Вчора уперше у житті я побувала в квартирі Юрія Шевельова, людини, яка усе своє життя пов’язала з українською мовою. Спочатку він обрав ідентичність та мову, а потім усе життя опікувався й оберігав. 

Квартира відчинила свої двері для бажаючих в день народження Юрія Шевельова. Мабуть, якби не він, то ця квартира залишилася б звичайною колишньою комуналкою у відомому будинку «Саламандра».

 

Про заплановану при будівництві велич споруди тепер нагадують лише дуже високі стелі та залишки розпису й ліпнини, але є щось невловиме у цих стінах — хочеться притиснути вухо і слухати, слухати, слухати...

Десь там, серед сотень голосів мешканців, лунає і голос Юрія Шевельова, який розповідає свою історію: «Десь у 1915 році ми переїхали до будинку «Саламандра», де дістали помешкання з вікнами на двір. «Саламандра» була дорога, але мешкання, що виходили на двір, були трохи дешевші. Мешкання було п’ятикімнатне, і там ми прожили аж до лютого 1943 року, коли почалася епопея нашого виходу з України на захід. Як саме ми жили в тому мешканні, це мінялося з роками, по-своєму відбиваючи загальний стан країни…»

 

П’ятикімнатною квартира була для родини Шевельових тільки в теорії. Ще до революції три з п’яти кімнат мама Юрія здавала в оренду, щоб вирівняти родинний бюджет і їм (мамі, сестрі Вірі та Юрію) залишилися дві кімнати та кухня, при якій ще була кімнатка на вісім квадратних метрів «для прислуги», яку за повноцінну кімнату не вважали. Але на початку двадцятих років уся родина була втиснута у цю кімнатку… Заради того, щоб залишитися у рідному будинку, мамі Юри довелося йти в трест прибиральницею.

Роздивитися зсередини цю коробочку, поставлену на бік, можна не лише на схемі з книжки, а й у відео, яке записала учора ввечері, коли Олександр Савчук показував нам це приміщення.

 

 

Але ж чому ми там опинилися і яким чином при популярності старих будинків у центрі міста саме ця квартира не є чиїмось розкішними апартаментами з капремонтом, який стирає попередні життя? 

О, це дійсно суперська історія! Погляньте ще раз на схему приміщень вище, і я вам трохи розповім!

Спочатку була книжка, яку готував до друку Олександр Савчук. Знайшла у мережі його спогади про початок подій: «У книзі спогадів Шевельова («Юрій Шевельов «Я — мене — мені… (і довкруги). Спогади. 1. В Україні», - ред.), яка вийшла наприкінці 2017 року, ми розмістили інформацію про план квартири, який випадково знайшли в бібліотеці ім. Короленка. Але ми не знали, де саме в будинку вона знаходилася. А вже в 2019 році один з наших читачів, професійний архітектор, звернув увагу на цей план і порівняв його з тими, що були виставлені в інтернеті – з квартир на продаж. Так було знайдено квартиру Шевельова, і почалася історія зі збором коштів. І коли надію майже втратили, до Літмузею прийшли харків’яни, які цікавилися українською літературою, їм розповіли про задум з квартирою, і вони її придбали». 

 

 

Так, Харкову дійсно пощастило з людьми, чия зацікавленість та небайдужість дозволили не втратити безцінне приміщення і створити у місті мистецьку резиденцію «Слово».  Більше подробиць тут.  

На «Читомо» є чудова стаття, де цитують Андрія Набоку, напрочуд мудрого харківського мецената, який з родиною придбав не лише квартиру Шевельова, а й квартиру в будинку «Слово»:  «…для мене це і правда про емоцію. Я ходив повз цей будинок роками, до мене приїжджали друзі, торкалися руками цих стін, а потрапити всередину ми не могли, не могли більше дізнатися, відчути. І простір тут був ніби мертвий, і мені від цього було погано. А тепер приходжу сюди — то на різдвяний вертеп, то в гості до резидентів, то на квартирники — і бачу, що воно оживає».

Як час буде у вас, дуже раджу прочитати статті за посиланнями. Не лише заради фактів, а щоб зрозуміти особливу енергію нашого міста, яка тече й в колах Орінго. 

І от саме на квартирнику ми й були вчора, бо Мар’ян Пирожок (лідер і соліст гурту «Пиріг і батіг») розповідав про новий альбом, який у липні записали в цій хорошій квартирі. Альбом «Замордовані. Подзвін другий» — частина дослідницького музичного триптиха, у межах якого гурт піднімає на поверхню творчість знищених совєтами українських поетів. 

 

 

За музикою і голосами дихають квартира й будинок, стрекоче друкарська машинка, рипить ліфт, грюкають двері, шепоче літній харківський дощ і усі ці звуки стають часточками складного малюнку наших завжди непростих часів. 

Те, що «Пиріг і батіг» вміє творити справжню магію, знаю вже давно, але зазвичай це були більш округлі речі, які ковтати легше. А тут в одній точці всесвіту зійшлися приреченість майже столітньої витримки, свіжа тривожність поточної війни та невагома, але світла й сильна надія. Надія, що усе це недаремно поєдналося. Спалахує на початку дев'ятої пісні справжній голос Шевельова і це ідеально герметизує враження. 

Як у квартирі записували альбом, піддивитися можна тут:

А я завершую віршом Василя Стуса, яким заспокоюю себе не перший рік. В альбомі він теж фінальний... Слухайте. 
 

Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,

сталить твій дух — тож і терпи, терпи.

Ніхто тебе з недолі не врятує,

ніхто не зіб'є з власної тропи.

На ній і стій, і стрій — допоки скону,

допоки світу й сонця — стій і стій.

Хай шлях — до раю, пекла чи полону —

усе пройди і винести зумій.

Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,

той, що обрав тебе навіки вік.

До нього змалку ти заповідався

до нього сам Господь тебе прирік.
 

О.М.