...є шляхи, на які краще не вставати. Раніше такі на картах відзначали «Тут живуть дракони». Тепер не відзначають. Але це не означає, що драконів там немає...

Думаю, в конкурсі найхаризматичніших істот дракони б перемогли з великим відривом, звісно, за умови, що котики б цей конкурс проспали  Але звідки взявся цей "бум на драконів?" Адже, якщо зазирнути в історію, ми побачимо, що від самого початку ці величезні крилаті ящери були втіленням усього страшного і жахливого - згадайте дракона Фафніра, велетенського змія Ермунганда або дракона, якого перемагає святий Георгій. Як же так вийшло, що руйнівні чудовиська отримали неабияку популярність і навіть стали обличчям казок і фентезі?

На фото: каблучка "Драконесса 2"

Для початку давайте відокремимо дракона від його численної рідні. Європейський дракон - це не просто "велика рептилія": це істота крилата, вогнедишна і в переважній більшості випадків жадібна, руйнівна та недобра. Цим він відрізняється, наприклад, від балканського змія, який технічно теж велика рептилія. Однак змій - істота добра, хоча й трохи хтонічна, відповідальна за хмари, дощ і врожай. Дракон же - руйнівник, що випалює все довкола смертельним вогняним диханням - пам'ятаєте полум'яну промову Смога з "Гобіта"?

" Я несу погибель скрізь, де забажаю, і ніхто не сміє стати супроти мене. Я подолав древніх воїнів, рівних котрим не знайти в нинішньому світі. Але тоді я ще був молодий і тендітний. А тепер я старий і могутній — могутній — могутній!"

Подекуди на Балканах дракони і змії навіть протиставляються, і навіть б'ються один з одним. Цікаво, чому ж саме небезпечний дракон став настільки популярним? 

У всякого міфу є свій сенс, своя проекція на людські розум і душу. І міф про дракона не виняток. На всякого дракона знаходиться свій герой - і навпаки. Зазвичай у міфі одного не існує без іншого. Жоден дракон не сидить на своїх скарбах вічно, рано чи пізно до нього приходить лицар, спраглий подвигу.

На фото: сережки "Дракоша" з перлами

Якщо спробувати зазирнути за підкладку цього міфу, то виявиться, що це історія про ініціацію. Іншими словами - про перетворення героя на Героя з великої літери. До своєї зустрічі з драконом він, по суті, тренується. Усі його подвиги - це підготовка до найстрашнішого і найважчого випробування - до зустрічі із самим Страхом, самою Загибеллю. І, в якомусь сенсі, із самим собою. Недарма в багатьох історіях герой так чи інакше "одраконується", привласнює собі якісь атрибути противника. Наприклад, Зігфрід випиває драконячу кров і купається в ній, японський бог Сусаноо перемагає восьмиголового дракона і дістає з його тіла меч, тощо. Виходить, що битва з драконом - це битва з власними страхами і слабкостями.

Непряме підтвердження можна знайти в міфі про Беовульфа. Ви напевно чули про Беовульфа, героя давньої англійської поеми, який переміг страшного Гренделя. Але чи пам'ятаєте ви, що було далі? А далі, через багато років, уже постарілий Беовульф вирішує вступити в сутичку з драконом. Дракон, як і годиться, охороняє купу скарбів, заради яких Беовульф і вирішує з ним битися. Герой перемагає, проте дракон завдає йому смертельну рану, від якої Беовульф гине. Насолодитися здобутими скарбами він так і не встигає. Цей момент можна розшифровувати по-різному, зокрема й так: Беовульф не впорався із собою, з власною жадібністю. Вона вбила його, а зовсім не дракон.

То чому ж дракон, символ випробування та ініціації, перетворився на такий популярний образ? Можливо, саме тому. Дракон - уособлення сили та могутності, хоч і страшної; чим сильніший дракон - тим сильніший і герой, який його переміг. Можливо, ми, коли тягнемося до цих жахливих істот, подумки ставимо себе на місце героя? Розглядаємо того, кого нам належить перемогти? А заодно вимірюємо значущість майбутнього подвигу? Хтозна...

На фото: каблучка "Дзенньо"

Не втримаюся і познайомлю вас зі своїм найулюбленішим драконом з "Чарівника Земномор'я" Урсули Ле Гуін. Добрим він не був, але харизми йому точно не бракувало. А здолати його вдалося... за допомогою уважного читання книги 

На острові нічого не змінилося, не пролунало ані звуку, лише хвилі важко накочувались на берег. І тільки тоді Гед побачив, що найвища вежа міста, видовжуючись то в один бік, то в інший, змінює обриси, немов розправляючи величезні руки. У цю мить він боявся древньої магії, якою володіють лише дракони. Вони — могутні та підступні чаклуни, а їхня магія зовсім не схожа на магію людей. Та раптом Гед зрозумів, що побачене ним — не магія і не ілюзія, створена драконом, а реальність. Те, що він спочатку прийняв за частину вежі, було плечем пендорського дракона, який повільно розправляв свої крила, важко зводячись із землі.

Коли він випростався над містом, його луската голова, увінчана гострими шипами, з роззявленою пащею і висолопленим розтроєним язиком, височіла над найвищою вежею, а передні лапи із страхітливими кігтями сперлися на руїни будинків, як на дрібну жорству. Сталево-сіра луска дракона вилискувала на сонці, як дзеркало. А сам він був здоровенний, немов гора, і жилавий, зграбний, наче хорт. Гед із жахом дивився на дракона і розумів, що жоден героїчний епос, жодна казка не можуть належно передати відчуття людини, яка споглядає отаку бестію. Він уже бачив очі дракона, мало не зазирнув у них, і це могло б його погубити, адже не можна зустрічатися поглядом із драконом. Гед ледве відвернувся від масних зелених зіниць, що уважно стежили за ним, і підняв перед собою чарівну патерицю, яка тепер здавалася жалюгідною.

На фото: каблучка "Взгляд Дракона"

Утім, є і ще одна можлива причина популярності цих істот. Як уже йшлося, герой досить часто "одраконується". Дуалізм чудовиська і його переможця, перетворення одного на іншого - мотив не рідкісний. А що, якщо в драконах ми бачимо не суперників, а соратників? А то й самих себе? Та й як утриматися від спокуси відшукати щось спільне з таким сильним і величним створінням?

Виходить, що секрет драконячої харизми - не тільки в їхній красі та силі. Всередині кожен має трохи і від героя, і від дракона. Час від часу в нас прокидаються різні частини - і ми дивимося на драконів різними поглядами.

На фото: каблучка "Дракон Рюдзин"

Ну і, повертаючись до теми драконів і котиків. Мабуть, у конкурсі харизми вони все-таки б розділили перше місце. Особливо з огляду на те, що дехто бачить між ними щось спільне. Наприклад, відомий фентезі-художник Тодд Локвуд стверджує, що дракони схожі на котів. За будовою тіла, характером і поведінкою дракони, на думку художника, ніяк не можуть нагадувати рептилій. Що ж, це багато що пояснює в драконячій харизмі!

Як ми усі знаємо, Орінго перед драконячими чарами не встояв, тож в нас чимало драконів, величних та кумедних, вилискуючих сріблом та камінчиками, дбайливо оберігаючих скарби та свою власницю. А який з драконів у каталозі найхаризматичніший на вашу думку - розкажіть у коментарях 

На фото: каблучка "Драконятко"

Ольга Орінго