Філософія зазвичай не входить до переліку захопливих дисциплін. Мені здається, тому у вишах цей предмет (якщо він непрофільний, звісно) викладають на першому чи другому курсах, поки колишні школярі сумлінно відвідують альма-матер і не зловживають прогулами. Чи залишиться щось в юних головах з того вкрай стислого курсу,  в першу чергу залежить від викладача.

Мені не пощастило і про принципи буття я з неабияким полегшенням забула чи не одразу після іспиту. Зовсім інша справа з літературним спадком Григорія Савича. Недарма з його творами починають знайомити ще в школі — викладені в легкій формі байки, життєві погляди українського філософа не викликають відторгнення. Ба більше, твори, в яких головними героями виступають птахи, звірі, комахи й навіть предмети, прокладають стежки до сердець читачів куди ефективніше за нудні вчення.

Лише те, що пишномовну «мораль» Сковорода замінив на «силу», спонукає читачів сприймати його байки як такі, що спроможні не тільки викривати вади суспільства, а й бути дієвим інструментом у їх подоланні. Адже створена автором низка життєвих сюжетів сприяє утвердженню ідей справедливості, соціальної рівності, духовної та моральної краси людини.

Повне зібрання налічує 30 байок. Половину з них Григорій Савич написав у 1769 році після закінчення педагогічної практики, проживаючи в селах поблизу Харкова. Закінчив роботу над збіркою «Байки Харківські» філософ у 1774 році, після чого відправив тексти до свого доброго приятеля разом з листом-посвятою:

«…Друже мій! Не зневажай байкарства! Байка і притча — одне й те ж. Не по гаману цінуй скарб — праведним судом осуджуй. Байка тоді буває погана й дурна, коли в підлій та смішній шкаралущі своїй не містить зерна істини; схожа тоді на порожній горіх... Іноді в куш сміття ховається перлина... Як обряд є без сили божої порожнеча, так і байка без істини. Коли ж вона з істиною — хто посміє назвати її брехливою?
…Прийми і споживай моїх чотириногих звірів, зміїв та птахів. Хай тебе бог благословить!.. Вони ніщо інше, як образи, що прикривають, як полотном, істину...»

Так через алегоричні образи собаки та вовка, мурашки та свині, бджоли й шершня і багатьох інших героїв Сковорода занурює читача в тайну людського мислення, пропонуючи поглянути на сенс людського щастя. А можливо вас зачарують красиві промови пана Смарагда та його друга Діамантія? Будь-яка з цих дотепних історій прийме виклик сучасності, адже в цьому світі мало чого змінилось за 300 років.

Наталія Орінго