Існують такі неймовірні розповіді, які ніби вміють адаптуватися під людину. Вони напряму не виховують, не показують приклад, не читають нотацій та не диктують мораль, а просто відчиняють двері до тієї планети, яка підійде саме вам… 

Летять десь у безмежному космічному просторі мільярди планет, таких різних та таких схожих. Планети ті повністю автономні, але з мешканцями, що несподівано мають спільну мову. Нащо їм та спільна мова, коли космос такий безмежний та й балакати ні з ким чужим не потрібно? Просто це Всесвіт Екзюпері, і на кожну планету обов’язково колись прилітає дивний хлопчик з чудернацькими питаннями.

Моя найулюбленіша книжка дитинства завжди підштовхує до відкриттів, скільки б разів її не перечитувала. Вона лишається для мене своєрідною лакмусовою смужкою — чи можу я й досі відчувати щось в рядках та між рядками. 

Цієї ночі знову відкрила її, бо думки плуталися та заважали спати кляті «сусіди» з темної планети, на якій категорично відмовляються розуміти нормальну мову. І чомусь здивувало мене те, що надрукована російською в Кишиніві у 1973 році книжка (тираж 200 тис!) розповідала усім одне й те ж саме, проте виросли ми такими різними. 

Як людина майже доросла за віком, я давно вже звертаю увагу на перекладачів та передмови до видань. У моїй дуже потертій старенькій збірці, яку я ніколи не віддам на макулатуру, бо це частина мене, є чудова передмова Моріса Ваксмахера, літературного критика й перекладача, який дуже багато зробив колись для того, щоб радянські люди мали можливість читати французьких авторів. Уривок з його передмови переклала й хочу процитувати:

«…Казка проста і водночас багатошарова. Вона до душі й дітлахам, які сприймають насамперед сюжетну канву та задушевність інтонації, й дорослим (за віком) людям. Навряд чи варто детально розшифровувати кожен образний прийом казки чи символ — набагато краще сприйняти її повністю. Адже мудрість її натяків приходить до нас і через музику слів, через м'яку ніжність переходів від жарту до серйозних роздумів, від сміху до переклички з власним дитинством; ці півтони переходів такі ж делікатні, як і витончені акварелі автора.

Слухаючи дзвінкий голос Маленького принца, розумієш, що якось непомітно зникають в «дорослих» людях природна щедрість серця, прямота погляду, господарська дбайливість про чистоту своєї планети. Чи варто так жити, як живуть ці диваки-дорослі? Навіть у найгірші хвилини не можна втрачати віру в торжество добра; не можна, щоб буденні справи заслонили від тебе долі світу, змусили забути про маленькі і великі турботи твоїх сусідів по всесвіту; нехай хвилює тебе все, що відбувається у світі...

Моральний урок, який викладає «Маленький принц» дорослим та дітям, далекий від настирливого дидактизму, але дуже повчальний. Так, дивний народ – ці дорослі! Дрібниці здаються їм важливими, а головного вони не бачать. Замість того, щоб прикрашати свій дім, обробляти свій сад, свою планету, вони ведуть війни, тиранять інших людей, сушать свої мізки безглуздими цифрами, тішаться жалюгідною мішурою, ображають своєю суєтою і жадібністю красу заходів сонця, сходів, полів і пісків... Ні, не так треба жити!

Добрий казкар впевнений, що люди повинні жити по-іншому, він знає, що їм потрібна чиста вода глибоких колодязів, потрібні бубонці зірок у нічному небі, а вони вперто не бажають цього зрозуміти, зрозуміти що вода та зірки їм просто необхідні. Але казкар не впевнений, чи вдасться йому навіяти людям свою - їхню власну! - правду, тому й казка така сумна. Невже ж жоден дорослий не зрозуміє, наскільки це важливо, як необхідно - відповідати за життя на землі? Та якби казкар не вірив у перемогу здорового глузду навіть у дорослих людей, він навряд чи почав би розповідати їм правдиву історію про Маленького принца з астероїда під номером В-612…»

Дивно, неймовірно дивно було читати ці рядки під вибухами, які спричинені баченням людей, які теоретично читали ті ж самі книжки, що й я. От як воно працює в головах? 

«Маленького принца» з моєї старої збірки перекладав не Ваксмахер, а Нора Галь, і про неї теж хочу сказати декілька слів. Хоча вона й перекладала з англійської та французької на російську мову, народилася вона в Одесі, справжнє ім’я — Елеонора Яківна Гальперіна. Я подивилася в нашій Вікіпедії список того, що ця талановита людина переклала, список вражає не лише масштабністю, майже усе це я прочитала… А про таємничий скандал з її згадуванням Орвелла можна взагалі окремий допис написати: дуже цікаво, як під радянську залізну завісу потроху прокрадалися заборонені автори й ідеї. Переклад Нори Галь завжди був один з моїх найулюбленіших, можливо тому що він — найперший. Він дуже делікатний та обережний.

Антуан де Сент-Екзюпері ненавидів фашизм та війни, поважав людей і закликав цінувати кожну особистість. Здається, що ці переконання та щирий погляд на світ дозволили йому вхопити ту мить, коли Маленький принц проявив себе спочатку у вигляді малюнку на серветці, та уважно вислухати казкову історію про неказкову реальність. 

Мене завжди тішило, як по-доброму показані у нього усі персонажі, ніби й зовсім не позитивні. Той же п’яничка, наприклад, не викликає огиди, бо він щирий. Та навіть шанолюб, не надто приємний герой казки, викликає посмішку впізнання — скільки тепер таких павичів-шанолюбів лізуть до нас з екранів за аплодисментами та захопленням! 

До моєї колекції потрапляли різномовні видання «Маленького принца» досить давно, а за останні шість років (звісно, після появи каблучки «Це шляпа?») мені з усіх країн стали привозити книжки в подарунок. Але лише одна книжка в колекції українською, це казка у неймовірному перекладі Олега Жупанського, бо там ніби мова мого дитинства та щемкі малюнки Владислава Єрко. Видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га» десять років тому знов підняло планку до неосяжної висоти і подарувала українцям справжнє диво доброти й краси. 

Додам таких книжок зараз до таємної кімнати, хоча й відправляти їх страшено незручно. Якщо у вас вдома ще немає «Маленького принца», раджу саме це видання — от не пошкодуєте. 

Мабуть, треба припиняти монолог, бо про «Маленького принца» я можу заливатися соловейком дуже довго, та й планую ще раз розповідати про книжку цього тижня.  Тому тимчасово повернуся на сьому планету і піду запалювати ліхтарі, бо маю такий наказ сама від себе…

З любов’ю, Олена Маслова