Сьогодні гортаємо один з найвідоміших творів Сковороди - "Байки харківські", маленькі повчальні історії, які в алегоричній формі розповідають про добро, віру, розум та інші хороші речі. "Байками..." Сковорода, за його власними словами, розважався, поки жив під Харковом; основними його заняттями були вивчення Біблії та написання філософських трактатів, а крихітні "Байки..." були свого роду відпочинком від серйозної роботи розуму. 

"Байки харківські" - книга дуже в дусі свого часу. А час був неймовірно цікавий! Епоха, в котру люди щиро вірили у всемогутність людського розуму і силу просвіти. Усе зло від незнання, вважали вони, - власне, зло і є погане розуміння добра, отже, людині треба просто добре пояснити, чим одне відрізняється від іншого. А як це зробити краще, якщо не за допомогою повчальних казок? Байки - ті ж казки, тільки для дорослих, а щоб ніхто не засумнівався в їхньому сенсі, то цей самий сенс зазвичай виносили окремо. У кожної "байки" Сковороди є "сила" - повчальна мораль і, власне, головна частина історії, а приповідка на початку служить лише ілюстрацією до неї. "Сила" - це як правило в підручнику, яке слід запам'ятати, а сама "байка" - ілюстрація, щоб запам'ятовувалося веселіше й легше.

Ось як сам Сковорода писав про свою працю:

"Друже мій! Не зневажай байкарства! Байка і притча — одне й те ж. Не по гаману цінуй скарб — праведним судом осуджуй. Байка тоді буває погана й дурна, коли в підлій та смішній шкаралущі своїй не містить зерна істини; схожа тоді на порожній горіх... Іноді в куш сміття ховається перлина... Як обряд є без сили божої порожнеча, так і байка без істини. Коли ж вона з істиною — хто посміє назвати її брехливою? Отже, все чисте чистим, а оскверненим і невірним ніщо не чисте, бо осквернилися їх розум і совість... Сим хворим, позбавленим страху божого, а з ним і доброго смаку, будь-яка їжа здається гидкою. Не їжа гидка, а осквернені в них розум і совість".

"Байки харківські", можливо, і не найсерйозніше і монументальне творіння Сковороди. Але безперечно найхарактерніше: воно відображає щиру віру філософа в те, що люди за своєю природою не злі, і кожного можна навчити добру - особливо, якщо дати їм до рук добрий підручник! Тож згадаємо, що у тому підручнику написано?

ЖАБИ

Коли висохло озеро, жаби пострибали шукати собі нове житло. Нарешті усі загукали: — Ох, яке величезне озеро! Буде воно нам довічним житлом! І стрибнули разом у нього.

— А я, — сказала одна з них, — вирішила жити в одному із джерел, що наповнюють ваше озеро. Онде бачу зарослий лісом горб, який посилає сюди багато струмків, сподіваюся знайти там для себе джерело.

— А навіщо, тітонько? — спитала молоденька жаба.

— А тому, голубонько моя, що струмочки можуть потекти в інший бік, а ваше озеро може так само висохнути. Джерело ж для мене завжди надійніше од калюжі.

Сила. Всяка розкіш може зубожіти і висохнути, як озеро, лише чесне ремесло забезпечить непишне, але спокійне існування... Скільки багатіїв щодня стають жебраками. В цьому єдиним спасінням є ремесло. Найбiднiшi раби народжуються вiд предкiв, що жили в калюжi великих статкiв. I недаремно Платон сказав: "Усi королi — з рабiв, а всi раби походять з королiв". Це буває тодi, коли пан усього — час — знищує багатство. А знаємо ж, що всiх наук голова; око й душа — це навчитися жити порядним життям, заснованiм на законi вiри й Божого страху, як на вiдправному пунктi. Це i є основа й джерело, що породжує струмки цивiльних законiв. I є воно каменем для стiн тим, хто бажає збудувати благословенне житло. Цього каменя твердiсть мають у собi для користi всi посади й науки, а вони тримають суспiльство у гараздi.

На фото: кольє "Царівна-лягушка"

ПСИ

У селi в господаря жило два пси. Довелося якось повз ворота проїжджати незнайомцевi. Один пес вискочив, погавкав, доки чоловiк не зник iз очей, i повернувся до двору.

— Що це тобi дало? — спитав другий собака.

— У всякому разi не так нудно, — вiдповiв той.

