Працюючи з підсумками традиційного Орінгознавства, чітко побачила головну лінію цікавості — майже 15% питань до мого майбутнього інтерв’ю пов’язані з виставкою. Тож не бачу сенсу тягнути з цією темою та спробую в есе висвітлити деякі аспекти цієї пригоди.

 Перше питання звучить так: «Чи справдились всі очікування і вкладені зусилля? Чи вартувало воно того?»

Завжди складно транслювати свою дивну логіку ведення справ, та й навіть коли вдається, набагато легше не стає, тож перепрошую заздалегідь, якщо буде заплутано.

В мене не буває очікувань у вигляді будь-яких конкретних результатів, які можна виміряти по загальноприйнятій шкалі. Викоренила очікування ще під час переходу з гуртової «Арізони» до роздрібного «Орінго», бо вони дуже заважали творити "шопопало". Замість очікувань створюю приблизний сценарій з розгалуженнями сюжетних ліній (від найкращої до найгіршої, які тільки зможу уявити) та загальний напрямок руху (звідки починаємо, куди біжимо і коли можна зупинитися). Усе це малюється на аркуші під час прийняття рішення або навіть в уяві, якщо рішення не багатошарове. 

Отже, коли зі Скарбниці надійшов чіткий меседж про бажання співпраці, зробила схему, з якої слідувало: що б ми не вирішили, гірше не стане нікому. Ми отримуємо пригоду,  досвід і шанс, який можна використати для створення чогось нового. Скарбниця отримує півроку експозиції з сучасним сріблом, а не порожні зали на другому поверсі, бо виставити там щось більш-менш історично цінне ніхто б не дозволив. Це правда, яку ніхто не приховував, у дописі «Вечірнього Києва» про виставку добре розкрита музейна проблема зі скарбами, раджу переглянути.  

Чому обрали саме наш ювелірний дім для співпраці?

Не вважайте за нахабство, але ми єдиний варіант в країні, який міг підійти під поточний формат виставки. Завдяки тому, що працюємо давно і маємо чудові стосунки зі своїми замовниками, змогли заповнити 28 вітрин різноплановими й цікавими речами. Також в Орінго поєднуються бездоганна репутація і принциповість, реальне культурно-літературне підґрунтя з безліччю текстів та описів, філософія, естетика і багато іншого... 

Звісно, якби нам хоча б трохи більше грошей і часу, то хотілося не тільки віртуальний тур, а й окремий сайт для виставки. Хотілося надрукований альбом про наші срібні історії, а може й книжку. Хотілося інший декор вітрин та світло… Багато чого в теорії хотілося спочатку, проте швидко відвалилося під час руху вперед. 

Щодо срібних речей, які дивовижним чином встигли зробити саме для виставки, можу відкрити таємницю — за задумом взагалі це б мали бути в каталозі окремі колекції: 

- за творчістю Василя Кричевського;

- театральна колекція;

- і давно вистражданий «П’ятий Харків» про майбутнє, як колекція на 2025 рік. 

Але моделі зробити не встигали, тому вирішила — створюємо помітні артефакти в єдиному примірнику, а потім розберемося. 

З іншого боку, давно хотіла відчути себе у якості просто митця, а не прискіпливого дизайнера корисних моделей. Коли ще доля дозволить викинути купу власних коштів, щоб утнути зі срібла Григорія Сковороду, який приходить до міста чи протитанкові їжаки, що це місто боронять?

Артефактами цими  насправді задоволена несказанно і навіть радію, що колекція 2025 назавжди залишиться зіркою на небі. Є в мене вже, звісно, плани на подальшу долю кожного артоб’єкту і це може бути також щось карколомне, чого раніше ніколи не робила. 

Отже, перший підсумок звучить так: я добровільно пішла на авантюру з виставкою, отримала задоволення від підготовки, зрозуміла трохи більше про себе й життя, і точно ні про що не шкодую. Сподіваюсь, що й Музей також не шкодує, коли не закрив ті два зали на ремонт, а розмістив під старовинним склепінням таке живе й вимогливе срібло.

Життя варте всього. 

 Було також питання «Як зараз впливає виставка на популярність Орінго?» 

Стисла відповідь: насправді ніяк не впливає. 

Якщо розгорнуто, то для будь-якої популяризації події потрібні суттєві кошти. В Музеї на просування виставки бюджету немає, і на додачу те, що ми — комерційна організація, тобто маємо усе сплачувати самостійно. Ну а в нас грошей також немає. Маленька сріблярня з Харкова не може загриміти на усю країну з рекламним бюджетом у 500 грн на день.

Розраховувати на вірусність події не доводиться: в нас просто срібло, та ще й з доволі складними сюжетами. Наша цільова аудиторія (люди, що читають і думають) не схильна до створення інформаційних хвиль, так само як і ми. 

Але з іншого боку, це ж я говорю про поверхневу популярність та про частоту згадувань в етері. До речі, ця популярність доволі підступна і вимагає постійної уваги, грошей та безперервності втручання в свідомість потенційних покупців.

Існує глибока популярність, яку я поважаю. Наприклад, вже багато людей добре знають про прикраси Орінго, люблять те, що ми робимо, приводять на виставку своїх знайомих, розповідають про нас... І роблять вони це з власного бажання. На цей вид популярності виставка, на мою думку, також не впливає — ми ж не зробили нічого такого, що виходило б за межі наших можливостей, нічого неочікуваного. Так, виставка — чудова подія, трохи дивний збіг обставин і непоганий шанс перевірити власні уявлення на щирість. 

Але ж головні у виставці не організатори чи експонати, не дослідження та популярність, а ті глядачі, для яких ця виставка відкрилася у потрібному місці й у потрібний час. Доля склалася так, щоб колись зустрілися люди і прикраси. 

Скільки буде таких глядачів, що вони відчують, біля якої саме вітрини отримають відповідь на своє питання — ось це те, що мені дуже хотілося б дізнатися, але такі речі всесвіт зазвичай приховує. Хоча якщо я буду хорошою дівчинкою, щось мені таки мабуть покажуть. Потім...

Ой, щось багато вже написала, а конкретики ніякої. Закругляюся. 

 Третє питання, точніше - пропозиція про виставку звучить так: Ті прикраси з каталогу, що на виставці, відмітити якимось чином що це «прикраса, що виставляється в музеї». 

В нас також ця ідея була, хотіли зробити маски на сторінки прикрас, як колись для Swarovski робили, але в мобільній версії їх не видно, на жаль. Проте ми ж з Олею не здаємося ніколи — у фільтрі (в виборі «Стиль») тепер є «Музейний експонат». І якщо за ним перейти, то можна побачити прикраси, які зараз у відрядженні у Скарбниці.

Також дуже раджу наш виставковий розділ довідника, ми там теж непогано попрацювали. В довіднику фото саме тих прикрас, які у Києві. 

Далі ще багато чого розповім про виставку, людей та прикраси. Аби ви тільки не втомлювалися це читати, друзі.

З любов’ю, Олена Маслова