Львів, Канів, Вінниця — ці слова у всіх на слуху, але що вони насправді означають? Виявляється, за звичними топонімами ховаються несподівані історії, які можуть змінити наше сприйняття цих місць. Розповісти більше попросимо пані Наталію, бібліотекарку-бібліографа та книгознавчиню. 

Спершу — про самі слова "город" і "місто". Обидва питомо українські, і жодного русизму тут шукати не варто. Деколонізувати слово "город" не потрібно — воно наше, питомо українське. "Город" — це укріплене поселення, огороджене місце (звідси ж і "огорожа", і "городити"). А "місто" — від "місце", простір, де щось відбувається, де кипить життя. Згадаймо народну пісню: "Якби ж мені, мамо, намисто... То пішла би я, мамо, на місто". Це монолог не селянки, що мріє про велике місто. А цілком собі містянки, яка збирається вийти на місцеву площу Ринок, на людне місце. "Місто" — це і поселення, і його серце, його публічний простір.

Торговиця на площі Ринок, початок ХХ ст.

Львів — місто не умовного геральдичного лева з гербу. Це місто Лева, сина короля Русі Данила Романовича. Батько назвав фортецю на честь сина, і відтоді ім'я princes стало іменем міста. Кожен раз, вимовляючи "Львів", ми згадуємо не тільки Галицького лева, як  символ. А і реальну людину з плоті й крові, чиє ім'я пережило століття, хоча сам він залишився лише рядком у літописах.

Канів. Урочище Пилипенкова гора

Канів — і відразу спадає на думку щось пов'язане з мотузками-канатами, чи не так? Але ні. Місто на мальовничих берегах Дніпра отримало назву від слова "канати" — крутих, обривистих схилів. Дніпрові кручі, що здавна вражали мандрівників, дали ім'я цьому місцю. Географія стала етимологією, ландшафт перетворився на слово.

Вінниця з висоти пташиного польоту

Вінниця — здається, що має бути від "вина", адже край родючий... Та ні, все складніше. Перша писемна згадка з 1375–1381 років звучить як "Вѣничя" або "Вѣница", і з того часу версій походження назви накопичилося чимало.

Найпопулярніша — від старослов'янського "віно", тобто – шлюбний дарунок чоловіка майбутній дружині, плата за наречену. Коли литовський князь Ольгерд визволив ці землі від татар у XIV столітті, він подарував їх своїм племінникам братам Коріатовичам. Можливо, пізніше хтось з чоловіків цього роду приніс  місто, як весільний  подарунок для своєї нареченої — хто кому саме, історія мовчить.

Інша версія — від річки Віннички, притоки Південного Бугу. Місто виросло в межиріччі, і річкова назва могла перейти на поселення. А сама Вінничка? За переказами, дівчата пускали тут віночки на воду, щоб дізнатися про свою долю.

Ріка Вінничка

Є й геометрична гіпотеза: якщо глянути на це місце з висоти пташиного польоту, поселення біля вигину Південного Бугу (який у давнину називався просто Бог) мало форму вінця — діадеми, корони. Вінниця — вінець Бога.

А ще кажуть про язичницького бога Вєнича, покровителя врожаю та сім'ї, чиє ім'я могло закарбуватися в топонімі. Або про старослов'янське "вѣн" — брат, родич, спільник, що натякає на громадський характер поселення.

Каблучка "Вінниця. Дитяча художня школа"

Версія про винокурню ("винниця") найменш імовірна — технологія виробництва горілки поширилася на Поділлі лише з XV століття, а місто згадується раніше. Та й глобальне похолодання в той період не сприяло дозріванню винограду в цих широтах.

Вінниця — місто з найбільшою кількістю версій походження назви. І це саме по собі красиво: назва, яка залишається загадкою, зберігає всі свої можливі значення одночасно.

Ужгород з висоти пташиного польоту

Ужгород — тут усе начебто прозоро: місто на річці Уж. Але за українською назвою проглядає старовинний угорський Унгвар (Ungvár). Два імені одного міста, дві мови, дві історії, що переплелися на берегах невеликої річки. Топонім як палімпсест, де одна культура пише поверх іншої, не стираючи попередніх шарів.

Дрогобич

Дрогобич — місто, яке народило Юрія Котермака, а він у відповідь подарував йому своє ім'я. Народжений близько 1450 року в родині дрогобицького солеваря Михайла-Доната Котермака, юний Юрій мріяв про далекі краї та науку. Підлітком він вирушив з Дрогобича до Криму через Буковину та Молдову, а в 1469 році вступив до Ягеллонського університету в Кракові.

