Будь-яку складну тему потрібно починати з чіткої бази. В історії про клеймування неможливо оминути закон 637/97-ВР, за яким здійснюється державний контроль над усіма дорогоцінними металами та каменями в країні.

Цей закон незручний, а в деяких моментах шкідливий — він не враховує багато моментів сучасного життя, проте на його відміну чи перегляд вже багато років немає спільної ювелірної волі.

Це старий та дурний закон містить в собі радянські норми, за яким підприємці не мають змоги вільно розпоряджатися сріблом чи золотом, як звичайним матеріалом для роботи і у будь-який момент Мінфін, який ніби опікується нашою галуззю, може вигадувати нові правила і добивати усіх, хто працює легально. 

Я щиро не люблю закон 637/97-ВР і мрію його стерти з правового поля у частині приватного бізнесу, але допоки він чинний, кожен виробник та продавець ювелірних прикрас має знати цей закон та дотримуватися. При незгоді з законом не можна його ігнорувати. Потрібно аргументовано вимагати його перегляду або ж знаходити іншу діяльність, країну тощо...

Свідоме та постійне ігнорування нормативної бази країни приводить до застійних явищ у вигляді корупційних схем, до спотворення іміджу всієї галузі та нечесної конкуренції. 

Процитую та прокоментую деякі базові моменти закону:

«Ст.1: дорогоцінні метали — золото, срібло, платина і метали платинової групи (паладій, іридій, родій, осмій, рутеній) у будь-якому вигляді та стані…

Суб’єкти господарювання, які здійснюють операції з дорогоцінними металами, дорогоцінним камінням … підлягають обов’язковій реєстрації в центральному органі виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного пробірного контролю»

Так, срібло — теж дорогоцінний метал. І ті, хто займається роботою з ним, мають реєструватися в Мінфіні. Аргумент «я працюю лише зі сріблом» — лукавство, усі мають реєструватися, мати іменник та віддавати прикраси на клеймування. 

«Ст.1, п.22:  державне пробірне клеймо — знак установленого єдиного зразка, що засвідчує цінність виробів із дорогоцінних металів…

Ст.1, п.23: клеймування — пробірно-технологічна операція нанесення відбитку державного пробірного клейма на ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів.

Ст.1, п.24: іменник — спеціальний знак, що засвідчує виготовлювача ювелірних та побутових виробів із дорогоцінних металів.

Суб’єкти господарювання, які виготовляють ювелірні та побутові вироби з дорогоцінних металів, зобов’язані мати іменник, відбиток якого проставляється виготовлювачем або за його дорученням державною установою пробірного контролю на всіх виробах. … Відбиток іменника підлягає щорічній реєстрації..."

Тобто будь-який український виробник прикрас з будь-яких дорогоцінних металів зобов’язаний мати на прикрасах два відбитки: іменник та державне пробірне клеймо. Усі хитрі розповіді, що достатньо клейма майстерні, а державне — лише для заводів — маніпуляції та свідомий обман покупця. 

А також ще зовсім недавно відсутність клейма дорівнювалася ухилянню від сплати збору (10% від вартості металу). Цей збір існував з січня 2015 до січня 2024 року та привів до суттєвого занепаду тих, хто поважає закон і розквіту недоброчесних гравців.

Ви спитаєте, а що ж з імпортними прикрасами? Так, за цим законом їх теж обов’язково потрібно клеймувати.

Звичний усім напис на сріблі S925 — не проба, а штамп невідомого зразка, який може бути на легальній прикрасі лише за наявності поруч державного пробірного клейма. Відсутність справжнього клейма говорить про невідомі шляхи потрапляння в країну.

«Ст.14, п.5: Торгівля ювелірними та побутовими виробами з дорогоцінних металів здійснюється суб'єктами господарювання на території України тільки за наявності державного пробірного клейма.

Ст.13, п.2: Ввезення в Україну ювелірних та побутових виробів з дорогоцінних металів суб'єктами господарювання провадиться за умови їх наступного обов'язкового клеймування в органах, які здійснюють державний пробірний контроль.

Ст.15, п.2: …обов'язкове клеймування всіх ввезених на територію України юридичними та фізичними особами ювелірних та побутових виробів, виготовлених з дорогоцінних металів з метою їх реалізації (крім ввезених для власних потреб); клеймування провадиться за наявності митної декларації та документа про сплату ввізного мита»

Вироби, які продаються під виглядом справжніх ювелірних прикрас в обхід існуючого законодавства, є насправді шкідливими речами. І не лише тому, що вони створюються невідомими в невідомості з незрозумілих матеріалів та можуть містити небезпечні для здоров’я домішки. Також з них не сплачуються збори й податки, що призводить до порушення суспільного договору. 

На перший погляд, може здаватися, яке відношення до блискучої краси мають в очах покупців якісь податки, вони ж лише роблять омріяну річ дорожчою, та це дуже шкідливий мислевірус. Справжня рівність перед законом починається тільки там, де з’являється повага до законів. 

Колись при радянщині культивували байдужість до суспільної власності та презирство до підприємництва, і от вже 33 роки ми не можемо повністю здихатися від цієї спадщини. Усі роки існування приватного бізнесу в незалежній Україні корумповані чиновники, законотворці й перевіряючі роблять все, щоб звичайні люди продовжували вірити: підприємці — жулики, податки не такі й важливі, та й взагалі — завжди легше домовитися, аніж розбиратися в законах і сплачувати, а якщо підприємці та споживачі створюють паралельний світ «домовлянь і перевірянь», у такій країні корупціонерам значно легше отримувати власний зиск. 

Після совкотрощі також залишилися вірус байдужості до дій можновладців і до дурних законів, які кам’яними глибами лежать поперек шляху нормальної взаємодії та страшний синдром «тобі що, більше за всіх треба», яким гасять громадських активістів.

Не зникає й вірус «вони усі все одно крадуть, тому я не сплачую податки», хоча тільки несприйняття суспільством подвійної моралі може зробити безсилими розкрадачів нашого спільного майбутнього. 

Зворотній бік підвісу "Роздуми про сенс", Nosce te ipsum = Пізнай себе.

У марші бригади «Хартія» почула такі слова: «Наша сила – це наша зброя, любити країну — це наше ПРАВО…» і все зійшлося в голові.  

Розуміння законів та сплата податків дає особисто мені не лише право голосу, коли потрібно щось змінювати та відсутність страху — я отримую беззаперечне право дієво любити свою країну. 

Сподіваюсь, що випробування страшною війною припинять в суспільстві нескінченну поблажливість до незаконної діяльності та кривих законів. Тому й прохання до вас, друзі: підтримуйте усіх легальних підприємців, вони дійсно мають магічну силу змінювати світ на краще, але їм потрібна повага та розуміння на шляху боротьби.

Якщо потрібні підказки, як відрізняти легальне від псевдо в інших сферах, пишіть питання — будемо розбиратися разом. 

З повагою, Олена Маслова
(у приватному бізнесі – з 1994 року,
​в ювелірній галузі – з 2004 року)