Літо, сад, серпневий вечір. Подалі від справ та гомону міста, наодинці з думками та співом цвіркунів. Так, гармонію цього часу легко може порушити несподіваний дзвінок чи водій авто, що поспішає додому дорогою повз. Та поки поруч лише книга та квіти, цей світ належить тільки вам.

Сьогодні зачитуємося українськими поетами та поетесами та збираємо букет з квітучих рядків.

Трішки поетичного наїву на фоні таврійського степу в вірші «Зонька»  неповторної Ліни Костенко:

В степу верблюдові роздолля,

він каже хлопчику: диви,

така скупа на щастя доля

послала стільки нам трави!

 

А хлопчик згорнеться калачиком,

уткнеться в шерсть йому стару.

Малює сон веселим квачиком

і Самарканд, і Бухару...

 

 

Ліричні рядки та нове їм’я. Вірш Сергія Непляховича відгукнеться кожному, хто зараз загубив дорогу додому та понад усе мріє її повернути:

Давай повернемось додому.

Там є ще лавочка в саду.

Вишневий цвіт впаде додолу.

До тої вишні припаду.

Прижмусь до стовбура щокою.

В дитинстві лазити любив

На вишню вдома за стіною,

Збирати смак її плодів...

 

 

Тему розлуки продовжує Володимир Сосюра. Кримський дворик, сад, перше кохання — рядки обов’язково нагадають кожному про власні спогади:

 

 

 

Сумна історія кохання в рядках Дмитра Павличка, вірш  “Ніч була ясна, я стежками біг…”:

Ніч була ясна, я стежками біг.

Стопи опікав кам’яний моріг.

Линула зоря на круті плаї,

Як метелика, я впіймав її.

Під вікном твоїм я відкрив кулак,

Показав зорю, мов червоний мак.

Та не вийшла ти, тільки у вікні

Стала й знак дала – геть іти мені.

Я назад помчав темним путівцем,

Біжачи крізь ніч, плакав я тихцем.

 

 

Василя Стуса вважають справжнім бунтарем, людиною зі сталевим характером. Тому його ліричні вірші, неприховано щемливі та чуттєві, читаються немов щира сповідь:

Яблуневий квітує цвіт,

майовий закипає світ —

за тобою ж згубився слід,

мій коханий.

І тепер я сама-одна

і блукаю, мов ніч, сумна.

Тільки ходить якась мана

за плечима.

 

Богдан-Ігор Антонич теж без тями закоханий, тільки в природу й рідну землю. До чого заохочує і своїх читачів:

Стіл ясеновий, на столі

слов’янський дзбан, у дзбані сонце.

Ти поклоняйся лиш землі,

землі стобарвній, наче сон цей!

 

 

Поезія – музика, що лунає з серця. Як і будь-яка мелодія, вона потребує слухачів, що відчувають її ритм. Сергій Жадан на мою думку, той автор, що апелює саме до інтонації, його спочатку розумієш на рівні почуттів, лише потім на рівні свідомості.

Саме це: «Спробуй тепер, зрозумій.

Спробуй тепер, відчитай. Переклади».

Мов сивина у жінок, в повітрі з’являються холоди.

Як там було? «Я тепер маю слова,

щоб говорити про тишу». Музика больова.

Музика, що народжується в дереві та землі.

«Більше ніколи нічого не трапиться. Взагалі».

 

Закладками, що відмічають націкавіші сторінки, цього разу стали фотографії квітучих прикрас Орінго. Бажаємо приємного читання!

 

Наталія Орінго