Автори мають книги, картини, прикраси — і навіть алкогольні коктейлі. Проте з останнім є проблема: ніколи не знаєш (а часто й не перевіриш), хто справді автор коктейлю, і чи є в нього автор взагалі.

Гадаю, головним коктейлем, який має величезну кількість версій виникнення, можна назвати «Криваву Мері». Про нього складено стільки історій, що зрештою вже правди не знайти! Ось тільки деякі з них:

Існує версія, що коктейль створений і названий на честь першої англійської королеви, затятої католички Марії I Тюдор. Вона чинила дуже жорстокі розправи над протестантами, за що отримала прізвисько Кривава Мері. Але є i документальні свідчення про інше: коктейль вперше згадується у випуску «New York Herald Tribune» від 2 грудня 1939 року. Саме цей час і прийнято вважати днем народження коктейлю. Створив його Джордж Джессел, який представив напій як ліки від наслідків бурхливих алкогольних вечірок, і до його складу входили тільки горілка та томатний сік. До того ж, Фернанд Петіо (досить відома особистість у барній культурі), який додумався додати до рецепту сіль, перець та соуси, також цілком може претендувати на звання творця «Кривавої Мері». Базовим рецептом зараз вважається: 45 мл горілки, 90 мл томатного соку, 15 мл лимонного соку, 2-3 деша (1 деш дорівнює 3-5 краплям) вустерського соусу, 2-3 краплі соусу Табаско, суміш солі з порошком селери, чорний перець. Інгредієнти перемішати та налити у келих-хайбол. Можна прикрасити селерою чи лимончиком. Є ще версія, за якою авторство назви «Кривавої Мері» має належати Ернесту Гемiнгвею. Нібито він вирішив віддати своєрідну данину своїй померлій дружині Мері, і увічнив її ім'я в назві коктейлю. А «кривава» вона була тому, що попила достатньо крові у письменника, влаштовуючи йому скандали через постійні алкомарафони. Остання версія звучить менш переконливо, враховуючи, скільки міфів про створення коктейлів пов'язано саме з ім'ям Гемiнгвея.

Другий не менш видатний класичний коктейль зі шлейфом міфів — звичайно «Сухий Мартіні». Перша версія його виникнення відносить нас у 60-ті роки XIX століття, до одного з барів міста Мартінез, де стояв за стійкою Професор Джеррі Томас. Якось туди забрів старатель та запропонував барменові шматочок золота за коктейль, який здивує його. Томас змішав гостюевi напій кольору золота і назвав «Martinez», на честь міста. «Мартiнез» багато хто вважає попередником «Сухого Мартіні» як за складом, так і за назвою, хоча цей коктейль був складнішим за Dry Martini. За другою версією, у 1912 роцi, в одному з готелів Нью-Йорка, італійський бармен Мартіні де Арма де Тагіа вигадав «еліксир спокою». Щоправда, до складу окрім джину та вермуту з оливкою входив ще й лимонний сік. А по-третє, Dry Martini описав Ян Флеммінг на сторінках бондіани, щоправда спочатку цей рецепт називався автором як «Веспер». У складі «Веспер» є ще й французький аперитив на основі вина Lillet. Повернення популярності Dry Martini сприяв саме Джеймс Бонд, хоча рецепт у книзі відрізняється. Якщо ви захочете приготувати класичний «Сухий Мартіні», варто взяти 6 частин джину (60 мл), одну частину солодкого білого вермуту (10 мл), оливку або лимонний кружок на вибір для гарніру, і дуже багато льоду. Важливо, щоб келих для подачі був охолоджений льодом, і всі інгредієнти були пекельно холодними. Алкоголь з льодом збиваємо в шейкері і виливаємо в келих для подачі, доповнюючи оливкою або лимоном. Цікаво, що за всіма версіями, незважаючи на те, що у складі коктейлю є вермут, слово «Мартіні» з популярною маркою ніяк не пов'язане. А келих для подачі коктейлю так і називається келихом-мартинкою, а також інші коктейлі, що подаються в такому келиху, найчастіше мають приставку «-тіні» — через назву келиха, а не через алкогольну марку Martini.

А є й історії виникнення, які з міфів стають офіційними. Наприклад, «Негроні» — безсумнівно популярний коктейль, який входить до числа офіційних коктейлів Міжнародної асоціації барменів (IBA) у категорії «Незабутні». А смак «Негроні» давно знайомий шанувальникам міцних коктейлів: влиті в келих-рокс на лід у рівних пропорціях джин, бітер Кампарі та солодкий червоний вермут. Одна з основних версій виникнення цього коктейлю стала офіційною:

Флорентійський граф Камілло Негроні, який подарував ім'я коктейлю, був авантюристом за вдачею та гравцем за покликанням. Найбільше в житті він любив пригоди, i отримавши військову освіту, він вирушив до Америки. Став ковбоєм у штаті Монтана і завсідником злачних місць Нью-Йорка, щиро полюбивши американський джин. Коли в 1920-х у Америці набув чинності Сухий закон, Негроні, щоб не змінювати звичок, повернувся на батьківщину. Він любив проводити час у барі Casoni і завів тісну дружбу з бартендером Фоско Бруно Сабатіно Скарселлі, який і вигадав для графа нову версію популярного тоді «Americano», зробивши коктейль ще більш «американським». Замість содової в ньому тепер був джин, а Кампарі та червоний вермут залишилися незмінними. Щоб зовні новий коктейль відрізнявся від попередника, Скарселлі прикрасив келих слайсом апельсину. З'явившись в асортименті бару в 1919 році, коктейль одразу став популярним. У «Негроні» також з'явилося кілька твістів, що вже стали класичними: «Бульвардьє» (з віскі замість джину), «Old Pal» (з сухим вермутом і канадським житнім віскі) і множинні «гроні» на різних видах алкоголю.

Рецепти багатьох класичних коктейлів овіяні міфами — і іноді втішно знати, хто саме створив улюблений алкошедевр, а іноді — яка різниця, якщо нам все одно смачно? 

Альона Мiнакова для Орiнго