Книжки, які ми читаємо, роблять чимало речей. Вони навчають нас, розважають, заспокоюють та підказують вірний вибір, допомагають мріяти, переносять у інші світи... А ще - саме завдяки книгам можна добре вивчити теорію опору складнощам життя і потім почуватися хоч трохи впевненіше, адже якщо здолати проблеми вийшло в улюбленого героя, то й ми впораємося!

Почну одразу зі страшного і дістану з полички "Крадійку книжок" Маркуса Зузака - роман, який зараз, на жаль, розкривається після прочитання по-новому. Фашистська Німеччина, вулиця Хіммель-штрассе, на яку, як за іронією, ніколи не зазирає сонце. Поважна німецька пара бере на виховання маленьку дівчину, мати якої кудись (ми-то з вами, на жаль, знаємо, куди) зникла, а брат вмер. Дівчині доведеться звикати одразу до всього: суворої прийомної мами, нових правил, нового міста, школи, де у дитини, що не вміє читати, одразу виникає купа проблем. А навколо розгортається нещадна машина тоталітаризму, що з легкістю може проковтнути усіх на Хіммель-штрассе і навіть не помітити...

Читати «Крадійку книжок» подекуди сумно й гірко: радості на долю Лізель випадає не дуже багато, а ось негараздів – досхочу. Не додає оптимізму й головний оповідач роману – сама смерть, що спостерігає за дівчиною. І все-таки, які б часи не були навкруги, як би не кружляли над містом літаки, сіючи смерть і розпач, Лізель виростає, проживає довге життя – і в спогадах про її дитинство завдяки притаманній героїні життєствердній оптиці буде не тільки присмак війни, а й друзі, батько, що навчає читати, зелені яблука, книжки та любов. А чи можемо ми бажати більшого?

Гортаємо далі і переносимося з тієї війни до війни сучасної. «Лотова жінка. Роман мандрів» Олени Просцевічене вийшла минулого року, вже за часів повномасштабної війни, а розповідає про події 2015 року на території, що першою зустріла російську навалу.

Одразу попереджу, що читати книгу може бути дуже складно: події, описані в ній, не відрізняються від дійсності навкруги. Окупація, обстріли, смерті рідних, розкраяна земля, жахи у бомбосховищах, поверхні, тваринні роздуми тих, кому «какая разніца» – авторка детально передає враження від війни, і від точного художнього слова стає тільки гірше. Головна героїня, Зоя, тендітна білявка, вимушена кидати звичне життя і відправитися у напівзруйновані міста та села у пошуках власної матері, яку проковтнула війна. Звісно ж, що цей маршрут, од початку позбавлений надії, не буде ні легким, ні веселим. Але під час подорожі Зоя та люди, що зголосилися ій допомогти, отримають шанс поглянути зі сторони на нашу батьківщину, осягнути цінність рідного прапору та щастя життя під ним. І коли дорога, прокладена танками та засіяна кулями, залишиться за спиною, в душі проб’ється паросток нового почуття.

І наостанок розповім про ще один роман, який, якщо ви його здолаєте, може подарувати тверду впевненість в тому, що людина може досягти успіху за будь-яких обставин. Автобіографічний роман Айаан Гірсі Алі «Невірна» починається у країні, реальність в якій мало хто з нас уявляє собі гарно: Сомалі. Одне можна сказати з впевненістю - жінці там живеться несолодко. Патріархальний та багато в чому первісний устрій, війни між кланами, дуже раннє заміжжя - здавалося б, як далеко від цього до навчання у Лейденському університеті та обранні в парламент Нідерландів? 

Айаан, головна героїня й оповідачка, пройде цей нереальний шлях. Вона пережила громадянську війну в Сомалі, дві еміграції, ледве не опинилася насильно видана заміж за незнайомця - але встигла втекти в Європу й запросити притулку в Нідерландах. У новій країні їй довелося починати нове життя - навіть не з нуля, а з глибокого мінуса: вона не знала мови, не розуміла місцевих звичок і звичаїв. Однак вона була сповнена рішучості здобути освіту і ніколи, нізащо не повертатися назад. І Айаан це вдалося. Вона не просто здобула освіту, а й стала брати участь у правозахисній діяльності та навіть пробилася в політику! А головне - побудувала саме те життя, якого хотіла для себе сама.

Утім, Айаан боролася не лише з зовнішніми труднощами - їй довелося пережити і серйозну релігійну кризу: живучи в Сомалі, вона була суворою послідовницею ваххабізму і намагалася жити відповідно до Корану. Однак власні переконання і реальне життя постійно змушували її сумніватися у своїй вірі. Зрештою вона дійшла до необхідності відмовитися від релігії та будувати свою особистість на інших засадах. Фактично, перебудовувати заново. З цього висновок - ніхто не народжується героєм і переможцем з ідеально правильними поглядами, і робота над собою - нітрохи не менше досягнення.

Художня література дозволяє нам прожити одразу сотні життів. Ми повертаємося з війни, дивимося на зруйнований будинок, тікаємо від переслідувачів, втрачаємо кохання та намагаємося здолати смертельну хворобу - і потроху здобуваємо впевненість в тому, що перемогти можна майже усе... Чи, принаймні, стати щасливим у боротьбі. Як і в реальності, книги іноді заводять нас в темні кути - але тільки для того, щоб підсвітити вихід з лабіринту.

А які важкі книги надихали вас?

Ольга Орінго