Чого люди люблять драконів? Смертоносні змії-збирачі скарбів й красунь з саг та середньовічних легенд, мудрі дракони Сходу, пащі й пазурі на гербах та гобеленах, нескінченна зграя чудовиськ у книжках та фільмах… Образ величезної, могутньої і при цьому розумної істоти завжди вабив до себе – але чому?

В чомусь дракони – втілення суспільного міфу про незбагненну силу й мудрість, яку за певних обставин можна привернути на свою сторону; з драконом можна не тільки битися, а й навчатися в нього. А ще дракони – це величезна таємниця, яку хочеться розгадати. Може, тому ці створіння так часто з’являються в книжках: кожен автор створює свій зв’язок з драконом, а кожен дракон стереже двері в свій дивовижний світ…

Підступний дракон Толкіна, невимовно прекрасні, як сонячне світло, дракони Урсули Ле Гуін, космічні дракони Енн Маккефрі, отруйні та зачаровуючі дракони Робін Гобб… Якими б різними вони не були, можна виділити ще один міф: про зв’язок людини з драконом. Зазвичай зв’язок цей глибокий, майже інтимний, і вимагає від обох сторін величезної відповідальності. Як складно дракону, що може змінювати світ помахом крила, не зашкодити людині; як важко людині, що отримала величезну силу, не перетворитися на найгіршу версію дракону… А що вони виграють від такого зв’язку – вирішує кожен для себе.

Роман «Четверте крило» Ребекки Яррос якраз з категорії таких історій – але на відміну від інших вона ще й пройшла перевірку популярністю. Книжка про дівчинку та дракона сколихнула букток, англомовне видання розкупалося з величезним фурором, права на екранізацію придбав Amazon MGM Studios, а виходу україномовної версії з завмиранням серця очікували не тільки поцінувачи фентазі, а й книжкові блогери та… Орінго.

Втім, скажу відверто: прогорнувши перші кілька сторінок «Четвертого крила», особисто я вперлася. «Це типовий янг едалт для закоханих дівчаток, дракони тут тільки задля декорації. Читати не буду!». Якби не вміння Олени Анатоліївни зазирати всередину речей, глибше  квапливих шаблонних висновків, цей роман би загубився серед інших недочитаних… Але врешті-решт ми зуміли розгледіти в ньому дещо справжнє.

Отож, жила-була дівчинка. Добросердна, розумна, маленька й хвора дівчинка в непривітному мілітаризованому світі, що найбільшими чеснотами вважає силу й жорстокість. В світі, якому правлять величезні потужні дракони та їхні вершники. Роками дракони обирають собі вершників, найкращих з кращих; роками кровопролитна війна з іншими чудовиськами забирає життя драконів й вершників. Але якщо «Дракон без свого вершника - це трагедія», то «Вершник без свого дракона – це смерть».

Так собі початок казки, чи не правда? На щастя, впертості Вайолет – головній героїні цієї історії – відсипали за десятьох. «Я не вмру сьогодні» - повторює Ваойлет як мантру й пнеться вгору. Попри важкі випробування, попри ворожнечу навкруги, проти впевненість близьких, що вона не впорається, крок за кроком, шукаючи обхідні шляхи й загострюючи розум як лезо, Вайолет піднімається по вузьких кам’яних сходах. А нагорі, в небі – дракони…

Отож, жив-був дракон, вартий легенд: величний чорний красень, могутній й милосердний. Втративши свого вершника, він роками не шукав собі іншої пари. Чим же могла привернути його увагу незграбна вперта дівчина?

А ще жив-був юнак, сильний й жорстокий, впевнений у своєму праві вирішувати долі навколишніх. Недивно, що побачивши кволе дитинча дракона, він захотів його вбити – слабким нема чого жити. Казки можна починати ще й так… Мабуть, ви здогадуєтесь, хто стане на захист маленького дракона – і здобуде дружбу дракона величного?

Дивно, але Ребекка Яррос впоралася з надскладним для сучасного світу завданням: написати в чомусь наївну, в чомусь прямолінійну, але при цьому дуже добру історію. «Не вся сила фізична», – каже Вайолет один з вчителів. І ось світ, створений чудовиськами й для чудовиськ, повертається до впертого дівчиська своєю кращою стороною. Далі будуть кохання й магія, запаморочливі польоти на драконах, неймовірні пригоди й навіть державний заколот – все як й годиться для фентазі. Але першопочатковий імпульс добра заряджує усю історію новою силою.

Особливо пронизливо ця книга читається, якщо знати біографію самої авторки. Відомо, що в  її родині шість дітей, причому молодша, прийомна донька, має аутизм – тож Ребекка має досвід розуміння людей, що відрізняються. Менш відомий факт –  Ребекка Яррос має синдром Елерса-Данлоса (EDS) - хронічне захворювання, що вражає сполучну тканину організму; ця ж хвороба передалася чотирьом її рідним синам. Постійний біль, слабкі суглоби та купа обмежень – ось що супроводжує життя тих, хто страждає на EDS. Ребекка каже, що в дитинстві вона ніколи не знаходила в книжках відображення персонажів, які б мали схожу хворобу (раджу прочитати про це детальне інтерв’ю з авторкою). Тому частково Вайолет народилася з бажання показати: фізичні обмеження існують, про них треба говорити і їх враховувати, але вони не вирішують, якими ми будемо. Свій світ – з драконами, мріями й звершеннями – ми створюємо самі.

Поглянемо на каблучку? Зараз спробуємо схопити перші враження – а потім Олена Маслова поділиться технічними подробицями народження нових представників драконячого племені Орінго. Але спочатку невеличка цитата…

«Вони летять просто на нас - на великій швидкості. … Несамовиті  і розкішні дракони.

Коли мені здається, що вони ось-ось пролетять над головою, дракони злітають вертикально, хльостаючи повітря своїми величезними напівпрозорими крилами і зависають, а пориви вітру від їх крил такі потужні, що я ледь не подалась назад. Вони приземляються на зовнішню напівкруглу стіну. Луска на їхніх грудях брижиться від руху, а гострі, як бритва, пазурі впиваються в край стіни з обох боків…»

Такими драконів вперше бачить Вайолет. А що ж бачимо ми? Ой, яка ж складна ця прикраса!

Округле величеньке поле каблучки розділено навпіл. З кожної половини парить дракон – один злітає догори у потоках повітря, інший спускається до нього. До речі, якщо придивитися, то можна помітити, що постаті драконів трохи нагадують книжну обкладинку – такий приємний сюрприз для фанатів саме цього видання. Гра з контрастними поверхнями  каблучки – гладка та немов розтріскана – додають динаміки. Якщо ж обрати комбіноване покриття, то драконам можна ще й подарувати різні кольори, в точності як в книзі: чорний та золота.

Цікаві й інші символи, заховані на прикрасі: можна розгледіти кам’яну стіну, драконячу луску, розгалужену на півнеба блискавку… Оскільки дракони неможливі без скарбів, то й для дорогоцінних камінчиків місце знайшлося. А ще, така тендітна у порівнянні з драконами, летить по шинці пір’їна… не просто так?

Як складеться подальша «Доля драконів»? Оскільки Ребекка Яррос створила дилогію, читачів чекає ще чимало таємниць (та й про першу книгу ми розповіли далеко не все). Але одно можна сказати впевнено:  якщо дракони на каблучці оберуть вас, то годі буде шукати кращих друзів й хранителів.

Ольга Орінго