Будівлі в різноманітних історіях відіграють дуже важливу роль. Вони не тільки люб'язно надають героям місце для подвигів, відпочинку, роздумів про життя тощо. Вони ще й задають атмосферу того, що відбувається. Погодьтеся, у стародавньому, заплутаному і злегка хаотичному Гоґвортсі з порога готуєшся до магії та пригод, а від суворого білого Ортханка заздалегідь не чекаєш нічого хорошого. Чи дивно, що часом будівлі виходять на перший план і стають справжніми героями історії?

На фото: підвіс "Місто навколо. Будиночок 1"

Припустімо, ви вирішили пригадати якусь книгу про будівлю. Що спаде вам на думку першим? Напевно "Собор Паризької Богоматері" Гюго! Зрозуміло, там величезна кількість інших колоритних персонажів, проте не варто забувати - дії розгортаються саме навколо (і всередині) собору, собор начебто притягує і спрямовує долі героїв. Без нього вся ця історія була б неможлива! 

Сам Гюго задумував свій роман як оду Нотр-Даму і готичній архітектурі взагалі. Зараз повірити в це складно, але за часів Гюго готичну архітектуру вважали грубою і некрасивою. Так-так, всі ці чудові вітражі і шпилі на початку XIX століття називали "варварськими", "потворними", а вже про збереження середньовічних пам'яток архітектури і мови не йшло. Гюго ж був одним із рідкісних диваків, яким "варварський" стиль подобався. Ба більше, він був переконаним противником реставрації Нотр-Дам, вважаючи, що реставратори собор тільки псують. До речі, цілком обґрунтовано вважав: якраз незадовго до того з собору прибрали всі прекрасні середньовічні вітражі і замінили їх звичайним склом. Майже всі парижани були задоволені і вважали, що так всередину потраплятиме більше світла. І тільки Гюго був розлючений; в якомусь сенсі ця лють і надихнула його на створення роману.

На фото: підвіс "Готичне вікно"

Захоплення готичною архітектурою (і архітектурою взагалі) через півтора століття надихнуло і британського письменника Кена Фоллетта. У 1989 році в Британії вийшов його масштабний історичний роман "Стовпи Землі". На перший погляд, це історія молодого талановитого зодчого, Джека-будівельника. На другий погляд це ще й історія конфлікту між англійським королем Генріхом Плантагенетом і архієпископом Томасом Бекетом: довга, дивна і важка історія війни двох колишніх друзів, війни короля з церквою, Англії з Римом... І, нарешті, на третій погляд стає зрозуміло, що насправді це історія величезного готичного собору, який протягом багатьох років будує Джек.

Собор у вигаданому англійському містечку Кінгсбридж - наскрізний "персонаж" величезного роману з шести частин. Згідно з сюжетом, це найперша в Англії споруда в новому, сенсаційному готичному стилі. Собор в історії - це і новизна, і краса, і свого роду оплот сталості, якщо не сказати, вічності. Йдуть війни, плетуться інтриги, створюються і розпадаються сім'ї, дорослішає сам архітектор - собор же росте собі поступово з каменю, у своєму неспішному темпі, він непричетний до метушні навколо. 

Сам автор зізнається, що пристрасний інтерес до готичної архітектури в нього з'явився "від протилежного": Фоллетт виріс у суворій пуританській сім'ї, в якій красу і декоративність вважали надмірностями. За словами Фоллетта, у нього було не так багато можливостей насолоджуватися красивими будівлями. Вишукані готичні собори вразили його на все життя - так у майбутнього роману і з'явився своєрідний "головний герой".

На фото: сережки "Мереживо вітражів"

До речі, в нашій українській літературі теж є роман зі схожою ідеєю в основі - "Собор" Олеся Гончара. Сам собор, на честь якого названо роман, участі в історії практично не бере, проте до нього, як до символу краси і величі духу, постійно відсилаються герої. Дія роману відбувається в повоєнний радянський час, середньовічний собор уже давно перероблений під овочесховище. Однак навіть у такому важкому й непривабливому вигляді він усе ще здатний нагадувати про красу.

І, нарешті - книжка, в якій будівля не просто діючий герой, а ще й одухотворена істота! Ну майже... Напевно багато хто з вас дивився прекрасний анімаційний фільм Хаяо Міядзакі "Мандрівний замок". І напевно чимало тих, хто дивився, знають, що фільм знято за фантастичним романом британської письменниці Діани Вінн Джонс. І, так, у книжці теж фігурує майже-живий будинок, у якому мешкає добрий, але фантастично безвідповідальний чарівник Гоул. Якоюсь мірою будинок "ожив" саме через безвідповідальність господаря: той колись зустрів слабкого, майже вмираючого вогняного демона на ім'я Кальцифер, пожалів і... віддав йому своє серце. Демон благополучно ожив, однак виявилося, що така небачена щедрість має серйозні наслідки. Поки демон живе з серцем Гоула, він не може покинути його будинок: хитка, безглузда конструкція, схожа на купу вугілля з чотирма башточками, не розвалюється лише завдяки магії Кальцифера. Хоул, зі свого боку, теж не може далеко піти від Кальцифера, тому що навіть чарівникові жити без серця важкувато. 

У фільмі Міядзакі будинок Гоула має ще більш вражаючий вигляд: якщо в книжці він складений із чорних цеглин, то у фільмі взагалі схожий на купу строкатого мотлоху, з якого стирчать балкони, башточки та пічні труби. І вся ця конструкція також пожвавлюється магією Кальцифера, який слугує будинку і опаленням, і електрогенератором, і піччю, і душею. 

Орінго теж часто надихається архітектурою, причому найрізноманітнішою. У каталозі ювелірного дому можна відшукати відсилання і до готичних вітражів, і до середньовічних вуличок, і до ельфійського заповітного міста, і до стильної Барселони... Можна знайти навіть цілий Держпром  І будьте впевнені, що срібні будиночки і вежі (і, звісно ж, срібний Держпром) нітрохи не менш живі, ніж ті, що створені словами, - й точно так само збуджують уяву!

Мабуть, непросто уявити собі будівлю у вигляді підвісу або каблучки. Можливо, тому, що складно її подумки "зменшити" так, щоб її форми залишилися гармонійними. А можливо, ще й тому, що будівлі навколо нас часто сприймаються як щось звичне, звичайне, само собою зрозуміле. Хіба чомусь "звичайному" місце серед прикрас? Зрозуміло, так! Адже в цьому і полягає один з викликів для справжніх митців - шукати красу в найнесподіванішому. 

На фото: каблучка "Хатинка"

Женя Орінго