Я впевнена, що усі поціновувачі «Срібної мрії» відразу здогадалися, яку прикрасу ми зараз побачимо. Так, ви не помиляєтеся — це дійсно переможні та фантастичні сережки «Фауна Марса» за ескізом неймовірно талановитої Марії Сергіївни (Madra Rua)!  

Творчість — справа настільки непередбачена, що вкрай важко зрозуміти, з чого виникає натхнення, як воно починає впливати на оточення, як цей вплив колами розпливається по Всесвіту і раптово повертається безпосередньо до місця народження… 

Інколи виникає дивовижне відчуття від конкурсних ескізів, коли скрізь екран відчуваю вібрацію, якій нема змоги опиратися, і вже заздалегідь знаю, що ця прикраса обов’язково повинна матеріалізуватися зі Всесвіту мислеобразів до Всесвіту срібла, бо величні боги творчості такі промахи не вибачають. 

Але зараз з вібраціями в житті стало дуже складно — не завжди вдається швидко зрозуміти, трусить хату війна чи душу захоплення. Мабуть, саме тому доля вирішила підстрахуватися і про всяк випадок додала особливі ознаки впізнаваності: на початку розповіді про свій ескіз авторка процитувала одну з моїх самих улюблених книжок про мистецтво і митців, романа Вільяма Сомерсета Моема, «Місяць і гріш»:

«Підручник логіки скаже вам, що абсурдно стверджувати, ніби жовтий колір має циліндричну форму, а подяка важча за повітря; але в тій суміші абсурдів, яка становить людське «я», жовтий колір цілком може виявитися конем із візком, а подяка — серединою наступного тижня».

Усі, хто мав у житті щасливу нагоду довіритися бурхливим хвилям творчого потоку, можуть підтримати думку, що в натхнення своя особлива мова, свої натяки та свій шлях. І якщо усе склалося якнайкраще, то починають виникати питання. Але майже неможливо пояснити людям, що ж це таке, чому воно таке написалося, намалювалося чи зробилося… Тому творчі люди або швидко вчаться вигадувати зрозумілі пояснення, просуваючись від отриманих результатів до витоку за своїми мітками, або ж просто одягають маску таємничості: «я художник — я так бачу».

На мою думку, Марія Сергіївна змогла піти серединним шляхом і усе про свій задум пояснила ідеально:

«…на самом деле у меня в голове целая коллекция таких "просто форм", которым сложно подобрать название и невозможно как-то объяснить: что это такое, зачем это, в чём глубинный смысл и идея. Но я их нежно люблю - вот эти странные, абсурдные штуковины без особого смысла и предназначения, которые могут быть чем угодно. Не всему нужно искать объяснение, иногда именно в этом-то и прелесть. Как в мультфильмах Ивана Максимова, например. 

Поэтому - серьги "Фауна Марса". А может, и не фауна. А может, и не Марса. Кто ж его знает?..»

Сережки набрали на народному голосуванні найбільше балів (88 голосів), і на початку літа ми з Юлєю Никифоровою почали чаклувати над перетворенням паперу в срібло. 

Почали без розігріву, завдання здавалося легким. Але в процесі переосмислення весь час прикраса показувала свою марсіанську сутність: просте виявилося складним, а складне — карколомно-незрозумілим.

Спочатку не вдавалося спіймати рівновагу між нетутешністю та технологічністю, бо гладкі кульки на гладкому тлі розпливалися незрозумілими опуклостями. Вирішили, що це така фауна, яка зверху маскується під мушлю, а знизу дуже енергійна та пружна. 

Потім не вдавалося поєднати опуклості та отвори, розривалася лінія кругообігу, тому врешті-решт замість круглого отвору проявилися різні мушлі-очі-медузи. 

Довго переробляли каст під камінець, спинилися на розмірі 3 мм та асиметричних крапанах. 

Далі були роботи по естетизації зворотного боку прибульця, і сережки виявилися дуже вибагливі…

А під фінал сережки взагалі відчули себе найголовнішими і голосно почали вимагати свою індивідуальну швензу, бо зовсім неможливо, щоб такі інопланетні сережки використовували банальну застібку. Швенза допомогла збалансувати сережки так, що вони чудово сідають на усі версії вушок, обіймають, як ріднесенькі.  

Коли ж я бідкалася, що вага сім грамів — це вже забагато і треба їх знов переробляти, сережки відповіли, що на своїй планеті вони майже втричі легші, а люди занадто багато уваги приділяють важкому та другорядному, тому й на Землі важко високо підстрибнути. 

Так, по кожному питанню ми з Юлєю йшли сережкам назустріч, бо у логіці їм не відмовиш: якщо узялися товаришувати з іншопланетним розумом, то зробіть це якнайкраще і з повагою.

Сережки «Фауна Марса» перетворилися на колективний проект та загальних улюбленців, бо гарні вони до завмирання серця. 

І не просто гарні, а чарівні.

В них є не тільки загадки і питання, а й відповіді. Відповіді доречні та своєчасні. Відповіді про творчість і буденність, про необхідність відчувати поруч людей, які тебе розуміють та підтримують, навіть якщо ти з іншої планети.

Як Марія Сергіївна починала розповідь про ескіз з Моема, то і я хочу його словами з «Місяць і гріш» завершити цей допис:

«…Кожен із нас самотній у цьому світі. Кожен заточений у мідній вежі і може спілкуватися зі своїми побратимами лише за допомогою знаків. Але знаки не одні для всіх, а тому їхній зміст темний і невірний. Ми відчайдушно прагнемо поділитися з іншими скарбами нашого серця, але вони не знають як прийняти їх, і тому ми самотньо бредемо по життю, пліч-о-пліч зі своїми супутниками, але не заодно з ними, не розуміючи їх і не зрозумілі ними.

Ми схожі на людей, що живуть у чужій країні, майже не знаючи її мови: їм хочеться висловити багато прекрасних, глибоких думок, але вони приречені вимовляти лише штамповані фрази з розмовника. У їхньому мозку блукають ідеї одна цікавіше за іншу, а сказати ці люди можуть хіба що: «Тітонька нашого садівника забула вдома свою парасольку»

Маю впевненість, що срібні представники марсіанської фауни допоможуть знайти представникам людства шлях одне до одного, бо неможливо пройти повз такі магічні знаки. 

Тож будьте ким завгодно, друзі! Будьте чудернацькими, дивними, загадковими, непередбачуваними… Але обов’язково збережіть в собі вогонь творчості. Є життя у душі та в уяві —  є життя і на Марсі! 

Мріємо та перемагаємо разом! 

Олена Маслова