Мистецтво не існує у вакуумі. Цю ніби то просту тезу часто намагаються заперечувати, розшукуючи «чисте» мистецтво, спекулюючи на «мистецтві поза політикою» чи намагаючись сховатися у творчості від життя. А мистецтво й митці тим часом продовжують діалог з навколишнім світом – і черпають у ньому натхнення.

Війна, яка відбувається навколо нас, не лишає байдужими нікого. І хоча ювелірне мистецтво на перший погляд виглядає максимально далеким від цієї грані реальності, насправді воно активно її осмислює.

Перша виставка сучасних політичних прикрас «Україна, яка бореться» (Exhibition of modern political jewellery «Ukraine that fights»), яка пройшла у Скарбниці Національного музею історії України з 20 жовтня по 6 листопада 2022 р – яскравий приклад такого осмислення.

То як же трансформується ювелірне мистецтво під впливом військовій агресії з боку росіянців? Пропонуємо невеличку ретроспективу. Готові прогулятися виставкою?

Поштовхом до створення «України, що бореться» став проєкт SMCK ON REEL («Прикраси у відеороликах») німецького журнала SMCK Magazine про ювелірне мистецтво. У рамках цього проєкту ювеліри з різних країн записували ролики про свою творчість. Було серед них й вісім українців. Вони розповідали «про життя та роботу в зоні бойових дій, про духовний досвід, занурення в середовище руйнації та смерті, про усвідомлення власної ідентичності».

Надалі планувалася акція «Ланцюг солідарності», коли б ці відео демонструвалися одночасно в Лейпцигу, Вільнюсі, Будапешті та Києві. Але ж, як каже Ірина Удовиченко, старша наукова співробітниця НМІУ, хотілося щось більше, ніж просто відео, так виникла ідея виставки.

«…І от Катя Музика і Таня Чорна запропонували музей. Спитала керівництво, дозволили. А тоді подумалося: що, просто відео? Для музею замало. Може виставку? І почалося... 27 вересня в групі "Сучасне ювелірне мистецтво України" в ФБ анонсували мінівиставку.

Думали, ну скільки ми встигнемо зібрати? Врешті відгукнулося досить багато ювелірів, прийшлося проводити відбір виставкових прикрас, експонували, здається, 46 творів. Для ювелірки – це повноцінна виставка. Внесків з учасників ми не брали. Основна робота була на музеї, ювеліри допомагали. Юля Гейко з рекламного відділу замовила банери, Таня Чорна просто з кишені витягла гроші на таксі, щоб їх привезти. Інженери на своїй машині привезли вітрину з НМІУ, щоб поставити в залі з пектораллю.

Мій чоловік пеньочки різав з дерева – підставки для прикрас, така була задумка: дерево можна зрізати, але, якщо в ньому є життєва сила, воно проростає. Монтували з художницею музею Катею Бруєвич. Це був ще той виклик – за один день встановити всі прикраси на їхні пеньочки. Реставратори допомогли. Рекламний відділ долучив журналістів, під час відкриття був аншлаг, потім показували короткий сюжет про виставку в "Марафоні" й на телеканалі "Київ"».

«Долучилися» до підготовки й агресори: 10 жовтня відбувся масований ракетний обстріл Києва, під час якого постраждали музеї та інші заклади культури, 17 жовтня місто атакували дронами-камікадзе… Та виставка відкрилася вчасно! «Під час проведення виставки кілька разів були перебої з електропостачанням, інколи експонати доводилося показувати в світі ліхтаря», – згадує пані Ірина. Що ж, навіть під обстрілами та при світлі ліхтарів здатність творити дива власними руками й потяг до мистецтва не зникає…

До речі, а чому взагалі для виставки була обрана саме така локація? Пояснення знайдемо у статті Ірини Удовиченко «Соціальна спрямованість сучасного ювелірного мистецтва України»: «Оскільки Скарбниця НМІУ, маючи на меті дослідження ювелірного мистецтва України, є філією історичного музею, то вивчення сучасного ювелірного мистецтва України не зводиться до мистецтвознавчого опису твору, а вимагає детального аналізу історичного контексту, вивчення соціальних умов та ланцюга взаємодії: реальність – митець – твір – реальність. Вивчення ювелірних творів (як було зазначено – чутливих до тенденцій часу) стає одним з методів вивчення історії України».  

