Що потрібно для вдалої інформаційної містифікації? Передусім, інформація має викликати довіру, тобто озвучувати факти, що цілком можливі в реальному світі. По-друге, вона має йти з перевіреного джерела, якому люди звикли довіряти чи охоче повірять саме цього разу. І по-третє, прийняттю містифікації має сприяти навколишнє середовище: соціальні настрої, події в політичних, культурних та наукових колах.

Приблизно за таким сценарієм 13 квітня 1844 року відбулось грандіозне інформаційне шахрайство, в яке повірили тисячі людей, серед яких було чимало освічених та розумних. Про цю подію згодом казали: «Розумні вірили, тоді як натовп здебільшого відкидав усе з презирством». Певно, причина була в тому, що новина мала наукове походження і це в першу чергу зацікавило людей, що мали до цього інтерес.

Отже, коливання в масах викликав свіжий випуск New York Sun з гучним заголовком:

ПРИГОЛОМШЛИВА НОВИНА! ЕКСПРЕС ЧЕРЕЗ НОРФОЛК! АТЛАНТИКУ ПЕРЕТНУЛИ ЗА ТРИ ДНІ!

Велика проблема нарешті вирішена! Повітря, так само як земля і океан, підкорені наукою, стануть загальною і зручною магістраллю для людства. Атлантику фактично перетнули на повітряній кулі: без труднощів, без будь-якої явної небезпеки, з ретельним контролем машини і за неймовірно короткий період — сімдесят п'ять годин від берега до берега!

А нижче читачам пропонували впевнитись в цьому, прочитавши детальний звіт про всю пригоду, написаний безпосередньо учасниками польоту, пілотом якого був відомий аеронавт Монк Мейсон, у 1836 році він перелетів на повітряній кулі з Уельсу до Німеччини. В хронологічному порядку були наведені уривки з бортового журналу. Текст, сповнений неймовірних деталей, опис конструкції аеростата та технічні нюанси, а також захопливі пригоди на висоті мали ефект бомби, що зірвалася.

«Гвинт складається з осі порожнистої латунної трубки довжиною 18 дюймів, через яку по напівспіралі, нахиленій під кутом 15 градусів, проходить низка сталевих дротів радіусами 2 фути, що виступають  з обох боків».

* * *

«Повітряна куля (еліпсоїд, як зображено на нашій гравюрі моделі) зроблена з шовку, вкритого рідким каучуком. Вона величезних розмірів, містить понад 40 000 кубічних футів газу; підтримувальна потужність машини, коли вона повністю накачана, становить не більше ніж приблизно 2500 фунтів».

А як можна не співчувати сміливцям після таких рядків?

«Сьогодні вранці у нас знову виникли невеликі проблеми зі стрижнем гвинта, який потрібно було повністю переробити, побоюючись серйозної аварії — я маю на увазі сталевий стрижень — а не лопатки. Останнє не можна було покращити. Весь день стабільно й сильно дув вітер із північного сходу, і поки що доля, здається, прихильна до нас. Напередодні ми всі були дещо стривожені дивними звуками та струсами повітряної кулі, які супроводжувалися очевидним швидким осіданням усієї машини».

Ціна на примірник газети доходила до 50 центів, що зараз дорівнює 15 доларам. Видавництво було оточене натовпом людей, що бажали подробиць.Такого шаленого успіху New York Sun не знала давно. Обігнати конкурентів їм допоміг вправний агент, що першим встиг отримати записи з путівників. За його словами, швидкий обмін інформацією з командою аеронавтів був можливий завдяки електромагнітному телеграфу Морзе, поштовим голубам та іншим винаходам. Агентом виявився амбітний чоловік на ім'я Едгар Аллан По, що мріяв про кар’єру журналіста. Він щойно переїхав на Мангеттен, шукаючи роботу в газеті, і вирішив, що приголомшливий жарт якнайкраще розповість про його письменницький талант.

Але навіть багата уява По не передбачувала, що масштаб цієї події виявиться настільки великим. Згодом виявилось, що в Чарльстоні, місті, недалеко від якого мав приземлитися аеростат, нічого про це не знали. Тож через два дні New York Sun опублікувала спростування. «Минулої суботньої ночі листи з Півдня не принесли підтвердження про прибуття повітряної кулі з Англії... ми схильні вважати, що дані розвідки помилкові», — йдеться в газеті. А в кінці була примітка: «Ми ні в якому разі не вважаємо такий проєкт неможливим».

Чому тисячі людей повірили історії, яка не мала підтверджень в жодному з інших видань? Це був вік шаленого індустріального прогресу, коли мрії науковців та інженерів не поспівали за їхніми винаходами і підкорення неба не було виключенням. Як писав сам Едгар Аллан По, «в «Історії повітряної кулі» не було нічого, що б повністю не відповідало відомим фактам авіаційного досвіду»; будь-яка частина цього, наполягав він, могла «дійсно відбутися». От громадськість Нью-Йорка та інших міст й почула дивовижну, фантастичну історію про те, як повітряна куля перемагає небезпеки Атлантичного океану та створює новий вид транспорту майбутнього. І дійсно, першою безмоторною повітряною кулею з людиною, яка фактично перетнула Атлантичний океан, був «Double Eagle II», але трапилось це у 1978 році. Повітряна куля досягла висоти майже 25 000 футів, як колись описав По. Поїздка тривала 6 днів.

Чого ця історія принесла автору більше — слави чи зневаги? Звісно, після такого «жарту», світ втратив По як журналіста, але отримав видатного письменника, чиї вигадки вражатимуть уяву цілих поколінь читачів. І саме ця історія пізніше надихнула Жуль Верна на його приголомшливі пригодницькі твори. Першим був «П’ять тижнів на повітряній кулі», опублікований у 1863 році. Потім світ побачили «Подорож до центру Землі» та «Навколо світу за вісімдесят днів».

Отже, якщо фейкові новини не шкодять людству та дарують світу більше романтиків та мрійників, нехай і для них знайдеться місце в реальності.

Наталія Орінго