Переклад іноземної літератури — ремесло, що потребує не тільки бездоганного знання мови (а не швидкісного користування Google-translate) а й письменницького таланту та художнього хисту. Вимоги зростають майже в геометричній прогресії, якщо на столі в перекладача опиняється добірка поезій.
Підводних каменів у такої роботи достатньо, аби вправний бриг перекладача швидко сів на міль, так і не діставшись місця призначення. Так от Панас Мирний робив декілька спроб перекласти «Гамлета», але зумів перекласти лише деякі частини п’єси.
Під час перекладу віршів слід враховувати вибір слів, образність мови й метафори, емоції і думки поета. Правильний переклад віршів передбачає точне дотримання вихідної форми твору. Хоча з усіляких правил існують виключення і в історії українських не обійшлося без цікавих епізодів. Наприклад, Михайло Старицький в перекладі «Гамлета» всюди замінив п'ятистопний ямб оригіналу на хорей.
А ще треба подбати про риму! От і виходить, що переклад віршів багато в чому нагадує їх створення.
Українська перекладацька школа базується на творах таких видатних постатей як Іван Франко, Леся Українка, Марко Вовчок, Пантелеймон Куліш. Всі вони відомі майстри та майстрині пера, що писали як чудову прозу, так і чуттєву поезію. Саме вони познайомили українського читача з шедеврами світової літератури. Видатні українські перекладачі-теоретики Микола Лукаш, Максим Рильський, Григорій Кочур створили основні принципи перекладацького ремесла, за якими зараз функціонують алгоритми онлайн-перекладачів українською. До речі, Микола Лукаш був першим, хто виконав повний переклад на українську мову поеми Гете «Фауст», витративши на роботу 18 років.
Але найпопулярнішим закордонним автором, чиї твори б’ють всі рекорди за кількістю перекладів не тільки в Україні, а й у світі, мабуть, є Шекспір. Покоління читачів, що вчились у школі ще за часів совецького союзу, мабуть, вперше прочитали твори Шекспіра в перекладі Пастернака. Того часу це було доволі розповсюджене видання. Але навіть земляки Бориса Леонідовича вважають, що усі лаври цей переклад здобув лише завдяки відомому імені перекладача, насправді ж були варіанти, що обійшли його за точністю та вправністю. Українським виданням цілком очікувано шкільна програма не приділяла уваги, і взагалі значення цих перекладів намагалися усіляко применшити. Насправді ж за весь час історії існування українського перекладацтва, наша літературна спільнота письменників, поетів та перекладачів зробила титанічну роботу.
Перекладами Шекспіра в різні роки займались Іван Франко, Юрій Федькович, Павло Грабовський, Панас Саксаганський, Дмитро Павличко, Максим Рильський, Іван Кочерга, Юрій Клен. До найвизначніших належать «Макбет» Тодося Осьмачки, «Отелло» Майка Йогансена, «Троїл і Крессіда» Миколи Лукаша, «Буря» Миколи Бажана.
Наразі українських перекладів «Гамлета» існує десять, «Ромео та Джульєти» – п’ять, «Короля Ліра» – чотири. Автор усіх найновіших – Юрій Андрухович. Деякі з цих видань є справжніми перлинами, за якими колекціонери полюють, як за скарбами. Унікальність Шекспіра українською полягає не лише в тому, що кожен може знайти видання в тому перекладі, що найбільше імпонує його читацькому погляду на творчість на англійського класика. Є суто технічні моменти, що разюче відрізняють український переклад, наприклад, від російського, що десятиліттями подавався як кращий.
Комплекс меншовартості ламає така, здавалась би неважлива деталь, як переклад імен шекспірівських героїв. Ну дійсно, тут хоча б з римою та ритмом потоваришувати, навіщо ті імена перекладати? Чи українські перекладачі не мали більш важливих задач?
Все було б дійсно просто, якби Шекспір у своїй творчості не вдавався до красномовних імен. Якщо російські перекладачі обходили цей момент стороною, обираючи простий метод транскодування, українські майстри зробили промовисті імена сильною стороною наших видань, демонструючи високий рівень відповідальності й креативності.
Я знайшла цікаве дослідження Тетяни Некряч (кандидатки філологічних наук, доцентки Київського національного університету ім. Тараса Шевченка) на цю тему. За основу вона взяла перше повне видання Шекспіра українською, шеститомник, що побачив світу 1968 році та є найповнішим зібранням шекспіріани. Я лише наведу кілька прикладів:
«Перекладачеві нелегко знайти золоту середину – передати промовистість імені, не порушуючи його іншомовного оформлення. Втім, саме цей складний шлях обрали перекладачі і редактори українського видання повного Шекспіра.
Прізвища з прозорою семантикою зустрічаються переважно в комедіях і подекуди в історичних хроніках великого драматурга. Це пояснюється, головним чином, впливом середньовічної фольклорної традиції, якій була притаманна алегоричність…
М. Рильський та Д. Паламарчук знайшли значно більш вдалі (тут Тетяна порівнює їхній переклад з роботою Пастернака) відповідники. Пришелепкуватий і млявий суддя Robert Shallow (shallow – обмежений, поверхневий) стає Робертом М’ялоу. Невгамовний веселий ненажера Sir Toby Belch (belch – гикання) з’являється під іменемТобіо Гик, хворобливий боягуз Sir Andrew Aguecheek (ague – лихоманка) отримує ім’я Андреа Тряс...
Нагадаймо, що в російських перекладах ці прізвища традиційно транскодувалися, і це призводило до втрати важливої авторської характеристики того або іншого персонажа. Коментарі до п’єс іноді розкривали приховані смисли, але як зрозуміти театральному глядачеві, що, скажімо, ім’я Doll Tearsheet (Doll – лялька, а tearsheet – рви простирадло) натякає і на зовнішність цієї особи, і на її нестримний темперамент, і на найдавнішу професію, якщо в Пастернаковому перекладі її названо просто Доль Тершит? А от Д. Паламарчук «перехрещує» її на Доллі Продран».
Сподіваюсь, тепер у вас стане на одну причину більше не просто читати іноземних авторів українською, а й порівнювати різні видання між собою, аби віднайти всі приховані перлини майстерного перекладу.
Наталія Орінго
