Хто ти, загадковий носій медальйона? Закоханий лицар, безстрашний революціонер чи відданий вірянин? Прикраси часто слугували підказками до розкриття образу їхнього володаря, але не тільки у випадку з медальйонами. Адже колись ці коштовні охоронці секретів прикрашали ледь не усіх, незалежно від віку, віросповідання та статусу.
Погортаємо сторінки історії, щоб розгадати мотиви, якими керувались власники медальйонів. Але й навички детективів нам також знадобляться, адже медальйони куди більше приховують, аніж показують.
Слово «медальйон», найімовірніше, походить від франкського слова «loc» або скандинавського «lok», що означає «замок» або «засув», і вперше з'явилося у 17 столітті. Але концепція мініатюрної ємності, яку можна носити, набагато старша. Наприклад, одним із найпопулярніших і найвідоміших експонатів в бостонському Музеї витончених мистецтв є старовинний єгипетський медальйон, датований 743-712 роками до нашої ери. Вважається, що всередині підвіски зберігали папірусний сувій з магічним письмом, який слугував для власника прикраси талісманом.
Клаптик паперу чи тканини з молитвою — таким був нехитрий скарб прихильників медальйонів зі Сходу. Європейці позичили цю традицію, але вирішили підкріпити слова мощами святих, перетворивши медальйони на релікварії. Популярність коштовних прихистків для святинь тривала в середньовічній Європі аж до 1200 року. Лише епоха Відродження надихнула поглянути на властивості медальйонів ширше, щоб використати всі можливості мініатюрного контейнера з замочком. Тепер в медальйони все частіше клали речі більше приземлені, утилітарні чи навпаки — ліричні, але такі, що пов’язували володаря з реальністю.
Сховавши за половинками медальйону пахощі, намагались облагородити власний аромат, а також сховатись від запахів, що панували на вулицях міст, і хвороб. Поклавши у мініатюрний сховок пасмо коханої людини, прагнули подумки завжди бути поруч, навіть на відстані. А прикраса, в якій зберігався портрет політичного діяча, свідчила про прихильність та вірність до цієї особистості. Отримати такий в подарунок було визначною подією для підданих. Якщо ж лідер думок опинявся в опалі, то медальйони з його ініціалами чи портретом автоматично ставали міткою, за якою прихильники вигнанця впізнавали «своїх» та вільно плели свої політичні інтриги.
Попри те, що медальйони ревно оберігають кордони приватності свого володаря, все ж довіряти їм певні секрети на варто. Існує історія, коли медальйон допоміг викрити подружню зраду. Сер Джон Толемач Сінклер 1877 році зміг розірвати шлюб, коли дізнався, що його дружина зберігає в прикрасі фотографію коханця.
Бо головна функція медальйона не сховати щось дуже близьке й особливе від сторонніх очей, а допомогти цьому особливому предмету завжди бути поруч. Нам потрібні ці дрібнички, щоб відчувати себе близькими, причетними, живими, цілісними. Засушені квіти, записки, фотографії, ґудзики тощо підтримують наші спогаді та мрії у світі мінливої реальності. Можливо, молитвам потрібно щось фізичне, до чого можна доторкнутись, надії потрібно щось відчутне, щоб відштовхнутись, а почуттям — місце, щоб заповнити порожнечу.
