варто згадати Райнера Марію Рільке. Символіст, містик, візіонер й романтик, Рільке зазвичай вважається німецьким письменником, але батьківщина його саме в Австріїї. Дослідники називають його "предтечею екзистенціалізму"; справді, вірші Рільке дуже емоційні, відкриті, якщо уявити їх у вигляді малюнків, то фарби будуть яскравими, а мазки сплутаними й різкими. Рільке також називають одним із перших модерністів у поезії - можливо, саме тому він виявився таким близьким за духом українським поетам тієї ж школи. Традиція перекладів Рільке налічує понад 100 років. Хто тільки не брався за його вірші: Микола Зеров, Микола Лукаш, Майк Йогансен, але, напевно, найсильніші переклади належать Василю Стусу.

Барс
(Переклав Василь Стус)

Йому несила втоми подолати
од миготіняя нескінченних ґрат.
Неначе світ — це ґрати, ґрати, ґрати,
помножені в очах увостократ.
Легка його ступа, м'яка і пружна,
затиснена в малесенький обруч, —
мов танець сили, зібганої кружно
довкола волі, що крутіша круч.
І тільки інколи спаде запона
з його очей — тоді у нього світ
зайде, пройнявши тіло, шалом повне,
а серця досягне — і згубить слід.

***

Карусель
(Переклав Мойсей Фішбейн)
Jardin du Luxembourg

Кружляє дах, і тінь його кружля,
Сповільнено кружляє кружина,
Йде колами країна мандрівна,
Строкаті коні мчать нізвідкіля.
І поміж них — лошиця запряжна,
Така ж баска, гаряча й норовлива,
За ними палахтить левина грива,
І часом видно білого слона.

А онде олень, він достоту мчить,
Неначе в лісі, хоч сідло на ньому
Й мале дівчатко, вбране у блакить.

Вхопилося за гриву, ще не звикло
Малятко, на якому білина,
Що лев реве і люто шкірить ікло.

І часом видно білого слона.

Летять на конях колами дівчата,
І задорослі погляди чаїні
Десь поза колом, десь у далечіні,
Там, де потойбіч тайна непочата,-

І часом видно білого слона.

І все летить і гасне потаймиру,
І крутиться подібно до мари.
Ці барви, вогняну, зелену, сіру,
І профіль цей ще видно до пори.
І усмішка, народжена допіру,
Сліпуча і змарнована для виру
Сліпої та задиханої гри.

На фото: підвіс "Кругообертання"

Не можна не згадати й найбільшого містика серед австрійських літераторів, який перевершив навіть Рільке, Густава Майрінка. Напевне, багато хто знає його за в'язким, тягучим романом "Голем", насиченим міфами, магією та чимось, вкрай схожим на галюцинації. Для тих, хто не читав, нагадаю: "Голем" починається з того, що безіменний оповідач випадково купує старий капелюх, що колись належав якомусь невідомому Атанасіусу Пернату. Втім, невідомими він залишається недовго: одягнувши капелюх, головний герой буквально провалюється в життя Перната, реставратора і різьбяра з єврейського кварталу в Празі. Що це - подорож у часі, багата фантазія чи марення - вирішувати читачеві, на якого чекає довга подорож по старій Празі в компанії Голема, що постійно маячить за спиною в оповідача-Перната. Причому Голем тут не просто фольклорний персонаж - це містичне і моторошне втілення колективного несвідомого всіх жителів кварталу...

Життя самого Майрінка було просякнуте магією і містикою - цілком під стать його головному роману. З юності він захоплювався таємничими, містичними вченнями; серйозно вивчав кабалу, східний містицизм, практикував йогу і, за чутками, навіть займався спіритизмом - все в дусі життя по-віденськи 

І нарешті ще один дуже характерний для свого часу і місця народження автор - Роберт Музіль. Його біографія сама могла би слугувати тлом для роману, настільки вона строката і хаотична, зовсім як життя в Австро-Угорщині в її останні роки. Будучи австрійцем, Музіль поїхав навчатися до Чехії, до міста Брно; отримав диплом інженера, служив в армії, займався психологією, медициною, журналістикою, працював бібліотекарем, а у перервах ще й писав. Його найвідоміший роман "Людина без властивостей" створювався ним упродовж 20 років і налічував 1700 сторінок (справжній жах для студентів-філологів ), але, на жаль, лишився недописаним - автора перервала смерть... Сам роман - величезне багатофігурне полотно, що неквапливо описує величний процес розпаду Австро-Угорської імперії. Цій Імперії, названій у романі "Кайзерсько-Королівською", Музиль явно не симпатизує:

«Будемо називати її просто Каканією. Стара добра Каканія була за своєю конституцією ліберальною, але керувалась клерикально. Вона керувалась клерикально, але жила у вільнодумстві. Перед законом всі громадяни були рівними, але громадянами ж були не всі».

Сюжетні лінії складно переплетені, розповідь місцями доходить до повного абсурду, але, пробираючись через ці хитросплетіння, чомусь важко відірватися. Дехто з подальших письменників намагалися відновити фінал роману - але "Людина без властивостей" так і залишається незавершеним, фінал його раптовий і незрозумілий, втім, зовсім як у самої імперії.

Різноманіття австрійської літератури невичерпне: строката, містична і філософська, вона пережила імперію, війни, кризи - і продовжує жити і прекрасно почуватися в наші дні. А кого з австрійських письменників знаєте і любите ви?

Ольга Орінго