Прокинувшись вранці 24 лютого, всі ми на певний час оніміли. Шок, гнів, біль, неможливість повірити у реальність – для усього цього важко підібрати вірні слова, тож кілька днів країна мовчала в зціпенінні, звузивши розмови до короткого «Як ви? Живі…». Але потім мова почала повертатися.

Ось саме тоді і виявилося, що багато хто з нас більше не відтерміновує перехід на українську «на потім». Постами на рідній мові зарясніли фейсбучна та інстаграмна стрічки, солов’їна почала звучати на вулицях. Подекуди невпевнено, звісно ж, не без помилок, але – все частіше і частіше. Не оминув цей тренд і Орінго: наради у контент-команді тепер проходять українською, нею ж створюється щотижневий план.

Сперечатися про те, чи варто повністю відмовлятися від російської, сенсу (на мій погляд) немає. А ось поліпшити знання української – однозначно цікава й доречна справа. Як же це можна зробити, окрім регулярної практики? Та звісно ж, читати книжки! Ось вам і спосіб відволіктися від постійного потоку новин, і корисне дозвілля, і мовна практика. Ясна річ, Орінго з нашою любов’ю до читання не може залишитися в стороні, отож, започатковуємо нову рубрику -  «Читаємо українською»!

Поставимо на поличку перші книжки? Зараз розповім вам про те, що прочитала сама з 24 лютого, і, звісно ж, закликаю долучитися в коментарях!

 Карлос Руїс Сафон «Володар Туману».

Чи полюбляєте ви магічний реалізм, особливий напрямок у мистецтві та літературі, тісно переплетений з історією Орінго? Якщо так – ця книга створена саме для вас!

На фото: підвіс "Барселонские этюды"

Усе починається до болю сучасно: родина тринадцятирічного Макса переїздить у тихе містечко на березі моря, рятуючись від війни. Несподівано для самих себе вони потрапляють в майже райські умови: жителі містечка приязні та спокійні, старовинні вулички та неймовірні морські пейзажі радують око та душу, а будинок, в якому тепер буде жити родина, оповитий спокоєм та таємничістю. Але чи добрі ці загадки? Чому змінюють свої пози фігури у саду скульптур? І хто такий Володар Туману?

«Володар Туману» анонсується як роман для підлітків, тож ви можете прочитати книгу усією родиною. І дійсно, швидкі й несподівані повороти сюжету здатні утримати увагу найнепосидючишого підлітка. Але й дорослому буде цікаво поринути в цю містичну атмосферу – бо Карлос Сафон вміє до останнього тримати в тривожному очікуванні й підкидати все нові й нові загадки. А чудовий український переклад мимоволі покращить знання мови

 Марія Ткачівська «Голос перепілки».

Рятуючись від війни, багато хто потрапив з творів Ремарка у твори Нечуя-Левицького – саме такий жарт нещодавно ходив по інтернету. Але декому пощастило ще менше (чи більше, це з якого боку дивитися), і вони опинилися всередині творів Стефаника! Готові поповнити свій словниковий запас словами на кшталт «джємори», «яриці», «желіпати» та «дєдьо»? Якщо навкруги роздається щось, дуже схоже на це, мерщій відкривайте роман «Голос перепілки»: там незнайомі слова, по меншій мірі, мають зноски з тлумаченням.

Марія Ткачівська – авторка з Івано-Франківська, і для свого роману вона обрала історію, які, на жаль, відбувалися дуже часто. Минуле століття, маленьке село, красуня Стефа закохується у видного парубка Бориса. На світ з’являється закономірний результат їхнього кохання – хлопчик Мартин, але Борис не поспішає до шлюбу…

Стефа та Мартин пройдуть чимало випробувань. Але і для Бориса доля готує неприємні сюрпризи.

Голод та страждання, описані в книжці, звісно не додають оптимізму. Та над усім цим бринить надія, що споконвіку не полишала наш народ, а мелодійна, гармонійна мова авторки веде за собою все далі та далі – і важко зупинитися, доки не перегорнеш останню сторінку.

На фото: кольє "Дукач. Яблуневе серце"

 Н. Нікалео «Львів. Пристрасті. Таємниці». Збірка.

Діалектні штудії не для вас, бо доля закинула вас у серце Західної України, старовинне та таємниче місто Старого Лева? Чудово! Завершивши справи, відправляйтесь за запашною кавою (і приємна дрібничка, і підтримка економіки), та розгортайте збірку оповідань про магічний Львів. Горді панянки в неймовірних вбраннях та активні дівчата з сьогодення у джинсах, пани й кавалери, лицарі та ченці – усі, хто влаштовували таємні побачення на старовинних вулочках й клялися у коханні у замріяній тиші костелів, проходять довгою чередою через сторінки цієї книги.

У збірку потрапило більше десятка авторів (до речі, є і вже знайома вам Марія Ткачівська), тому й оповідання – дуже різні за стилем, настроєм та сюжетом. Думаю, відшукати улюблене вдасться кожній читачці.

На фото: каблучка "Брусчатка"

Бажаю приємних вражень від книжок! І пам'ятайте: підтримуючи себе у доброму гуморі та внутрішній рівновазі, в тому числі і завдяки читанню, ми разом пишемо літопис нашої майбутньої перемоги.

Ольга Орінго