Десь в надрах моєї харківської квартири лежить й, мабуть, тріпотить сторінками від звуків вибухів тоненька бірюзова книжечка з червоно-чорним написом «Від війни плачуть». Книжка ця, на обкладинці якої дівчинка міцно обіймає свій будинок, написана не в Україні – втім й назву, й зміст має дуже влучні…

Як розповісти про війну дітям? Як би нам не хотілося убезпечити від нової реальності хоча б дітей, війна стала невід’ємною частиною кожного без виключення життя. Діти звикають гратися в сховищах, навчаються онлайн, стають біженцями й разом зі своїми родинами турбуються за близьких, а іноді й втрачають їх… Важко підібрати правильні слова, щоб поговорити з самими маленькими про горе, втрату та смерть – а втім розмова ця необхідна. Допомогти може книга: травматичний досвід, втілений в художньому образі, не стає менш болючим, але з ним вже можна працювати й розмовляти про почуття.

Недивно, що останніми роками в Україні з’явилося чимало книжок про війну: натхнення, на жаль, аж надто поруч з нами. Є серед них і адресовані дітям, тож давайте складемо невеличку бібліотечку.

 «Це тиха ніч, мій астронавте»: авторка Оксана Лущевська; ілюстрації Катерини Степаніщевої.

Зовсім невеличка історія, стилізована під щоденник семирічної дівчинки Ії. Ія записує все, що бачить навколо себе в перші дні війни: ось переписуються під час повітряної тривоги однокласники; ось вони проводжають на фронт тата; ось Ія з мамою сплять вдягнені, щоб встигнути в бомбосховище… Ія хвилюється, тривожиться, та разом з тим не забуває мріяти й підіймати очі до зорь. Там живе астронавт, який може кинути величезний метеорит на усе зле! Чи не може?

На окрему увагу заслуговують малюнки у книжці: по-дитячому наївні, вони швидко втягують читача всередину світу Ії. Хочемо ми чи ні, цю історію доведеться переживати разом.

 «Жовтий метелик»: автор Олександр Шатохін.

Ця книжка має одразу дві незвичності. По-перше, це сайлентбук, тобто на її сторінках панує тиша, жодного слова, тільки картинки й жовті метелики… По-друге, нечасто дитячі книжки розпочинаються з малюнку колючого дроту.

Намальований навесні 2022 року, «Жовтий метелик» має в собі все те, чого не повинно бути ні в житті, ні в дитячих історіях: зруйновані будинки, спалені авто, моторошна подорож крізь чорно-білий, обмежений колючим дротом, світ війни. А все-таки головна героїня, маленька дівчинка, що втілює Україну, йде не просто так, а слідує за золотавим метеликом – і сторінка за сторінкою в книзі стає все більше кольорів.

Жовтий метелик, за словами автора, це з одного боку – символ світла й волі, з іншого – нагадування про тих, кого ми вже ніколи не побачимо, але заради пам’яті яких варто продовжувати боротися. Створена без жодного слова, ця щемка й пронизлива історія дозволить подивитися на війну очима найменших  - і не втратити надію.

 «Ми живемо на краю вулкану»: авторка Надійка Гербіш, ілюстрації Олени Лондон.

Кажуть, що кожна нова війна починається із забуття війни минулої. І хоча в нас ця пам’ять досі жива, досвід людей, які вже проходили війну та втрати, а потім відновлювалися, може виявитися дуже підтримуючим. Отож запрошуємо на гостини у затишне маленьке містечко Збараж на Тернопільщині. Тут разом з люблячою родиною та маленьким братиком живе Естер, кмітлива єврейська дівчинка, що мріє стати археологом. Але надворі – 1939 рік, тож усі ми знаємо, що вулкан у самому центрі Європи от-от вибухне…

«То тільки спочатку вони забрали наш дім і наше звичне життя. А тепер із кожним днем у нас потроху забирають усе, що робило нас нами» - каже Естер.  Дивно, якими сучасними виглядають деякі моменти Другої світової зараз. Втрата батьків й дому, втеча, переховування, поступове вигорання кольорів до сірого…

А все-таки оповідання завершується на світлій ноті, й «навіть вулкани колись засинають». Після основної ж історії в книзі йде невеличкий психологічний довідник – вправи з нього можуть бути дуже корисними.

 «Абрикоси зацвітають уночі»: авторка Оля Русіна.

Високо над Донбасом летить безпілотник, а вулицями Донбасу бігає хлопчик, шукає свою втрачену собаку Жменьку, адже «бути покинутим вдруге за одну війну – це занадто, особливо як на цуценяче життя». Так починається історія, в якій буде чимало пригод, прогулянок з друзями й навіть трішечки фантастики. Історія, яка була б звичайною історією про хлопця-мрійника, якби не відбувалася  у невеликому містечку на Донбасі, поблизу до лінії розмежування. Але навіть якщо у мрії та польоти увесь час домішуватимуться вибухи й необхідність спускатися у бомбосховище, дитинство все одно триватиме. А абрикоси все одно зацвітуть.

Книжка Олі Русіної здобула неабияку популярність, її переклали польською мовою й з рівним задоволенням читають як дорослі, так і маленькі. А ще частку від продажу кожного примірника Видавництво Старого Лева перераховує у благодійний фонд «Голоси дітей», тож читати буде ще і корисно.

 «Яблука війни»: авторка Надійка Гербіш, ілюстрації Софії Томіленко.

У Софійки, героїні цієї книжки, все добре: вона з мамою та татком живуть далеко-далеко від війни, у Америці. Дівчинка бігає узбережжям, збирає мушлі й чекає, поки  чисте американське повітря, що «іскриться свободою», вилікує тата, колишнього вояка Української галицької армії. От тільки тато виглядає все більше й більше спустошеним, а мама Софії не завжди може випромінювати оптимізм.

«Яблука війни» - це чесна історія про складності вимушеної еміграції,  посттравматичний стресовий розлад й про те, що пазуриста долоня війни легко дотягнеться за тобою навіть за океан. Та коли навколо усе ніби добре – добре настільки, щоб ніхто не розумів, в якому морі жаху ти насправді живеш – врятувати можуть лише близькі. Софійці з батьками доведеться навчитися цінувати кожну щасливу мить й дослухатися один до одного. І цим непростим вмінням подолання травми вони поділяться з читачами.

Поділіться, а що дитяче на цю недитячу тему читали ви?

Ольга Орінго