У ювелірів і художників є багато спільного, від приналежності до високого мистецтва до трудомісткості роботи. Але існує і зовсім несподівана точка перетину. Це незвичайний інструмент для малювання – срібний олівець.

Срібний олівець, або срібна голка, або сильверпойнт, є саме тим, про що говорить назва – заточеним срібним штифтом, закріпленим у тримачі. Зовні срібний олівець практично не відрізняється від звичайного. Цей інструмент полюбляли художники Відродження, і малюнки, створені за його допомогою, напевно бачили всі – щоправда, навряд чи замислювалися над тим, яким дивовижним чином їх було зроблено. Наприклад, начерки, креслення і графічні роботи Леонардо да Вінчі. Теплі, мідно-коричневі штрихи настільки ж впізнавані, як і стиль самих зображень, в якомусь сенсі вони вже і сприймаються як частина цього стилю. І, так, зроблені ці штрихи саме срібним олівцем!

Портрет кондотьєра роботи да Вінчі, 1475 р.

Мабуть, варто відповісти на запитання, яке непокоїть читачів з першого абзацу: як взагалі малюють срібним олівцем? Срібло не залишає слідів ні на папері, ні на пергаменті; як у да Вінчі та інших це взагалі виходило? Насправді секрет срібного олівця зовсім не в олівці, а в папері. Срібло вміє залишати сліди, але тільки на попередньо заґрунтованих поверхнях. Щоб срібний олівець почав малювати, для нього слід спершу підготувати папір – заґрунтувати його гіпсом, мармуровим пилом, а якщо ви живете у XV-XVI століттях, то можна скористатися клеєм із кістяною крихтою. Після цього можна малювати – щоправда, майте на увазі, що стерти і виправити невдалу лінію не вийде. Від спроб щось стерти ґрунтовка зіпсується, і вся ваша праця виявиться марною. Так що срібний олівець – тільки для справжніх майстрів!

Також, якщо вже ви взялися за цей дивовижний інструмент, пам'ятайте, що нові лінії будуть тонкими і блакитно-сірими, практично непомітними. Щоб вони набули теплого мідного відтінку, срібло повинно окислитися. Утім, цього може і не статися – все залежить від ґрунтовки та умов, у яких зберігатиметься ваш малюнок. Наприклад, ось цей автопортрет Альбрехта Дюрера в 13 років досі має початковий срібно-сірий відтінок. Так, ви все прочитали правильно: Дюрер у 13 років уже малював срібним олівцем на рівні дорослого професійного художника!

«Автопортрет у віці 13 років», 1484 р.

Сільверпойнт був популярний аж до XVII століття, проте потім його поступово почав витісняти графітовий грифель. Можна, звісно, поскаржитися на те, що високе і складне мистецтво поступилося простішим технікам, однак справа тут в іншому. Сільверпойнт, за всіх його переваг, дає змогу використовувати досить обмежений набір прийомів. Срібним олівцем можна креслити і штрихувати, але не можна, наприклад, робити лінії різної товщини –- як на нього не натискай, лінії будуть однаковими, хіба що ґрунтовка зіпсується. Не можна зробити розтушовування і зобразити туман, хмари або загадковий серпанок. Не можна навіть просто домогтися ліній потрібного кольору і насиченості – як сріблу захочеться, так воно й окислиться, а художник на колір власного малюнка вплинути не в силах. Графіт давав більше простору для експериментів, до того ж для нього не було потрібно ґрунтувати папір. Так срібні олівці поступово стали історією...

...але ненадовго. Наприкінці XIX століття посилився інтерес до минулого, історії та старовинного мистецтва, а також до технологій, за допомогою яких це мистецтво створювалося. На хвилі цього інтересу повернувся і сильверпойнт, а руку до цього, серед інших, доклали прерафаеліти (хто ж іще!). Срібний грифель зі стародавнього, незручного інструменту знову став знаряддям справжніх майстрів. До речі, ним користувалися не тільки прерафаеліти, які захоплювалися минулим, а й прогресивні футуристи. Тільки уявіть собі індустріальні пейзажі Нью-Йорка, намальовані срібним грифелем! Однак саме у шанувальників старовинного мистецтва цей інструмент мав найбільший успіх. Саме сильверпойнтом Вільям Холман Хант, засновник братства прерафаелітів, намалював портрет своєї дружини цілком у дусі старих майстрів.

«Дружина художника, Едіт Холман Хант», 1877 р. 

Срібний олівець знаходить своїх шанувальників і сьогодні: для сучасних художників цей благородний інструмент – спосіб випробувати свою майстерність і, у відомому сенсі, долучитися до компанії геніїв. А для нас – привід здивуватися тому, на що здатен усіма нами улюблений метал. 

Женя Орінго