З нетерпінням чекаю на серіал, вихід якого заплановано на Netflix у березні цього року, дуже цікаво, як в ньому передадуть цю тремтливу атмосферу неймовірних змін. 

 

До речі, науково доведено, що нові знання створюють нові зв'язки у мозгу і подовжують активне життя людини, тобто усе складне читання не лише цікаве, а ще й корисне. 

 

 

  Не втрималися ми і від фантастичних котів. Культовий Роберт Гайнлайн, який чітко класифікував людей (...Взагалі людство ділиться на "кошатників" та інших. Причому інших переважна більшість) нагадає, де та чому треба шукати двері у літо, а також скільки часу людство витратило на відкривання дверей котикам: "Занадто багато часу я витратив, відчиняючи двері котам. Якось я підрахував, що з моменту своєї появи людство провело за цим заняттям дев'ятсот сімдесят вісім людиностоліття..."

 

Котячі у Бернарда Вербера більш сучасні та просунуті, але тим цікавіше читати про їхні пригоди та роздуми. В цілому у Вербера завжди гарний формат розповіді, де фантазія автора поєднується з історичними фактами. В романах "Завтра будуть коти" і "Її величність кішка" дуже багато чудових подробиць про тих, хто давно й уважно спостерігає за людьми...

 

Окрім цікавого змісту в цих романів нереально миле оформлення обкладинок і форзаців, саме для "кошатників". 

 

 

 

 І ось нарешті ми вибираємося з м'яких котячих лапок, щоб потрапити в обійми захопливого та дивного світу в романі "Айфельгайм". 

 

За появу останньої книжки в  Таємній кімнаті відповідальна я, Оля, то зараз спробую трохи про нього розповісти. Чудернацький роман «Айфельгайм» я читала багато років тому й, коли планувався тиждень наукової фантастики, згадала про нього десь на рівні підсвідомості. Ніби, була якась така дуже гарна історія про середньовіччя й прибульців… стривайте, що?

Саме так, вам не здалося. Десь у глибинах світової бібліотеки гарантовано є книжки на любий смак й з любими поєднаннями персонажів – твердо впевнена, що роман Майкла Флінна прибув до нас саме звідти. Вдвічі щаслива, що наші книговидавництва вміють знаходити щось дивовижне та довіряти йому, тож цей фантастичний роман заговорив українською! І ми з вами маємо змогу потримати в руках величенький – понад 600 сторінок – том, помилуватися зображеннями прибульця на вітражах й полинути в далеке-далеке… минуле.

Отож XIV сторіччя, маленьке німецьке село Айфельгайм, що затишно влаштувалося в лісистих горах. Селу пощастило: воно має доброго господаря й розумного допитливого священника; війни та потрясіння оминають його стороною. Життя протікає неквапливо…

… чого зовсім не можна сказати про життя сучасних науковців – ще одних героїв роману. В нашому бурхливому світі вони подорожують по безмежному простору Інтернету й будують багатомірні моделі, шукаючи відповіді, що знаходяться «трохи далі кінчиків пальців».

Здавалося б, що пов’язує ці два світи? Історія контакту, який відбувся не там й не тоді, коли б це можна було очікувати. Але дивне не питає, де і коли йому статися – і от середньовічні селяни на чолі зі своїм панотцем намагаються порозумітися з прибульцями (чи демонами?), а історики, фізики, єпископи, філософи та навіть бібліотекари з різних епох стежать за контактом. І важко сказати, що складніше: перетнути всесвіт чи знайти спільну мову… принаймні зі своїм сусідом, не кажучи вже про прибульця.

Одразу попереджу, що Майкл Флінн, до речі, лауреат премій Стерджена (1998) та Гайнлайна (2003), а також переможець найпрестижнішої японської НФ-премії «Сейюн-2011», славиться тим, що приділяє психологічним портретам персонажів значно більше уваги, ніж це заведено в твердій науковій фантастиці. До того ж він чудово володіє словом й вміє змалювати живу картину в уяві читача. Тож приготуйтеся зачаруватися історією Айфельгайма, щиро закохатися в усіх персонажів, від дивних прибульців-кренків до допитливого священника, який відчуває «дивне задоволення, яке охоплювало його щоразу, коли йому вдавалося сформулювати запитання і потім домогтися від навколишнього світу відповіді на нього», й відчути сум, коли ця історія закінчиться.