Який загадковий цей жанр — антиутопія. Спочатку він майстерно маскується під фантастику (оце автор закрутив, та хіба таке можливо?!). Але минають роки і ось уже небачені сюжети перетворюються на реальність, а надруковані фоліанти можна інтегрувати цілими книжковими блоками, без цензури, в підручники історії.

Що це? Пророчий дар бачення майбутнього чи тонке відчуття змін у суспільстві? Ми ще можемо дізнатись відповіді у сучасних письменників. А в тих авторів, хто вже відійшов у засвіти, перепросити за те, що не вірили.

Сьогодні хочу поділитись з вами враженням від одного з таких, пророчих, творів. П’єса Карела Чапека «Біла пошесть» була написана у 1937 році та вже вдруге за історію набуває жахаючих обрисів в подіях реального життя. Моє знайомство з п’єсою відбулось два тижні тому, в одному з театрів Дніпра. Тоді директор та художній керівник молодіжного театру «Віримо!» Володимир Петренко, як завжди представляючи залу виставу, промовив: «Ми не змінили в цій п’єсі жодного слова…» На початку це викликало інтригу, а в кінці дійства — шок від усвідомлення далекоглядності одних і тотальної сліпоти інших.

Тож що знав чеський драматург про нас 88 років тому? Початок його дорослого, самостійного життя припав якраз на період першої світової війни. Можливо тому Карел добре запам’ятав політичні передумови тієї трагедії, що в майбутньому дозволило йому заздалегідь побачити насування нової біди. Він спробував вакцинувати людство від повторення помилок, написавши антимілітаристську п’єсу, похмуру сатиричну історію зародження фашизму на тлі смертельної пандемії.

Чапек вигадує жахливу хворобу, білу пошесть, щоб описати занепад, розпадання європейців. Ця проказа є втіленням моральної гнилі, яка роз'їдає європейські демократії та гуманістичні ідеали. Вперше виявлена в Китаї , вона шириться світом з блискавичною швидкістю і вражає лише людей, старших за 45 років.

І поки одні заробляють на епідемії чималі статки, обіцяючи дивовижне зцілення, інші, а саме молодь, радіють, що нарешті старі звільнять місце для нового покоління. Чого так не вистачає молодому обличчю нації? Здебільшого війни... Країна, де розгортаються події, живе в солодкому передчутті майбутньої переможної війни.

Заводи працюють понаднормово, щоб видати ще більше зброї, а звичайні люди щиро вірять, що війна справа благородна і неминуча. Вірять настільки, що не можуть відмовитись від своїх поглядів навіть перед обличчям смертельної хвороби.

Так, за законом жанру в цій п’єсі існує промінчик надії. Невідомий лікар винайшов ліки від жахливої прокази, але згодився розкрити рецепт лише в обмін на мир. Антивоєнна позиція змушує лікаря порушити клятву Гіппократа, відмовляючи в лікуванні сотням людей. І за цей поворот сюжету Карел ще при житті отримав чимало критики від медичної спільноти в рідній Чехії. Зрештою «Білу пошесть» позитивно сприйняли ті, хто бачив чіткі паралелі з авторитарними режимами Гітлера, Муссоліні та інших диктаторів. І водночас п’єса показала, скільки людей будуть терпіти фашизм, який забезпечує їм заробіток, дає відчуття належності до нації та велику ціль в житті.

Не хочу зіпсувати вам враження великою кількістю спойлерів, тому дуже раджу самостійно прокласти місточки до нашої реальності і з автором вирушити на пошук людяності, а разом з нею — поваги до життя та прав людини, любові до свободи та миру, прагнення до правди та справедливості. В Дніпрі це можна зробити 24 травня, на великій сцені театру «Віримо!» знову ставитимуть «Білу пошесть», квитки ще в продажу. Якщо ж побачите цю назву на афішах свого міста (бо наш театр також подорожує Україною і зустрічається зі своїми прихильниками закордоном), не відмовляйте собі в задоволенні познайомитись з ще одним вигаданим світом, до болю схожим на наш у найменших деталях.