— Але ж не всi, — сказав розумнiший, — переїжджi такi, щоб їх обов'язково мати за ворога нашого господаря. Коли б так, то б i я повинностi своєї не залишив, хоч iще з минулої ночi в мене пошкоджено вовчими зубами ногу. Собакою бути — це рiч непогана, а от брехати на кожного — зле.

Сила. Розумний чоловік знає, що ганити, а дурний ляпає без пуття.

На фото: підвіс "Быстрее ветра 2"

ЗМІЯ І БУФОН

У час, коли весною Змія скинула линовище, її побачив Буфон (жаба).

— Боже, пані, — гукнув здивовано, — відмолоділи! Що за причина? Розкажіть...

— Я вам залюбки дам пораду, — відповіла Змія. — Ходіть за мною!

І повела Буфона до тої щілини, крізь яку вона нещодавно ледве продерлась і скинула з себе усю стару одежину.

— Ну ось, пане Жабо, пролізьте крізь цей прохід. А як пролізете — вщент оновитесь, лишивши по сей бік весь непотріб.

— Ти що, хочеш мене задавити тут? — скрикнув Буфон. — Та хоча мені й пощастить пролізти, то усю шкуру з мене здере...

— Не гнівайтесь, — відказала Змія. — Це єдиний шлях зробити те, що вдалося мені.

Сила: Чим краще добро, тим більшим трудом, наче ровом, воно обкопане. Хто труда не докладе, той до добра не прийде.

ОРЕЛ І ЧЕРЕПАХА

На дубі, що похилився до води, сидів Орел, а поблизу Черепаха проповідувала своїй братії таке:

— Гори воно вогнем оте літання! Покійна наша прабаба, дай боже їй царство небесне, згинула, як видно з переказів, за те, що почала вчитися в Орла сеї гиблої науки. Сам Люципер таке вигадав!..

— Слухай-но, дурепо! — обірвав її проповідь Орел. — Не тому загинула премудра твоя прабаба, що літала, а тому що взялася не за свою справу. Літати не гірше, ніж повзати.

Сила: Прагнення насолод і слави багатьох збиває у протиприродний стан. Се тим шкідливіше для них буває, чим більша така невідповідність. І зовсім небагатьох мати зродила, приміром, до філософії і доброславного життя.

На фото: підвіс "Быстрее ветра. Черепаха"

СОВА І ДРІЗД

Тільки побачили Сову пташки, як почали її наввипередки скубти.

— І не пориває вас досада, пані, — спитав Дроздик, — що на вас, невинну, нападають? Чи не дивно се?

— Анітрохи, — відповіла та. — Вони й поміж себе завжди чинять так само. А щодо досади, то вона для мене терпима, бо хоч мене сороки й ворони з граками скубуть, проте Орел з Пугачем не чіпають, та й афінські громадяни поважають мене.

Сила: Ліпше в одного розумного і доброго бути у любові та шані, ніж у тисячі дурнів.

На фото: кольє Unicorn

Ну й звісно ж, не можна оминути увагою ось таку ювелірну байку:

ДВА КОШТОВНІ КАМЕНІ – ДІАМАНТ І СМАРАГД

Високої якості Смарагд, що жив у славі при королівському дворі, пише своєму приятелеві Діамантію таке:

«Люб'язний друже!
Шкодую, що ти не дбаєш за свою честь і живеш схований у попелі. Твоя вартість мені відома. Ти гідний чесного і видного місця, але нині ти схожий на свічник, що світить сокровенним світлом, але схоронений під спудом. Нічого не варте світло, що не дивує і не звеселяє людське око. Сього тобі й бажаю, з пошаною — твій друг Смарагд.»

«Дорогий мій друже! — відповів Діамант. — Наше світло живить лише людське марнославство. Хай вони дивляться краще на сяюче небо, ніж на нас. Ми лише кволий його відблиск. А ціна наша й честь завжди лишається в самих нас. Шліфувальники не надають її нам, а відкривають. Від того, що люди похвалять нас, цінність наша не збільшиться, а зневага, забуття і хула від того не зменшаться. Лишаюся з такими ось думками — твій друг Діамантій».

Сила: Ціна і честь — одне і те ж. Пустоцвіт прибирає блискучого вигляду, прибирає подобу фальшивого діаманта і злодійської монети. Освіченість, милосердя, великодушність, справедливість, постійність і цнотливість — ось ціна наша і честь! Давня приказка говорить: «Дурень шукає видного місця, а розумного і в кутку видко».

На фото: підвіс "Споглядання"

гортала "Байки Харківські" Ольга Орінго