Кажуть, що усі наші мрії родом із дитинства. Справді, малими, ще не затиснуті між "треба" та "немає часу", ми вільно підкорюємо галактики, перемагаємо драконів, отримуємо в подарунок ту саму іграшку і знаходимо Нарнію у маминій шафці. А ще, якщо вже навчився мріяти, розучитися складно - головне не забувати те важливе, від чого колись сяяли очі.

Готуючись до нового сезону мрій, контент-команда вирішила зазирнути усередину себе: про що ми мріяли маленькими? І чи не звідти насправді нестримно проростає бажання створювати щось незвичне, вигадувати, дивувати і - звісно ж! - сприяти створенню мрій інших людей? 

 Тала

Здається, у моїх мрій є свій термін придатності, після закінчення якого вони розчиняються в пам’яті. Тому тут точно не буде розповіді про мрію опанувати якусь благородну професію чи здійснити цікаву подорож. Але в мене була одна мрія, що не відпускала мене аж до самого втілення. Сюжет класичний, як в Малюка із твору Астрід Ліндгрен. Десь з п’ятирічного віку на кожен свій день народження я вперто, зі сльозами на очах просила купити мені собаку. Закоханість в чотирилапих в мене була не за віком. Ще в садочку знала напам’ять кілька десятків порід, пізніше читала книги про догляд та виховання чотирилапих. Батьки були категорично проти, бо знали, що левова частка клопотів ляже на їхні плечі. До того ж ми жили у двушці, з роботою в 90-х у всіх було складно. А мріяла я масштабно, хотіла велетня дога, чи хоча б добермана.

Лише в 19 років, коли батьки оселились в селі у бабусі, моя мрія здійснилась. Щеня німецької вівчарки стало для мене найкращим подарунком за все життя.

На фото: сережки "Цуценятко з кісточкою"

 Оля

Замислилася над власними дитячими мріями і зрозуміла, що я щаслива людина, адже принаймні дві з них виповнила! Так само як Тала, вперто і нездійсненно, я мріяла про котика, випрошувала його у батьків й навіть няньчилася з маминою модною зимовою шапкою (пам'ятаєте, були такі пухнасті і з хвостиками?...). В якийсь момент батьки вирішили, що кота з успіхом можуть замінити рибки... потім хом'як... та черепаха. Усіх цих тваринок я беззаперечно любила, але на кота вони все-таки не були схожі. Тож коли я подорослішала і почала жити окремо, першим ділом принесла з вулиці кошеня... й не зупинилася на одному 

А ще я вперто і наполегливо мріяла мати таку саму скриньку, як бабуся. Мама до ювелірних прикрас ставилася дуже спокійно, а ось бабуся мала справжні скарби Алі-Баби. До блискучих сережок, каблучок та чехословацької брошки мене старанно не пускали, пам'ятаючи прикрий епізод з красивими скляними намистинами, які я малою проковтнула  Довелося вирости й зібрати кільканадцять красивих бірюзових коробочок!

...а от дверцята шафки так ніколи й не прочинилися у засніжений ліс з ліхтарем посередині. Можливо, й на краще?

На фото: каблучка "Охоронець затишку"

 Анастасія

Мої дитячі мрії були дуже непостійні. Але була одна най-най, і здавалася вона ну просто недосяжною. Вирости! Не просто видовжитися у зрості, і навіть не стати трошки дорослішою, щоб гуляти відпускали на довше і не клали спати вдень. А вирости настільки, щоб робити все, що хочу, ні в кого не питаючи дозволу...

Найбільшим фокусом видавалося мені ось що. Ніхто не каже дорослим, що і як робити: вони просто звідкись усе знають і роблять так, як треба. І навіть якщо роблять неправильно, ніхто їх не сварить. Ось цього недоступного дитині знання мені хотілося більше за все. І що? Не знаю, чий то афоризм, але "найстрашніше не те, що ми тепер дорослі, а те, що дорослі тепер — ми". Мені не кажуть, що робити — а іноді краще б казали! Не сварять, та я і самостійно чудово з цим справляюся... Тепер іноді перед сном я мрію стати дитиною. Але це вже точно мрія, яка ніколи не збудеться. Та й на краще.

На фото: браслет "Місто навколо"

 Альона

У дитинстві, ще у три рочки, я обожнювала збирати бите зелене скло з пляшок. Усі бабусь у дворі цим доводила до непритомності. Але мама дозволяла, і я набирала їх повне відеречко. Мені дуже подобалося порсатися зі склом, хотілося щось створити з нього, наприклад прикраси, або картини. Також мріяла жити на морі, щоб збирати таке саме скло, але оточене водою і покрите солоним налітом.

Але головною мрією було, щоб усі мої бажання справджувалися. Знайти чарівну квітку чи блакитну бусинку. Було потім жорстке розчарування, що самій собі доведеться стати такою бусинкою 

На фото: сережки "Приручи мене"

 Женя

Зараз мої інтереси - це мови, тексти, код, одним словом, усілякі знаки. Самому не віриться, що в дитинстві я мріяв стати вченим-зоологом! Ба більше, я хотів звірів не тільки вивчати, а й лікувати. З дитячого садка прагнув працювати ветеринаром, оточувати себе котами, собаками, коровами і кіньми. При цьому зачатки мого наукового зоологічного інтересу були спрямовані чомусь на медуз та інфузорій.

Лікувати котів і вивчати медуз - таким я бачив своє ідеальне майбутнє.  Відтоді інтереси у мене круто змінилися, але любов до котів залишилася і навіть посилилася.

На фото: підвіс "Морська гостя"

 Олена

Коли Оля попрохала розповісти про мої мрії дитинства, то отримала регочущий смайлик — в моєму дитинстві усе трималося виключно на мріях, вони були дуже великими, яскравими та щодня різними. Перше, що згадалося — мріяла про спеціальний пристрій у вигляді чемодана, який би дозволяв переноситися до будь-якої книжки. В мене навіть креслення були.

Мріяла про білого коня, і місце в сараї йому розчистила. Мріяла сама придумувати одяг та відкрити своє ательє, бо завжди малювала костюми для шкільного КВНу і шила собі дуже дивні речі з маминої тканини.

На фото: підвіс "Кінь у яблуках"

Як бачимо, головне в мрійливій справі - вчасно розчистити місце під білого коня  

А про що ви мріяли у дитинстві? Поділіться!
 

З любов'ю, команда Орінго