У Болонському університеті його записали як "Юрій зі Львова, що в Галицькій землі" — італійці знали його як Джорджо да Леополі. Але сам він обрав інше ім'я: Юрій Дрогобич. Не від батька, не від професії — від міста, що його народило. З 1481 до 1482 року він був ректором Болонського університету — найстарішого в Європі, де готував розклад лекцій, контролював роботу професорів, організовував диспути.

Наприкінці 1480-х він повернувся до Кракова викладати в Ягеллонському університеті. Серед його студентів були Миколай Коперник та німецький гуманіст Конрад Цельтіс. Уявіть: майбутній творець геліоцентричної системи світу слухав лекції українця з Дрогобича.

4 лютого 1494 року Юрій Дрогобич помер у Кракові, маючи 44 роки. Але назва його рідного міста завдяки йому залишилася в історії європейської науки. Топонім став прізвищем генія, а прізвище повернулося до міста як його вічна слава. Дрогобич — це не просто назва на мапі. Це закодоване послання про те, що навіть із невеликого прикарпатського міста можна дійти до ректорства найстарішого університету Європи.

Каблучка "Хмельницький. Аптека Дєрєвоєда"

А ось Хмельницький — це окремий випадок. Місто, яке до 1954 року називалося Проскурів, не має жодного відношення до гетьманського роду Хмельницьких. Богдан Хмельницький тут не народився, не жив, не воював. Але на мапі нашої країни точно має бути місто з такою назвою — на честь одразу трьох гетьманів із цього славетного роду: прадіда Венцеслава (Венджика), що був наказним гетьманом Війська Запорозького Низового, самого Богдана та його сина Юрія. Це приклад того, як топонім стає символічним вшануванням, а не географічною прив'язкою. Історична справедливість іноді важливіша за буквальну точність.

Каблучка "Черкаси. Палац Щастя"

Черкаси — назва, яка породила цілих шість наукових версій. Хтось виводить її від київської назви чорних клобуків — "ченьаси". Інші кажуть про черкесів з Північного Кавказу, які нібито переселилися сюди в XIII столітті. Є тюркська версія: "чири киші" означає "люди армії".

Карпатська гіпотеза пропонує гідронімічне походження — "crona kas", тобто "чиста річка". А староукраїнське слово "черкати" або "чертить" могло означати прикордонний характер міста.

Литовський слід теж присутній — місто входило до складу Литовського князівства. Цікаво, що в середньовічній Росії всіх українців називали черкасами, а українські козаки-черкаси заснували навіть Новочеркаськ — столицю донських козаків. Назва міста залишається суперечкою істориків, і жодна версія поки що не перемогла остаточно.

Полтава, старе місто

Полтава — найімовірніше, назва походить від річки Лтави (або Олтави), притоки Ворскли. Але походження самої річки не з'ясовано. Деякі вчені пов'язують його з латинським "лутум" — "болото, калюжа". Топонім, що тримає в собі ще давнішу загадку.

Тернопіль. Теплохід і замок.

Файне місто Тернопіль згадується в літописах від 1540 року як Тернопілля. Здавалося б, все просто — "тернове поле", поле, зарісле терном. Але є й інші версії: можливо, від слова "ополе" (об'єднання кількох родів). А може – сучасну назву  дав Ян Амор Тарновський – коронний гетьман Речі Посполитої, який є засновником цього міста. Навіть назва, що виглядає прозорою, ховає в собі варіанти.

Каблучка "Тернопіль. Старий замок"

Українські топоніми — це не просто назви на мапі. Це девізи, закодовані в словах. Кожне місто несе послання: про батьківську любов (Львів), про силу природи (Канів), про шлюбні союзи (Вінниця), про багатокультурність (Ужгород), про інтелектуальну славу (Дрогобич), про необхідність пам'яті (Хмельницький).

Слова мають значення. Особливо слова, які ми успадкували від предків. Вони зберігають пам'ять про людей, події, традиції. І навіть коли ми не знаємо повної історії, навіть коли деталі загубилися в часі — самі назви продовжують розповідати. Треба лише прислухатися.

Бо кожен топонім — це девіз. Девіз міста, девіз епохи, девіз народу, який не забуває своєї історії, навіть якщо вона записана лише в назвах міст.

Наталія Крюковська для Орінго