В мене є одна з улюблених вправ для тренування розуму: поставити собі дивне питання, а потім від нього збудувати уявну конструкцію, доводячи її крок за кроком до фіналу. 

До речі, завдяки цій вправі мене складно здивувати трампізмами чи будь-якими ще «ізмами», бо усе це вже було в моїй уяві.

На відміну від практичних питань «Що може бути, якщо…», де просто потрібно зрозуміти підприємницькі та побутові ризики й переваги, гра в антиутопії вишукає потаємні страхи, які в теорії не мають ставати реальністю (хоча й усе буває, як ми бачимо).

Ці вправи я рідко десь фіксую, бо вони мимолітні, як швидкісний потяг — не встигаю подумки збудувати залізницю, як вже бачу хвіст експресу з червоним ліхтарем. Та воно й на краще – не варто надовго залишатися у вимірах, де усе небажане доведене до логічного фіналу. Сьогодні пропоную зіграти разом зі мною в цю гру. Я почну, а ви можете докидати деталі. Прописую дуже крупними деталями, просто щоб означити традиційні риси антиутопії. 

Давайте на мить зануримося у новий дивний світ,

де золоті прикраси є обов’язковими? 

В одній новоствореній європейській країні (наприклад, припустимо, що від Італії відділився регіон П’ємонт) внаслідок низки революційних переворотів до влади прийшла істота, яка мала багато ювелірних заводів. Десь за десять років ця істота змогла перетворитися в золотого правителя,  сформувати не лише тоталітарний режим з розвиненими службами безпеки, а й сталий фон постійної необхідності присутності золота на тілі людини.

Закритість країни та відсутність власної валюти змусила вигадувати новий формат розрахунків. І тоді валютою стали вироби з заводів Вічно Сяючого Незрівнянного Геніального Ородуче. 

Володіти золотом тепер могла тільки держава в особі Дуче, але за людьми залишили право носити на собі будь-яку кількість прикрас (не залишаючи нічого вдома й не ховаючи), і саме кількість золота на людині тепер показувала її цінність для режиму та пристойність. До традиційних сережок – каблучок – підвісів додалися пояси, пряжки, ґудзики і навіть шоломи.

Щотижня з палацу правителя розносили по вулицям актуальний курс золота до їжі та послуг. За підробки чи зневагу до золота ввели смертну кару, золотом тепер клялися і йому ж поклонялися. А якщо хтось втрачав усе своє золото і не міг знову здобути, то…
 

Продовжуйте лінію, додавайте деталі, розкривайте кухню промивки мізків та утримання влади, шукайте шляхи втечі чи супротиву, створюйте героя — будь-що у межах жанру. 

В суботу підведемо не лише підсумок тижня, а й історії про Ородуче. І також поділюсь своїм фіналом. 

О.М.