Ланцюжки майже одразу спіткала доля практичної речі, яка створена для буденних справ: щось підвісити та тримати напоготові. Мабуть, цьому виною їхня схожість на мотузки та канати. У вузол масивний ланцюг навряд зав’яжеш, проте додавши до нього кілька замочків і карабінів можна отримати ну дуже  універсальну річ. Подивімось, як ланцюжки служили людям у 17-19 столітті.

Найперше, що можна пригадати з тих часів – ланцюжки для кишенькових годинників. Цей аксесуар умовно можна було розділити на два види — чоловічий (Vest Chain) та жіночий (Leontine) ланцюжки.

При чому незалежно від статі власника годинникові ланцюжки були відповідальні не лише за збереження годинника, а й чималої кількості інших потрібних дрібничок. У джентльменів це були печатки, ключі для заводу годинника та  усілякі брелоки, оздоблені орнаментами й кольоровими камінчиками — просто так, для краси.

А жінки додавали до цього набору ще трохи декоративних штучок: китиці та талісмани.

Справжнім скарбом для полювальниць на антикварні прикраси є ланцюжок для муфти. Він має суттєву товщину та довжину від 60см до 1м. Сучасні модниці приловчились носити такі ланцюжки в кілька обертів, перетворюючи їх на багатошарові кольє. А фіксатори у вигляді жіночої долоні виступають цікавим акцентом в такій прикрасі.

А тепер черга познайомитись зі справжніми трудівниками  — ланцюжками, що виконували роль  сучасних сумок, тобто несли на собі безліч предметів: від мініатюрних гачків для застібання ґудзиків на чоботях до записників.

Жіночий прототип сумочки називався шатлен (з французької Châtelaine перекладається як «володарка замку»). Це більш досконалий у своєму призначенні гачок для підвішування ключів від замку, який завжди був у хазяйки такого великого  помешкання.

Жіночий одяг не передбачав наявності кишень, тож широкі ремені стали чудовою платформою для навішування усіляких речей, що можуть статися у пригоді протягом дня. Дійсно, не зручно крокувати по ножиці для шиття в інший кінець великого особняка, краще аби такі дрібниці були під рукою. Отже, на типовий жіночий  шатлен  навішували важливі ключі, олівець із маленьким  записником, гаманець, манікюрне та швейне приладдя, дзеркальце, усілякі скляночки з  ліками та інші повсякденні речі.

Шатлени  втратили свою популярність лише тоді, коли на початку 20 століття жінки почали працювати далеко від своїх домівок. Бо долати значні відстані  з таким доважком, що дзеленчить при кожному кроці, ще те задоволення. Тут ніяка нюхальна сіль не врятує від нападу мігрені. Лише швачки залишили шатлени як корисних помічників в роботі.

Шатлен чоловіків називався Macaroni. Його ланцюжки були достатньо довгими, щоб макароні можна було просто перекинути через пояс. Таким чином збільшувалось ККД аксесуара, бо предмети чіплялись не з одного кінця ланцюжка, а одразу з обох.

З одного боку майстерність, з якою були виконані ці аксесуари, навіює ностальгію за тією чарівною епохою, а з іншого, попри свою багатозадачність, ці ланцюжки не здатні замінити надійні та практичні сучасні сумочки та органайзери.

Наталія Орінго