Заблукати на незнайомій дорозі чи потрапити в халепу під час подорожі — прерогатива сучасного часу. В прадавні часи треба було дуже постаратися, аби щось пішло не так поїздкою. Замість авто коні та вози, доріг небагато і вони в чудовому стані — кожна побудована з такою прискіпливістю, яка не снилася сучасним «дорожникам».
За якість тодішнього покриття та обслуговування мережі доріг відповідали древні римляни. Римська імперія була першою цивілізацією, яка не тільки побудувала дороги, а й створила дорожні познаки. Вони мало нагадували сучасні, були викарбувані з каменю та слугували відмітками відстані. Після занепаду імперії опікуватись дорогами було нікому, але це не було проблемою для людства, поки швидкості руху не перевищували середньої швидкості бігу коней.
У вершника чи кебмена було вдосталь часу аби розгледіти крутий поворот чи яму. Все змінилось із винаходом велосипеда. Не те щоб вони були швидшими за коней, скоріш зіграла роль розповсюдженість двоколісних. Вони заполонили вулиці Європи, тим самим ущільнивши трафік, що ділили між собою екіпажі та пішоходи. Збільшилась кількість аварій на дорозі, тож ситуація потребувала врегулювання. Розв'язанням проблеми стали перші дорожні вказівники. Деякі були з доволі цікавим дизайном: наприклад, череп зі схрещеними кістками, був попередженням для велосипедистів про круті пагорби. А з появою автомобілів ці знаки остаточно закріпились на узбіччях і тепер вже складно уявити будь-який шлях, що не регулюється дорожніми знаками.
Перші 100 років дорожні знаки почувалися доволі вільно — вони мали різноманітний дизайн не тільки в окремих країнах, а в різних регіонах. В очах водіїв мерехтіло від багатства форм, шрифтів та кольорів. Розглядати ці кольорові позначки можливо для когось було й цікавою розрадою в подорожі, та для водіїв це справжня кара. Особливо коли під час руху стикаєшся зі знаком, якого в житті ніколи не бачив.
Зрештою люди зрозуміли, що дорожні знаки мають бути зрозумілими та впізнаваними у будь-якій точці світу і ввели стандарти. 1909 року в Парижі пройшла конференція з автомобільного руху, яка розробила «Міжнародну конвенцію щодо пересування автомобілів». Конференція прийняла як міжнародні чотири дорожні знаки: «Нерівна дорога», «Звивиста дорога», «Перехрестя» та «Перетин із залізницею». Знаки наказувалося встановлювати за 250 метрів до небезпечної ділянки під прямим кутом до напрямку руху. Чи не єдиний знак, який є незмінним у всьому світі — червоний восьмикутник з написом STOP, вигаданий 1915 року в США. Зрештою всі знаки входять до трьох основних широко прийнятих систем: “європейської”, “американської” і “південноафриканської”.
Перша описується Віденською конвенцією про дорожні знаки і сигнали, ухваленою під егідою ООН. Дотримується її і Україна й у наших водіїв скоріш за все не виникне труднощів під час подорожі європейськими країнами (але не всіма). Знаки згідно з конвенцією можуть бути різнокольорними – під час розмітки використовують білий, червоний, чорний, синій, а також жовтий, зелений і помаранчевий кольори. Такі знаки швидше зчитуються під час руху на високій швидкості або в умовах обмеженої видимості – досить розпізнати форму і кольори, щоб уявити собі, про що сповіщає знак.
І ось тут криється найцікавіше. Форми знаків в більшості країн обрані не випадково. Всі ми знаємо, що та чи інша геометрична форма несе певну символіку. Наприклад, гострі кути трикутників та ромбів ніби попереджають: «Будь уважним!» Доповнені червоним кольором для привернення уваги, попереджувальні знаки заздалегідь інформують про важливу ділянку дороги.
Прямокутники та квадрати — це прості форми з прямими кутами, які втілюють порядок безпеку. В поєднанні з блакитним, білим та зеленим кольором вони слугують надійними інформаторами на дорозі, не викликаючи паніку своєю появою.
А от з колом не все так однозначно, принаймні в українській дорожній системі. Форма сама по собі м’яка та приємна, але учасник дорожнього руху має слідкувати за кольором і дотримуватись наставлянь знаку задля безпеки та комфорту. Бачиш синє тло — достатньо звичайної уважності, проте червоні елементи на колі свідчать про підвищений рівень відповідальності. Коло — це сфера впливу наказових і заборонних знаків.
Різні форми в дуеті з кольорами впливають на наш мозок в той час, коли ми про це навіть не замислюємося. Це відбувається на рівні імпульсів, подарунок людству від еволюції. Підсвідомо ми налаштовані на зчитування різноманітних комбінацій сигналів, тож головне, аби на життєвому шляху було вдосталь дороговказів.
Наталія Орінго
