Якщо уважно поглянути на становлення особистості, яка зростала не у закритому суспільстві чи у джунглях, то у шарах зростання обов’язково будуть відлуння різних культур. Сьогодні я вирішила пошукати у собі щось пов’язане з Австрією…
І несподівано виявила стільки фрагментів, що довелося обирати тільки три, бо інакше це великий роман вийде, а не щотижневе есе.
«Лист незнайомої» та інші новели Стефана Цвейга
Мене завжди дивувало, за якою системою одні книжки від мене ховали (хоча й не дуже вдало), а от інші залишали на фланзі. Є підозра, що дорослі самі не встигали читати усе, що проковтувала я, тому й контроль був такий кульгавий. До речі, одна з казок у збірці «Из слов и серебра» саме про наслідки невибіркового читання.
На щастя, пронизлива книжка з новелами Цвейга потрапила мені на очі вже після сльозогінних французів Золя і Мопассана, бо інакше наслідки б були набагато гірші — у дванадцять років читати таке зарано. Новелам Цвейга можу подякувати за те, що потім ще років п’ять відлякувала випадкових об’єктів моїх таємних пристрастей довгими, заплутаними і жахливо-романтичними листами.
Але фінал новели про лист все одно феєричний: навіть зараз мурахи побігли, коли перечитала.
«…Він тремтячими руками відклав листа. Потім довго сидів замислившись. З пам'яті виринали плутані спогади про сусідську дитину, про якусь дівчину, про жінку з нічного ресторану, але спогади ті були такі невиразні, розпливчасті, як обриси каменя, що міниться під водою. Маячили якісь тіні, але образ не виникав. Він намагався пригадати свої почування, проте не міг. Здавалося, наче всі ті постаті він часто бачив у глибокому сні, та все ж тільки у сні.
Враз його погляд упав на блакитну вазу, що стояла перед ним на письмовому столі. Вона була порожня, вперше за багато років порожня в день його народження. Він здригнувся: йому здалося, що зненацька чиясь невидима рука одчинила навстіж двері, і холодний вітер з іншого світу війнув у його затишну кімнату. Він відчув подих смерті й подих невмирущого кохання, щось розквітло в його душі, й він подумав про свою незнану кохану, як про щось безтілесне, як про далеку пристрасну музику»
Густав Клімт і його золоті картини
Не зважаючи на обмеження радянського дитинства, мені пощастило з отриманням інформації — мама виписувала різні журнали, а тато привозив круті енциклопедії та книжки. Неймовірно крутий, з чудовими ілюстраціями журнал «Юний художник» та дитяча художня енциклопедія якось непомітно зробили мені «добре навчене око», зараз розумію, що головні враження від картин отримувала саме тоді. І от одного дня на мене з блискучої сторінки глянула гордовита жінка, яка пливла серед золотого океану. В голові гримнули золоті литаври… Повністю його творчість я змогла збагнути вже у дорослому віці, бо для дітей публікували лише найбільш прикриті фрагменти, але й побаченого вистачило для великої любові.
Творчість Густава Клімта та його розкішне ар-нуво мене вразили так, що сама почала вимальовувати мозаїки та орнаменти навколо обличь, клеїти на ПВА фольгу, а головним щастям стали подаровані фарби-металік, які не розтікалися по паперу.
Я можу запевнити: не лише Клімта від депресії врятував блиск дорогоцінних металів. І напевне не просто так візантійські фрески та ікони робилися настільки блискучими — є особлива магічна привабливість у сонячному золоті.
А ще золота ера кохання до Клімта — це місточок до відкриття ювелірності та сталої позиції щодо внутрішнього відчуття творчості. Він казав: «Коли я закінчую картину, в мене нема бажання витрачати цілі місяці на те, щоб виправдовувати її перед людьми. Те, що для мене має значення, це не скільком вона подобається, а кому». Мені теж вкрай важливо, щоб прикраси подобалися особливим людям, які бачать їх повністю. Мрію після війни повернути на додачу до срібла золото і створити колекцію, присвячену Клімту.
Віденський штрудель та його родинна версія
Моя прабабуся Елеонора робила усе дуже круто, особливо їй вдавалися речі складні, на які потрібно було не лише вміння, а й терпіння. Смачні паски, крихітні пиріжки до бульйону, пупочки в соусі «бешамель», фарширована куряча шийка і, звісно ж, штрудель. Вчила вона мене усьому, що я хотіла дізнатися, але найкраще пам’ятаю саме штрудель.
Для творіння штруделя не треба було чекати якогось особливого приводу чи заздалегідь запасатися продуктами. Просто бери яблука з осіннього саду й роби. Може тому й пам’ятаю усе до найдрібніших моментів, ніби переглядаю кіно…
Як просіювали крізь сито борошно, як замішували, а потім розтягували пружне тісто на кулачках майже до прозорості, як різали однаковими брусочками яблука, як вимочували ізюм та перетирали у пудру цукор і корицю… Прабабуся мене завжди нахвалювала за вміння звернути за допомогою рушника правильний штрудель – не надто тугий і не розхристаний. А потім треба було дочекатися, поки спечеться хрустке та духмяне щастя.
Поки кухню наповнював аромат віденської казки (так стверджувала бабуся), ми варили справжнє какао, більше схоже на шоколад, бо какао не шкодували, як і цукру, а бабуся наспівувала надтріснутим голосом про «…Сказки венского леса я услышал в кино, это было недавно, это было давно…»
Магія цього дійства живе зі мною. М’яке золоте світло поєднує розрізнені фрагменти дитинства, щоб нагадувати про справжній сенс життя й давати сили на рух до мети.
Коли знову опинюсь у Відні (шанси є, бо пообіцяла онуку надалі відвідувати його частіше у Братиславі, а Відень там зовсім поруч), вже маю список, що хочу подивитися без поспіху, що пофотографувати, що з’їсти і навіть що купити. Треба буде обов’язково відшукати три додаткових вільних дні й познайомитися хоча б з містом поближче, а не тільки з вокзалом та вітряками на обрії.
А ви знайшли у собі частинки Австрії? Питання не просте, а приємне — повернуся до ваших коментарів за тиждень.
З любов’ю, Олена Маслова
Kell
Пнд, 16/10/2023 - 11:17
Vikiviki
Пнд, 16/10/2023 - 12:14
Anastasiya
Пнд, 16/10/2023 - 12:18
aslvle
Пнд, 16/10/2023 - 12:19
Cleona
Пнд, 16/10/2023 - 12:19
Anna-Maus
Пнд, 16/10/2023 - 13:00
nadiya-ye
Пнд, 16/10/2023 - 13:23
LeTim
Пнд, 16/10/2023 - 19:39
Soko_Lova
Пнд, 16/10/2023 - 21:30
olenabuglova
Втр, 17/10/2023 - 15:40