Хостинг фотографий для пользователей Оринго
Чат с менеджером

Поставити питання

 
Ювелірний дім Орінго
0800-759-550
(безкоштовні дзвінки)

Австрійські частини пазлу

Якщо уважно поглянути на становлення особистості, яка зростала не у закритому суспільстві чи у джунглях, то у шарах зростання обов’язково будуть відлуння різних культур. Сьогодні я вирішила пошукати у собі щось пов’язане з Австрією…

І несподівано виявила стільки фрагментів, що довелося обирати тільки три, бо інакше це великий роман вийде, а не щотижневе есе. 

 

«Лист незнайомої» та інші новели Стефана Цвейга

Мене завжди дивувало, за якою системою одні книжки від мене ховали (хоча й не дуже вдало), а от інші залишали на фланзі. Є підозра, що дорослі самі не встигали читати усе, що проковтувала я, тому й контроль був такий кульгавий. До речі, одна з казок у збірці «Из слов и серебра» саме про наслідки невибіркового читання. 

На щастя, пронизлива книжка з новелами Цвейга потрапила мені на очі вже після сльозогінних французів Золя і Мопассана, бо інакше наслідки б були набагато гірші — у дванадцять років читати таке зарано. Новелам Цвейга можу подякувати за те, що потім ще років п’ять відлякувала випадкових об’єктів моїх таємних пристрастей довгими, заплутаними і жахливо-романтичними листами. 

Але фінал новели про лист все одно феєричний: навіть зараз мурахи побігли, коли перечитала.

«…Він тремтячими руками відклав листа. Потім довго сидів замислившись. З пам'яті виринали плутані спогади про сусідську дитину, про якусь дівчину, про жінку з нічного ресторану, але спогади ті були такі невиразні, розпливчасті, як обриси каменя, що міниться під водою. Маячили якісь тіні, але образ не виникав. Він намагався пригадати свої почування, проте не міг. Здавалося, наче всі ті постаті він часто бачив у глибокому сні, та все ж тільки у сні.

Враз його погляд упав на блакитну вазу, що стояла перед ним на письмовому столі. Вона була порожня, вперше за багато років порожня в день його народження. Він здригнувся: йому здалося, що зненацька чиясь невидима рука одчинила навстіж двері, і холодний вітер з іншого світу війнув у його затишну кімнату. Він відчув подих смерті й подих невмирущого кохання, щось розквітло в його душі, й він подумав про свою незнану кохану, як про щось безтілесне, як про далеку пристрасну музику»

 

b1746c6f3e7bd58abe777f437fcc43f4.md.jpg

 

Густав Клімт і його золоті картини

Не зважаючи на обмеження радянського дитинства, мені пощастило з отриманням інформації — мама виписувала різні журнали, а тато привозив круті енциклопедії та книжки. Неймовірно крутий, з чудовими ілюстраціями журнал «Юний художник» та дитяча художня енциклопедія якось непомітно зробили мені «добре навчене око», зараз розумію, що головні враження від картин отримувала саме тоді. І от одного дня на мене з блискучої сторінки глянула гордовита жінка, яка пливла серед золотого океану. В голові гримнули золоті литаври… Повністю його творчість я змогла збагнути вже у дорослому віці, бо для дітей публікували лише найбільш прикриті фрагменти, але й побаченого вистачило для великої любові.

Творчість Густава Клімта та його розкішне ар-нуво мене вразили так, що сама почала вимальовувати мозаїки та орнаменти навколо обличь, клеїти на ПВА фольгу, а головним щастям стали подаровані фарби-металік, які не розтікалися по паперу. 

Я можу запевнити: не лише Клімта від депресії врятував блиск дорогоцінних металів. І напевне не просто так візантійські фрески та ікони робилися настільки блискучими — є особлива магічна привабливість у сонячному золоті.

А ще золота ера кохання до Клімта — це місточок до відкриття ювелірності та сталої позиції щодо внутрішнього відчуття творчості. Він казав: «Коли я закінчую картину, в мене нема бажання витрачати цілі місяці на те, щоб виправдовувати її перед людьми. Те, що для мене має значення, це не скільком вона подобається, а кому». Мені теж вкрай важливо, щоб прикраси подобалися особливим людям, які бачать їх повністю. Мрію після війни повернути на додачу до срібла золото і створити колекцію, присвячену Клімту.


