Стримування зла, щоб воно не прорвалося у світ і не зруйнувало його, - головне завдання для героїв усіх часів, від Зевса і Геракла до наших із вами співвітчизників. Історії з міфів можуть багато чому навчити нас і надихнути на протистояння найбільш руйнівним силам.

Мабуть, найвідоміша історія про стримування зла, а також про супутні труднощі - історія про вовка Фенріра зі скандинавських оповідей. У всіх подробицях вона розказана в "Молодшій Едді". У Локі, бога хитрості й обману, було троє жахливих дітей: величезний змій Ермунганд, наполовину мертва богиня Хель і гігантський вовк Фенрір, злісний і хитрий. Пророцтва свідчили, що саме Фенрір принесе богам і світу найбільше нещасть. І боги вирішили його знешкодити. Убити його вони не наважилися - як-не-як, нащадок Локі, а Локі все-таки свій. Тому його вирішили забрати в обитель богів Асгард і ростити під суворим наглядом. З усіх мешканців Асгарда годувати вовка наважувався тільки Тюр, покровитель клятв і справедливості. Він же помітив, що Фенрір незвично швидко росте і набирає сили... Боги зрозуміли, що небезпека близька, і подорослішавший Фенрір скоро спробує з'їсти своїх вихователів. Потрібно було щось робити - і вони придумали план.

Боги прийшли до Фенріра і запропонували йому... похвалитися своїми силами: надіти на лапи залізний ланцюг Лейдінг і спробувати його розірвати. Фенрір погодився, дозволив обплутати себе ланцюгом і без зусиль його порвав. Тоді боги принесли ланцюг Дромі, набагато міцніший, і сказали, що якщо Фенрір порве і його, то прославиться у всіх світах як найсильніший. Фенрір був вельми честолюбний і погодився: його обплутали ланцюгом, Фенрір здригнувся - і другий ланцюг розлетівся на шматки... Гігантський вовк був задоволений, а боги злякалися і дуже задумалися. (До речі, у стародавній Скандинавії існували вирази "вибратися з Лейдинга" і "вибратися з Дромі", обидва означали "вийти зі складної ситуації з великими труднощами").

Зображення Фенріра на одному із стародавніх рунічних каменів

Через деякий час боги знову прийшли до Фенріра, але вже не з ланцюгом, а з м'якою шовковою стрічкою. Вони знову запропонували Фенріру її надіти і спробувати розірвати. Зрозуміло, стрічка була не проста, а зачарована, і була у багато разів міцніша за залізо. Фенрір був не тільки честолюбним, а й підозрілим, тому сказав, що стрічку одягне, але за однієї умови - щоб під час цього процесу хтось із богів тримав у нього в пащі руку як заставу. Якщо боги хитрують, і стрічка міцніша, ніж здається, Фенрір руку відкусить - якщо ж усе по-чесному, то богам і боятися нічого.

З усіх мешканців Асгарда на таке погодився тільки справедливий Тюр: якщо вже й порушувати клятву, то й відповідальність за це нести треба. Він поклав долоню Фенріру в пащу, боги зв'язали вовка стрічкою - і як той не намагався, так і не зміг стрічку розірвати. Фенрір зрозумів, що попався, і в помсту відкусив Тюру кисть руки. Тюр заплатив чималу ціну, адже без руки він уже не міг тримати меч і битися. Проте жахливий вовк був зв'язаний і більше не загрожував ні богам, ні людям. Цю легенду розповідають як історію про ціну утримання зла, про відповідальність за клятву, про хоробрість цю відповідальність на себе взяти - і про те, що ворог може бути куди розумнішим, ніж здається, і про це варто пам'ятати. До речі, зап'ястя давні скандинави називали "вовчим суглобом", бо саме через зап'ястя Тюр позбувся руки.

Фенрір відгризає руку Тюру (1911)

Ще одна відома історія про утримання страшних і руйнівних сил сталася набагато раніше. Це історія про те, як Зевс і майбутні олімпійські боги билися з жахливими титанами. Зевс далеко не завжди був могутнім громовержцем, чию владу визнавав весь Олімп. Були часи, коли він був далеко не такий сильний, і навіть блискавок не мав. У ті далекі часи світом правили могутні й жорстокі титани, духи природи. Серед них були втілення морів, гір, річок: наприклад, річка Стікс насправді титаніда, а Океан - найстаріший титан з усіх. Правив ними жорстокий Кронос, титан часу і батько Зевса. Кронос шалено боявся, що хтось із його дітей позбавить його влади, тому ковтав кожного одразу ж після народження. Як відомо, врятуватися вдалося лише Зевсу: він виріс, знайшов сили і вирішив кинути виклик батькові.

Але це була зовсім не легка справа: Зевс був один проти правителя титанів і безлічі його підданих - неймовірно сильних, суворих і безжальних, як сама стихія. Тож спершу Зевс хитрістю змусив Кроноса виплюнути всіх проковтнутих братів і сестер, об'єднався з ними і почав збирати військо. На його бік перейшли циклопи - одноокі майстри-ковалі, які й викували для Зевса стріли-блискавки. А наймогутніший і найстаріший титан, Океан, і зовсім відмовився брати участь у війні проти олімпійців - він був занадто старий і не любив чвари.

Сучасне бачення боротьби богів із титанами

Однак навіть із братами і сестрами, навіть із підтримкою циклопів, у Зевса було недостатньо сил, щоб знищити титанів. Титани й олімпійці билися десять років; зрештою, олімпійці з величезними труднощами здобули перемогу. Але титанів не знищили: натомість Зевс відправив їх у Тартар, у саму глибину землі, де вони мешкають і донині. Їх стережуть циклопи і гекатонхейри - сторукі велетні. Однак і донині на землі трапляються землетруси і виверження вулканів - це ув'язнені в Тартарі титани намагаються зруйнувати свою в'язницю і вирватися на волю...

Цю історію можна розповідати як нагадування про те, що утихомирене й переможене зло потрібно ретельно стерегти і стримувати, інакше на землі знову запанує первозданний хаос. А ще - про те, що ніхто не народжується переможцем і героєм, навіть Зевсу свого часу довелося цього вчитися. Мабуть, для людей це привід для оптимізму.

Женя Орінго