П’ятниця хоча і є повноцінним робочим днем, а все ж сприймається розважливіше за інші. Люди, знаючи, що від вихідних їх відокремлюють всього якихось 8 робочих годин, радісніше прямують до офісів і кабінетів. А по закінченню важливих зустрічей і телефонних дзвінків починають відпочивати чи планувати дозвілля, не чекаючи на ранок суботи.
Цьому ритуалу знадобилось небагато років, аби перетворитись у звичку. Дізнаймось, завдяки чому та кому відбулось саме таке планування тижня і як формувалась культура вікенду.
Суботі та неділям щастило з самого початку, років так з 320 нашої ери. Коли римський імператор Костянтин Великий проголосив, що неділя має стати днем відпочинку: «У поважний день Сонця нехай відпочинуть магістрати і люди, що живуть в містах, і нехай все майстерні зачинять двері». Наставлянь не дотримувались лише якщо треба було вчасно посіяти чи зібрати врожай.
Італійський браслет середини XIX століття, що символізує дні тижня й святих покровителей.
А суботу та клаптик п’ятниці свято берегли від роботи юдеї. Тобто поки що вихідні мали релігійну основу і були присвячені справам духовним. Не вдаючись у подробиці (бо за кілька століть ставлення до днів, які віряни мали присвятити вищим силам, суттєво не змінилось) перенесемось у Європу 19 століття, а саме в Англію.
Люди на той час засвоїли чимало спеціальностей і займались не лише вирощуванням хліба та скотини. Окрім селянства великий шар населення був залучений до роботи у майстернях та на перших фабриках і заводах. Якщо праця в чистому полі обмежувалась світовим днем, то робітники мали більш насичений робочий тиждень, працюючи допізна у світлі свічок. Станки вимагали безперервного догляду, щоб уникнути витрат на запуск і зупинку. А ще керівництво промислових виробництв нерідко вдавалось до хитрощів, переводячи стрілки годинників у цехах і тим самим незаконно подовжуючи робочий день працівників. Тож не дивно, що після виснажливої праці єдиною мрією людей було добряче відпочити у свій єдиний вихідний – неділю: випити кілька келихів елю в пабі, зробити ставку у півнячих боях. Потім голова гула так, що понеділок повністю випадав з робочого графіка. Традиція напиватись до чортиків в єдиний вихідний, а потім ще день відлежуватись у ліжку так закріпилась в Англії, що понеділки в народі стали називати «святими». Церква як могла відхрещувалась від ганебної звички і казала, що в жодному разі її не стосується ця «свята» розпуста, власники підприємств хапались за голову, бо втрата цілого робочого дня завдавала їм збитків.
Додатково смуту вносила єврейська громада, яка за звичаєм ігнорувала роботу щосуботи. Католики вимагали рівних прав з юдеями, тож згодом, у 1908 році, вперше відбулась зміна сталого робочого графіка — робочий тиждень став п’ятиденним.
В Америці такі зміни впровадив Генрі Форд. Стикнувшись з великим відтоком кваліфікованих працівників, невдоволеними умовами праці, він збагнув, що краще вкластися у підвищення зарплати та дати людям 2 вихідних на тиждень і відпустку раз на рік, ніж весь час витрачати кошти на навчання нових працівників. Тож за благородним вчинком підприємця стоїть банальний прагматизм. Конкурентам Форда не залишалось нічого іншого, аніж впровадити такі самі зміни у робочому графіку на своїх підприємствах, бо вони ризикували втратити своїх робітників. Ланцюгова реакція швидко призвела до змін на законодавчому рівні. Але ініціатива Генрі Форда мала куди більш далекоглядні зміни. Він усвідомив, що отримуючі більшу зарплатню, люди будуть більше витрачати. Звісно, він розраховував, що його робітники стануть в тому числі і його покупцями. Та у своїй промові на користь 5-днівки у 1926 році він згадав не тільки авто: «Люди, які мають більше дозвілля, повинні мати більше одягу. Вони їдять більш різноманітну їжу. Їм потрібно більше транспортних засобів». Чим і поклав початок споживацькій культурі вікенду. Так вихідні стали часом великих можливостей для бізнесу.
Театри, музеї, концертні зали змінили розклад своїх заходів, зробивши суботу та неділю культурно насиченими та яскравими. Перевізники передивились графіки автобусів та поїздів і ціни на квитки. Футбольні матчі перенесли з понеділків на день суботи. Потім до цих розваг приєднались кінотеатри і універмаги. З’являлись недільні газети, що публікували огляд подій та місць для відпочинку для кожного члена родини. Дозвілля у вихідні стало невід’ємним елементом успішного капіталістичного суспільства.
В СРСР капіталізму не було, як і вихідних у загальноприйнятому на Заході сенсі. Чесно кажучи, такого знущання з робочого тижня, яке влаштували провідники у світле майбутнє, не було певно за всю світову історію.
П’ятиднівка з одним вихідним у 1920-1930 роки та шестиденний робочий тиждень з пʼятьма фіксованими днями відпочинку на місяць і семигодинним робочим днем у 1931 році. До Другої світової війни навіть намагались впровадити нове літочислення з точкою відліку від 7 листопада 1917 року і зробити уніфікований календар, де в кожному місяці було б по 30 днів. Потім у 1940 році відбувся перехід на восьмигодинний робочий день при семиденному робочому тижні. З кінця червня 1941 року уже всі працювали по сім днів на тиждень. Тільки у 1967 році, вже за Брежнєва, ухвалили постанову «Про переведення робітників і службовців підприємств, установ та організацій на пʼятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями».
Як розумієте, всі принади вихідних днів, які зараз нам доступні, ми отримали набагато пізніше за країни, в яких ринкова економіка панувала і у 20 столітті. Але звикнули до посиденьок з друзями у кафе, кіносеансів вихідного дня, прогулянок торгівельними центрами ми доволі швидко, і сучасне молоде покоління вже не уявляє, як можна відпочивати у вихідні в інший спосіб. А без чого не може бути вашого вікенду?
Наталія Орінго