52f13bd0c5dfb4d77853c7b617280b3a.md.jpg

 

Віденський штрудель та його родинна версія

Моя прабабуся Елеонора робила усе дуже круто, особливо їй вдавалися речі складні, на які потрібно було не лише вміння, а й терпіння. Смачні паски, крихітні пиріжки до бульйону, пупочки в соусі «бешамель», фарширована куряча шийка і, звісно ж, штрудель. Вчила вона мене усьому, що я хотіла дізнатися, але найкраще пам’ятаю саме штрудель.
Для творіння штруделя не треба було чекати якогось особливого приводу чи заздалегідь запасатися продуктами. Просто бери яблука з осіннього саду й роби. Може тому й пам’ятаю усе до найдрібніших моментів, ніби переглядаю кіно… 
Як просіювали крізь сито борошно, як замішували, а потім розтягували пружне тісто на кулачках майже до прозорості, як різали однаковими брусочками яблука, як вимочували ізюм та перетирали у пудру цукор і корицю… Прабабуся мене завжди нахвалювала за вміння звернути за допомогою рушника правильний штрудель – не надто тугий і не розхристаний. А потім треба було дочекатися, поки спечеться хрустке та духмяне щастя. 

Поки кухню наповнював аромат віденської казки (так стверджувала бабуся), ми варили справжнє какао, більше схоже на шоколад, бо какао не шкодували, як і цукру, а бабуся наспівувала надтріснутим голосом про «…Сказки венского леса я услышал в кино, это было недавно, это было давно…»

Магія цього дійства живе зі мною. М’яке золоте світло поєднує розрізнені фрагменти дитинства, щоб нагадувати про справжній сенс життя й давати сили на рух до мети. 
 

8149bd9248b9eaf941bf715c1c73a58d.md.jpg

 

Коли знову опинюсь у Відні (шанси є, бо пообіцяла онуку надалі відвідувати його частіше у Братиславі, а Відень там зовсім поруч), вже маю список, що хочу подивитися без поспіху, що пофотографувати, що з’їсти і навіть що купити. Треба буде обов’язково відшукати три додаткових вільних дні й познайомитися хоча б з містом поближче, а не тільки з вокзалом та вітряками на обрії.

А ви знайшли у собі частинки Австрії? Питання не просте, а приємне — повернуся до ваших коментарів за тиждень. стеснение

 

З любов’ю, Олена Маслова любовь

Kell
Пнд, 16/10/2023 - 11:17

Я скажений кавоман%), тому перше, що прийло на думку - це смачненька кава по-віденськи. Ідеальний вибір на прохолодну осінь, особливо якщо за вікном дощить, а в руках цікава книга! Принагідно хочу вам подякувати за завжди цікаві книжкові полиці у Таємній кімнаті! Ви розширюєте мій книжковий світогляд:)
Vikiviki
Пнд, 16/10/2023 - 12:14

Для мене Австрія -це Відень! А Відень-це Брейгель! Завжди починаю з привітання Брейгелю. Обожнюю пити каву зі штруделем, там в кав'ярні під чудовим куполом. Обожнюю гуляти містом! А щє дуже люблю прикраси FREYWILLE. Особливо з присвятами художникам. І необовьязково їх купувати. Тільки подивитись і те вже насолода! Подобаються і інші міста, Зальцбург з блакитними цукерками, Клагенфурт з озером Вертерзее, Грац з фортецею на горі та дивоижним годиннико на площі! Завжди смачна кава, штрудель, шніцель. Але Відень-найкращій!
Anastasiya
Пнд, 16/10/2023 - 12:18

Ой, як завжди із задоволення читаю щопонеділковий допис і…як не дивно, з Австрією мене повʼязують три речі: шніцель по-віденськи (його просто бездоганно смачно готує мій коханий чоловік. Але дуже рідко. І коли він це робить - у мене свято). Кава по-віденськи (і це теж скоріш на свято, бо вершки збиті - то для настрою. Ну і тоді, коли нікуди не поспішаєш.), а ще, звичайно «Захер». Боже, як я люблю смачно їсти)
aslvle
Пнд, 16/10/2023 - 12:19

Доєднуюсь до австрійських частинок Олени Анатоліївни. Посміхнуло: "ще років п’ять відлякувала випадкових об’єктів моїх таємних пристрастей довгими, заплутаними і жахливо-романтичними листами". Я, здається, Цвейга читала пізніше дванадцяти, може, тому на мене він справив не таке яскраве враження :))) Додаю: 1) Надзвичайні будівлі Хундертвассера з їх (його) незвичайною, але дуже привабливою філософією. 2) Улюбленого, чудового, найяскравішого Моцарта. 3) Цікавий та дещо дивний музей Swarovsky неподалік від Інсбруку. 4) Вальси Штрауса - дитяче уособлення тоді ще небаченого Відня. 5) Враження від фільму "Звуки музики". Це, природньо, ще не все...
Cleona
Пнд, 16/10/2023 - 12:19

