Для недосвідченого ока всі ручки однакові. Звісно можна відокремити найбільш поширені кулькові та гелеві від перових, а ще капілярних. Та все ж таки в очах обивателя це звичайний пристрій для писання, який продається чи не в кожному кіоску. Звісно є поціновувачі сувенірних та колекційних ручок, у яких розкішна новинка від світового виробника викликає легке запаморочення та нестерпне бажання отримати це «золотце». 

А в іншої половини людства — цілком логічне питання «За що такі гроші?». Дійсно, за що?

Для цього треба трохи зануритись в історію ручки. А в порівнянні з віком нашої цивілізації, це скоріше коротеньке оповідання, бо приблизно десь до 17 століття люди писали дуже простими інструментами — очеретяним або гусячим пером. І очерет, і перо мали порожнистий трубчастий корпус, який втягував трохи чорнила всередину, коли перо занурювалося, і дозволяв написати кілька слів або рядків без необхідності повторно занурювати перо. Дуже просто і дуже незручно.

Перо треба було постійно підточувати, а часте занурення спричиняло чорнильні плями і бризки. Тож перші ручки були винайдені, щоб створити письмовий інструмент, який забезпечував би безперервне письмо без постійного занурення ручки в нові чорнила. Хто зробив це чудове відкриття? На жаль, невідомо, та й чудовим воно стало далеко не відразу.

Перші згадки про авторучки в європейських джерелах датовані 17-18 століттями. Це були, так би мовити, «резервуарні ручки» з наконечниками зі сталі, срібла або золота. І вони все ще мали суттєві недоліки. Чорнила в той час були дуже корозійними і сталеві наконечники швидко іржавіли. Якщо корпус ручки був також зі сталі, корозія зачіпала і його. Срібні та золоті наконечники допомагали уникнути цієї проблеми, та вони з часом сточувались. А ще не було жодного розуміння, як контролювати потік чорнил. Тобто послідовний, стабільний потік чорнила все ще залишався мрією.

Та вишенькою на торті був процес заправляння ручки чорнилами, що при певній неповороткості закінчувався плямами на столі, одягу й руках. До того ж люди, що мали ручку за свій основний робочий інструмент і багато подорожували, змушені були возити з собою чорнильниці та піпетки.

Саме тому, історія ручки – це черга винаходів та патентів, що хоча й ускладнювали її конструкцію, але зрештою призвели до появи ідеалу. Ручка змінювалася, щоб стати прекрасним прикладом того, якою може бути спільна робота людей.

У 1636 році Даніель Швентер поєднав резервуар перової ручки разом із пробкою, щоб заклеїти кінець і утримувати чорнило.

У 1827 році  румунський винахідник Петраче Поенару вперше використав комбіноване перо лебедя з металевим наконечником, щоб запобігти роз’їданню резервуара чорнилом.

У 1832 році Джон Джейкоб Паркер подав патент, який дозволяв авторучкам «самонаповнюватися» за допомогою чорнильного картриджа з поршневим гвинтом, який втягував чорнило всередину циліндра ручки.

Відкриття антикорозійного іридію (представника родини платини) створило альтернативу корозійним сталевим пером.

У 1884 році стався справжній ручковий прорив — Льюїс Едсон Ватерман запатентував триканальну подачу чорнила. Можна було забути про ляпки.

Ще пізніше придумали змінні картриджі, які, окрім того, що були зручними в користуванні, дарували виробникам надприбутки.

Отже, перова ручка, популярність якої не згасала аж до Другої світової, за своєю тонкою деталізацією та складною конструкцією дійсно є видатним інженерним відкриттям. Що само по собі робить її цінним предметом в очах користувачів. Якщо ж оздобити таку ручку дорогоцінним металом та коштовними каменями, цінник сягатиме тисяч.

У світі розкішних ручок представлено безліч неймовірних витворів мистецтва.  Тільки погляньте на ці розкішні перові ручки Montblanc. В кожній використані надсучасні ювелірні техніки: це і чудове огранювання каменів, і бездоганна закріпка, і гаряча емаль та гравіювання, і просто приголомшлива дизайнерська ідея. Ми обов’язково ще поговоримо про історію цього видатного бренду. А зараз просто пропоную помилуватись вершиною людської майстерності. Її світлість, перова ручка!

Наталія Орінго