Саме від початку повномасштабного вторгнення фокус ювелірної творчості змістився на прикраси переважно з вираженим соціальним змістом. Серед основних творів ювелірів можна виділити: меми воєнного часу; героїзм; державну символіку; переживання трагедії геноциду; бажання захистити близьких; прагнення помститися ворогам; роздуми про причини трагедії; майбутнє процвітання. Багато з цих образів знайомі нам ще по соцмережам й мемам, наприклад, той самий півник з Бродянки так і просився стати прикрасою й тріумфально влетів у каталог Орінго.

Втриматися від втілення маршруту російського військового корабля (особливо після того як він відправився на зустріч з Нептуном) теж було важко. Марки Укрпошти бачили усі ми, а київський ювелір Юрій Манько створив срібні брошки-марки: «Пес Патрон», «Русскій воєнний корабль, іді…» та «Привид Києва».

Передати віру у незламність та захоплення героїзмом, як виявилося, за допомогою прикрас теж можна. Підвісок «Азовсталь» Олени Осадчої нагадує про оборону Маріуполя, а кольє з колекції «Не просто слова» Дарі Чернікової надає сили триматися й далі.

В перші дні після 24.02. вдягти на себе хоча б якусь українську символіку – бодай жовто-синю стрічку! – нестерпно хотілося навіть тим, хто до того тримався подалі від патріотичних прикрас. Український тризуб до того ж володіє чудовим художнім потенціалом – його можна переосмислювати майже до нескінченності, і на виставі була ціла низка таких прикрас.

Біль та смуток – не найкраще натхнення для мистецтва, але не обійшлося і без них. Квіти на брошці із серії «Незабудьки» харків’янина Станіслава Дрокіна такі безтурботно-сині… Ось тільки створені вони з уламків снарядів й прикрашені титановими квітами: ніхто з харків’ян не забуде ті квіточки…

Виплескувалася через творчість й ненависть: сережки Катерини Тітової «Саша і Володя в Гаазі» навряд чи приміриш на себе на честь свята, але як же зловтішається при погляді на них серце!

І все ж частіше енергію скорботи ми спрямуємо у бажання захистити та відбудову: ювелірних мрій про щасливе майбутнє України створюється чимало. Підвісок «Історія України» Андрія Сегіновича, виконаний в техніці мокуме-гане, нагадує дерево зі зрізаною кроною, але міцним золотим корінням. Відшумить буря й потягнуться вгору нові зелені пагони…  Ірина Удовиченко розповідає: «Саме цей твір наштовхнув на думку експонувати прикраси так, щоб вони були підняті над подіумами на зрізах дерев: кожне зрізане рашистами дерево відроджується в творчості українців, які мають глибоке коріння. Вітрина з експонатами воєнного часу стояла так, щоб в ракурсі було видно пектораль (у вітрині представлена копія), щоб показати наскільки глибоке коріння має українська культура, зокрема – ювелірне мистецтво».

По завершенню виставки співробітники музею почали збирати колекцію ювелірних творів воєнного часу. Учасники виставки передали на постійне зберігання в Скарбницю НМІУ 11 експонатів. Зараз долучаються й інші ювеліри: вони дарують у колекцію твори, присвячені Україні та її боротьбі. Ось так з однієї ініціативи почала писатися нова сторінка українського мистецтва – і навіть війна не стала перешкодою для людей, зацікавлених й захоплених своєю справою!

Феномен України – у вмінні протистояти ворогу усім миром. Важко сумніватися, що країна, в якій навіть ювелірні прикраси нагадують про невідворотність Гааги, а культурні події проводяться навіть під атакою дронів, зможе й вистояти, й ще не раз здивувати світ своїми талантами.

___

Щиро дякуємо Ірині Удовиченко за надані для підготовки статті матеріали! 

Ольга Орінго