Що боже, ти мій господи! чого нема на тому ярмарку! – писав Микола Гоголь у «Сорочинському ярмарку», яскраво змальовуючи розмаїття товарів та людський гомін. Й справді, ярмарки були важливою й невід’ємною частиною суспільного життя – така подія просто не могла лишити нікого (навіть нечисту силу, як ми пам’ятаємо з класики) байдужими – а їхній відгомін суттєво вплинув на подальшу історію й культуру.
Отож пропонуємо ненадовго відволіктися від «Літературного ярмарку» – і вирушити услід за витоками ярмарку звичайного!
Спогади про перші ярмарки зустрічаються ще в глибокій давнині: з XII ст. до н. е. китайці проводили ярмарки, приурочуючи їх до релігійних свят. Ярмаркування супроводжувало й Олімпійські ігри у Греції, а за Римської імперії стало регулярним явищем. Не відставала й Західна Європа: перший загальновідомий ярмарок відбувся в Сен-Дені під Парижем у 629 році, а вже з X ст. такі події стали звичайними.
Середньовічний ярмарок був цілою подією: на нього з’їжджалися з різних міст, тут не тільки торгували, а й обмінювалися новинами та секретами ремесла, знайомилися, домовлялися про весілля. І, звісно, розважалися – який ярмарок без музик, трубадурів й гадалок? До речі, чи замислювалися ви про те, що сучасний фастфуд має корені саме у ярмарочних смаколиках?
Саме слово «ярмарок» походить із німецької мови: Jahr – «рік», Markt – «ринок, продаж». Через польське jarmark воно потрапило до української мови. А як щодо українських ярмарків?
З ними усе було дуже добре. 
«Що ж стосується народу українського, то він ярмарки любив і любить усією душею, адже всі дороги з ярмарку ведуть у корчму. Могорич справа така. Да що я ж пояснюю?! Одним словом – ярмарок!». (О.Назарчук).
Ярмарок прийшов в Україну у XVI ст. й активно розповсюдився – особливо в містах із Маґдебурзьким правом. Українські міщани, євреї, німці, поляки, вірмени – серед ярмаркуючих можна було зустріти дуже різних людей, сам же ярмарок сприймався як свято. Як і європейські, українські ярмарки ставали не тільки економічними подіями, а й суспільно-культурними: вони навіть мали власний фольклор – на них проводилися лялькові вистави та музичні виступи.
Від XVII ст. особливого значення набули контрактові ярмарки у Львові, пізніше – у Дубні, Києві (з 1797 року), а в XIX ст. – у Харкові. Їхній розвиток стимулювала розбудова шляхів і залізниць, до того, чимало міст пропонували вигідні умови для ярмарку: податкові пільги, безпеку, забудову. Маємо чим пишатися: за історичними свідченнями, ярмаркова торгівля в Україні була значно жвавішою за російську, а у східноукраїнських губерніях наприкінці XIX ст. з понад 2600 ярмарків найбільшими були наші, харківські, – Хрещенський, Троїцький, Успенський та Покровський.
Окрім звичайних ярмарків проводилися і спеціальні: Рівне та Житомир пропонували хміль, Кривий Ріг – коней й худобу, Бахмут й Каховка – вовну. Та все ж найбільш популярними ставали ярмарки, які збирали усі різноманіття товарів. Так, наприклад, історик й етнограф Дмитро Яворницький описує сільский ярмарок на Катеринославщині: керамічний горщик коштував 2-3 копійки, цеберко сушених груш 15 копійок (разом з відром), лопата 25 копійок, а за пару червонців можна було повністю вдягнутися. А найцікавішою, мабуть, була традиція ярмаркового кола: десять великих гуртових ярмарків у семи містах відбувалися по черзі, і ті самі купці кочували від одного ярмарку до іншого – як бачите, наші предки теж вміли гарно розважатися!
За часів Першої світової війни і подальших моторошних історичних подій ярмарки занепали: війна та розбудова комунізму рівно не спряють вільній торгівлі… Та традиція ярмаркування пережила несприятливі роки й потроху відновлюється: досить згадати торги на Андріївському узвозі у Києві чи феномен Сорочинського ярмарку. Строкатий й невгамовний, ярмарок – це живий привіт з минулих епох, традиція, до якої можна (і дуже цікаво!) доторкнутися.
___
Для ілюстрації статті використані фото Національного Сорочинського Ярмарку
Женя Орінго
