Винна дегустація це справжнє дійство! Цікаве, захоплююче. І є у ньому одна таємничка, яку варто знати, щоб довіряти чи не довіряти своєму власному розуму.

Дегустацією вина керує сомельє. Він розповідає про терруар, особливості виробництва і звичайно про вино. Що важливо, освічені сомельє на дегустаціях уникають описувати ноти смаку та аромату вин до того, як ви його скоштуєте. Чому? Наш мозок влаштований так, що легше сприймає все йому відоме, бо визначає його як “безпечне”. І якщо вам спочатку назвуть ноти в ароматі та смаку вина, а потім ви його спробуєте, послужливий мозок одразу вхопиться за підказку та підкине вам уже названі смаки! "Тааак, я відчуваю цей самий аромат підліску!", "Звичайно, це солодкі яблука!", "А це точно кисла слива!" — якщо на дегустації вам скажуть, які ноти потрібно шукати у вині, ви їх там шукатимете і обов’язково знайдете! Але це лише робота нашого мозку. Сюди ж відноситься історія з нотами в розтиражованих напоях, які нерідко розчаровують тих, хто їх по-справжньому дегустує, а не піддається хвалебним відгукам. Наприклад, шампанське Moet et Chandon. Воно досить посереднє, і є куди менш відомі, але куди цікавіші екземпляри. Саме через те, що в дегустації вам потрібно спиратися на свої відчуття та розуміння аромату та смаку вина, сомельє часто не говорять про ноти до того, як учасники зроблять перший ковток. І за таким же принципом діють “сліпі” дегустації — коли насамперед важливі особисті враження від вина, і лише потім ми дізнаємося про нього “правду”. Так нашому мозку не вдається обдурити нашу довіру та наші рецептори.

Але це ще не все! А чи можемо ми довіряти собі в процесі дегустації чи пиття вина в інших умовах? Розповім свою історію. Я тремтіла над двома пляшечками Domaine du Tariquet Premieres Grives, які близька подруга привезла за спеціальним замовленням. У нас у країні тоді такого вина просто не було. У моєму мозку погойдувалися на хвилях пам'яті картини з чоловічого монастиря, розпиття цього вина між нами дівчатами і пісні разом з п'яним французом "Ой на горі два дубки" та "Рідна мати моя". І ось ці легендарні пляшки у мене! Але коли у вирішальний момент я одну з них відкоркувала, магія перестала діяти поза Гоґвортсом. То що сталося?

Містифікація. Ми пам'ятаємо вино краще, ніж воно було, особливо якщо це трапилося тривалий час тому. Мозок ідеалізує смак, і вино буде вже іншого врожаю, зроблене в інших умовах, і смак може відрізнятися.

Виборча пам'ять. Ми пам'ятаємо не сам напій. Відчуття, почуття, які він дає — і якщо під час ковтка зараз немає тієї давно прожитої ейфорії, то хіба це вино винне?

Умови. Вперше напій був холодним чи теплим? Пили з правильного келиха чи з горла? Скільки йому було з дати розливу, за яких умов воно зберігалося? Все це природньо впливає на смак та аромат. А якщо вперше ви пили це вино на заході сонця на березі моря, тримаючи за руку коханого — могла діяти саме магія моменту, бо в таких умовах і Villa Krim може здатися нектаром богів.⠀

Ексклюзивність. Згадуємо знову про підступність нашого мозку. Він послужливий, він виконує всі наші запити. І якщо ми говоримо: ось це зараз приголомшливе вино буде, мені ж тільки ковток дістанеться! — мозок концентрується весь на цьому смаку тут і зараз. Він може вигадати те, чого немає. Або знайти те, що вже знає, або запам'ятати усі ноти та тони, бо потім такий напій не знайти! А коли ми знову його знаходимо, вже немає сенсу так чіплятися за відчуття, і часто ми очікуємо у вині те, чого спочатку в ньому могло й не бути.

Насправді в моїй історії все було ще тривіальніше: вино було вже старим і весь його потенціал був загублений. Тому і аромат, і смак у нього вже були лише тінню того, що я пам'ятала. Але тепер завжди після дегустацій вин я не тішуся надією, що після покупки вино буде саме таким, яким я його запам'ятала. Але іноді я відкорковую пляшечку, занурююся у хвилі винного аромату, та після першого ковтка розумію: моє винне кохання повернулося до мене точно таким, яким я його пам'ятаю. І тоді я більше довіряю келиху, ніж мозку!

Альона Мінакова для Орінго