Зробиш крок на острів – і голова паморочиться від ароматів медового різнотрав’я, які розпечений вітер несе просто у обличчя. Безмежно-синє небо висить над степом, лиш де-не-де перекреслить блакить чорний розчерк хижого птаха. Мовчазно стоять скелі, що налічують не один мільярд років, дослухаються до навколишньої глибокої тиші, в яку органічно вписуються голоси птахів та густе сюрчання. І вічну, гнівну, безперервну пісню співають дніпровські пороги.

Ось вона – просто рукою подати – Хортиця, колиска запорізького козацтва, оточена від ворогів земляним валом та дубовим частоколом, просякнута історією. Місце, де наша державність вирубалася шаблями – на дніпровських порогах та хортицьких скелях.

Запорізьку Січ вважають одним з перших в історії об’єднань, яке керувалося демократичним устроєм. Й справді – більшість рішень щодо життя у Січі ухвалювалася на загальних зборах-радах, і право голосу мав кожний козак. Ой, як непереливки було тим гетьманам, які не уміли переконати козацтво у своїй правоті – спробуй змусь до чогось людей, які добре володіють шаблею та цінують власну думку (насправді, з тих часів змінилося небагато)… Це й не дивно: козаками часто ставали колишні кріпаки, які втікали від своїх господарів «за пороги», туди, куди лапа імперії до них не дотягалася.

Січ не тільки мала усі ознаки республіки, а й довгий час зберігала повну автономію та користувалася повагою сусідів. Більшість європейських країн встановлювали з Січчю дипломатичні стосунки – зухвалі козаки просто не могли лишитися непомітними на геополітичній мапі.

Більше того – підвалини антикорупційного законодавства, які використовуються до сьогодні, заклала «Конституція Пилипа Орлика» 1710 року. Вона наголошувала, що військові старшини мають обиратися вільним голосуванням, гетьман не може володіти власністю громади – тобто, забороняла узурпацію влади. Якщо вдуматися, то для часів існування Січі це був надзвичайно прогресивний документ! 

Ось такими були вони, перші антикорупціонери і державники, зірви-голови та характерники, відважні й веселі козаки, чия кров тече у нас й донині. Там, на Січі, народжувалася українська незалежність – вперта й впевнена у власній перемозі. А навколо шуміли степи і визрівало на родючій землі зерно.

На фото: підвіс «Міць України»

…Зазирніть на сайт Національного заповідника «Хортиця» – посеред інформації про екскурсії та історію місця висить оголошення: «Найпростіше укриття в будівлі Музею історії запорозького козацтва працює з середи по неділю з 10:00 до 16:00». Небо над Хортицею знов неспокійне – і, як в давнину, знову лунає запорізький марш, знову доводиться вирушати на сечу з ворогом, не знаючи «яким був мій рід» і чи не відмовить удача. Та поки пам’ять про козацькі шаблі живе у наших серцях, українське жито може рости, а дніпровська вода котитися уперед – вони під надійною охороною.

Ольга Орінго