А особливо кава у найстарішій кавʼярні Моцарт, бо саме ця кавʼярня започаткувала традицію літературних зустрічей і взагалі дозвілля віденської інтелектуальної еліти. Якщо буде можливість, я б дуже рекомендувала відвідати Віденську оперу, хоча б два музеї та відвідати шніцель ( класичний) з брусничним варенням. А щодо колекції Клімта -це супер цікава ідея, буду вболівати.
Anna-Maus
Пнд, 16/10/2023 - 13:00

К сожалению, я никогда не была в Австрии, но очень часто выпекаю дома венский кекс с изюмом и цукатами. Его особенно в том, что печется он в особой форме с дырочкой по центру (как для гугельхупфа - немецкого рождественского кекса). Надеюсь, когда-то осмелюсь и на "Захер")
nadiya-ye
Пнд, 16/10/2023 - 13:23

Заварила собі каву, зробила пару ковтків, зайшла на сайт і читаю статтю. Кава і стаття про Австрію. Дуууууже приємне співпадіння.
LeTim
Пнд, 16/10/2023 - 19:39

Ви мене занурили у спогади... Свого часу тато зібрав велику бібліотеку, він не залишав жодної книжки непрочитаною (лише кілька книжок із величезної кількості він не зміг здолати до кінця, і одна з них - про Ґарґантюа і Пантаґрюеля)). Рівними рядочками в шафах звичайних радянських меблів стояли зібрання творів різних світових авторів. Коли я після 10 років почала більш осмислено цікавитися що ж там таке у нас у бібліотеці, то після Майн Ріда і Джека Лондона (яких радили батьки), рука випадково потягнулася до Мопассана (величезна кількість томів, мабуть, привернула мою увагу), а за ним і до Стефана Цвейга. І ось тут я остаточно пропала. «Лист незнайомої» зачитала до дірок, приховуючи від усіх, що читаю. Ця новела назавжди в моєму серці. Разом із нею прийшов той поворотний момент, коли дитинство перейшло в юність. Було мені тодi точно в районі 12 років... Ну а через три роки я познайомилася з майбутнім чоловіком). Через роки саме він занурив мене в мрії побувати в Австрії, бо часто бував у Відні і незмінно довго і захоплено розповідав про те, що нового він відкрив для себе в цьому місті (до речі, саме там випадково потрапив у кадр його камери магазин представництва Сваровські, що мене здивувало і потішило). Тому мрію і сама відчути всю цю атмосферу). А численнi орiнгiвськi прикраси з чарiвними камiнчиками Сваровськi у моїй колекції давно вже тримають невидимий хвилюючий зв'язок із благословенною австрійською землею. За що красно дякую Орінго і Сваровські!
Soko_Lova
Пнд, 16/10/2023 - 21:30

Я жодного разу не була в Австрії... Але є у мене відчуття, що я була би щаслива загубитися там днів на 3-4... Якоїсь теплої осені після Перемоги я залюбки відправлюся насолодитися самотністю в Відні. Так, це має бути поїздка соло, аби надихнутися атмосферою міста наповну. До цієї самотності я додам плейліст із музики Шуберта, Штрауса й Моцарта, час від часу буду перемикатися на місцеве радіо, аби почути сучасну Австрію. Обожнюю занурюватися в атмосферу місцевості через музику. Так, гуляючи містом і споглядаючи величну красу середньовічної архітектури, я, звісно, вип'ю десь віденської кави зі штруделем. Обов'язково пройдуся б по всіх заздалегідь відмічених у себе на карті, цікавих місцях, фотографуючи усе підряд і сподіваючись, що цього разу я обов'язково викладу фото в інтернет. Звісно, навряд чи знайду час викласти ці світлини... Бо життя і наші враження настільки цінні, що я знову намагатимусь пропустити крізь себе кожну мить в надії закарбувати ці образи в своїй пам'яті якомога надійніше. Увечері, коли стане прохолодно на вулиці, знайду в гугл-картах невеличкий затишний ресторанчик з якоюсь особливою атмосферою. Там замовлю славнозвісний віденський шніцель та щось міцне з місцевих напоїв - шнапс або лікер, читатиму Цвейга чи Рільке, іноді відволікаючись на тиху музику та невідому мені мову гостей цього затишного ресторану.
olenabuglova
Втр, 17/10/2023 - 15:40

Перший спогад - це мої не дуже вдалі спроби вимовити Österreich, з чого тоді дуже тішився мій син-підліток, який, на відміну від мене, вивчав німецьку в школі). А друга асоціація - це колоритний роман Софії Андрухович "Фелікс Австрія" про любов та дружбу, пристрасть та залежність, пам'ять та мрії.