Колись на перехресті часів та шляхів виникло місто, яке дивує, варто лише зануритися в його історію та вдивитися у вулиці. А ще більше місто причаровує, коли придивляєшся до людей, які продовжують творити історію…

Якщо я почну переказувати захоплюючу історію неймовірних Чернівців, то вийде не лаконічний прем’єрний допис до каблучки, а об’ємна повість — там стільки цікавих ліній, про які хочеться говорити… Навіть якщо сконцентруватися на долі міського Будинку театру,  у вікнах якого віддзеркалилися бурхливі сто двадцять років історії,  то теж потрібно приділити чимало часу на розкриття таємниць та збігів. Мабуть, зараз просто розповім, чим привабила мене ця споруда, а подробиці нехай почекають на повну колекцію, до якої ми плануємо зробити буклет з історіями. 

За часи Австро-Угорської імперії, особливо після того як Чернівці у 1866 році поєднали залізницею з іншою Європою, місто стрімко розбудовувалося. Обличчя його створили різнопланові та якісні будівлі — дуже багато історичних споруд збереглися до наших днів, тому центр Чернівців реально нагадує австрійські та німецькі міста, хоча вже значно переріс давнішній опис «маленький Відень над Прутом».

Не дивно, що гарному місту для гармонії потрібен був сучасний, гарний, пожежобезпечний та просторий театр, у 1900 році магістрат ухвалив рішення такий театр збудувати, і далі зробили усе якнайкраще. Проект розробляло архітектурне бюро Фельнера & Гельмера з Відня. До речі, у Фюрті (це місто-супутник Нюрнберга) є двійник Чернівецького театру, його за аналогічною розробкою бюро збудували в 1902 році. 

Підготовчі роботи та отримання дозволу на використання земельної ділянки військового відомства, яка ідеально підійшла для запланованого театру, тривали аж до 1904 року, але потім усе відбулося з дивовижною швидкістю: завдяки чітко спланованій роботі архітекторів, будівельників та магістрату велика споруда з найкращих матеріалів виросла усього за півтора року!

Новий театр обійшовся громаді міста в 600 тисяч корон, частину довелося брати в кредит під державні гарантії. На той час це була фантастична сума, та було видно на що гроші витрачено: театр вражав красою і багатим оздобленням. Ліпний декор, мармур, вишукані золоті орнаменти, оксамит, скульптури й барельєфи  –  усе створювало атмосферу розкоші (за посиланням – відео-огляд споруди). Утримання театру обходилося потім теж не дешево – близько 100 тисяч крон на рік. Чи насправді невеличкому місту, де мешкало тоді сімдесят тисяч людей, було потрібно щось таке надто витратне? 

І це ще один особливий для мене момент в історії будинку театру. Його спланували таким чином, щоб усі верстви населення міста мали змогу відвідувати вистави й концерти — зроблено було окремі входи до партеру, до амфітеатру та на найдорожчі місця, розкішні ложі, ціни на квитки були теж різні. Хоча й люди різного достатку таким чином близько не зустрічалися, але роздивитися могли не тільки акторів, а й одне одного, створюючи відчуття спільного простору.  

У грамоті для нащадків, яку замурували у суфлерську будку, написано наступне: «Нехай цей театр служить справжнім храмом істинного мистецтва і культурним центром для всіх національностей та віровизнань, для всіх жителів міст і сіл». 

Громада міста розуміла, що потрібно будувати не лише вокзал, дороги, банки, гімназії та лікарні. Для мультикультурного міста, яке тоді зростало переважно за рахунок переїзду німців, поляків, румунів та євреїв, створити спільний культурний майданчик було надзвичайно важливо — музика завжди знає як достукатися до кожного серця, навіть без слів. А там далі й спільна мова знайдеться... 

Ось саме тому серед безлічі гарних споруд Чернівців моє серце обрало Будинок театру. В будинку й зараз живуть музи творчості. За усі роки існування театр побачив різні вистави і чув різні мови, переживав гарні часи й дуже страшні, але він ніколи не припиняв бути прекрасним театром. 

Продовження театральних чернівецьких історій я вам точно обіцяю, а поки що — невеличка загадка. Як думаєте, що саме символізує малюнок шинки перстня «Чернівці. Будинок театру»? 

О.М.