Людям властиво обожнювати природні явища - бурю, грозу, сонце... Зима з її морозами і хуртовинами - не виняток. Які ж боги відповідали за настільки непривітний час?
Наділяти розумом стихію - справа поширена і цілком нормальна, особливо якщо у вашу епоху науковий підхід ще не винайшли. А навіть якщо і винайшли, це не перешкода. Одна справа - читати розумні книжки і зовсім інша - стикатися зі стихією особисто. І якщо бурю і шторм зустрічали у своєму житті далеко не всі, то вже із зимою абсолютно точно стикався кожен. І, ймовірно, дивувався - як один і той самий час може бути і суворим, і красивим?
На фото: підвіс "Фангорн"
Стародавні люди теж задавалися подібним питанням. Звідси і двоїста природа багатьох зимових богів (а частіше богинь). З одного боку, вони прекрасні й величні, з іншого - жорстокі й небезпечні. Взяти, наприклад, богиню на ім'я Берхта. Швидше за все, ви про таку чуєте вперше, що не дивно: Берхта ховається в самому серці Альпійських гір. Альпи, як і інші гори - місце аж ніяк не ідилічне, а вельми суворе, особливо в давнину; а вже зима в горах і зовсім випробування не для слабких духом. Можливо, тому в Берхти два обличчя: одне - висока біла дама, прекрасна, як сніг на гірських вершинах; друге - стара відьма моторошного вигляду, підступна й небезпечна, як снігова лавина.
Невідомий автор, ілюстрація до книги Das festliche Jahr in Sitten, Gebräuchen und Festen der Germanischen Völker. Mit gegen 130 in den Text gedruckten Illustrationen, vielen Tonbildern usw Spamer, Leipzig 1863
Кажуть, що Берхті поклонялися ще стародавні кельти, які колись мешкали в Альпах; потім її образ запозичили німецькі племена, що їх змінили. Навіть християнство не зуміло вигнати стародавню богиню, хоча й додало в її вигляд кумедну деталь - лебедину лапу. Так, ви правильно прочитали. Річ у тім, що після приходу нової віри у Берхти з'явився новий обов'язок: стежити за правильним святкуванням Різдва. Зокрема, за тим, щоб у святкові дні жінки не пряли вовну. Так у Берхти з'явився свого роду "титул" великої рукодільниці, яка встановлює час для роботи та відпочинку. А оскільки пряха під час роботи постійно натискає на педаль прядильної машини, то богиня обзавелася ще й "професійною" клишоногістю, яку легенди швидко перетворили на широку пташину лапу.
Подейкують, що у вільний від прядіння час Берхта керує Диким Полюванням. Ще кажуть, що вона - родичка Хель, скандинавської богині підземного світу. Тож пряжа пряжею, але злити богиню явно не варто.
Scott Fisher (сучасний художник)
У кам'янистій і холодній Шотландії зими не менш суворі, ніж у горах. І боги там мешкають відповідні. Богиня Кайліх Беара відповідає за зиму і холод і в Шотландії, і в Ірландії. На відміну від Берхти, у неї обличчя всього одне і, кажуть, на рідкість моторошне: величезний зріст, біле волосся, синя шкіра, одне око і іржаві зуби. До того ж Кайліх Беара всюди ходить з величезним молотом. З його допомогою вона вирубує із землі пагорби і скелі. Розповідають, що на початку світу вона створила безліч пагорбів і гір просто для того, щоб зручніше було ходити.
Дехто, втім, стверджує, що Кайліх Беара - це зимове обличчя Брігіт, богині весни, росту і зцілення. А дехто каже, ніби це все ж таки різні богині, і коли настає весна, Кайліх Беара засинає і перетворюється на камінь. А з початком зими знову приймає людську подобу... Хтозна.
John Dunkan, ілюстрація до книги Wonder Tales From Scottish Myth & Legend, 1917 р.
Вже де зими мають бути майже непомітними, так це в спекотній Мексиці. Там же суцільні джунглі та кактуси, звідки б там узятися зимі та зимовим богам? Проте навіть там є бог холоду - Іцтлаколіукі. Його шанували середньовічні ацтеки, а ім'я його означало "Все зігнулося від холоду". Ацтеки були людьми вельми філософського складу розуму, тож Іцтлаколіукі опікувався не лише зимою й холодом, а й неживою матерією, спокоєм, очищенням, а також - несподівано - справедливостю та правосуддям. Його навіть зображували з мітлою в руках - він буквально вимітав беззаконня з землі. Іцтлаколіукі приносив землі не лише морози, а й відпочинок від клопотів літньої пори, нерухомість і можливість набратися сил. А от як він став уособленням справедливості - цікаве питання, особливо якщо знати його біографію.
Якщо вірити ацтекським легендам, то Іцтлаколіукі від початку був вельми запальним і зарозумілим. Якось раз Сонце і Місяць збилися зі свого звичного шляху і почали блукати небом, погрожуючи залишити землю без тепла і світла. Щоб повернути світила на місце, боги постановили принести спільну жертву: кожен мав віддати частину своєї крові. Усі погодилися, крім Іцтлаколіуки: той розлютився, схопив лук і вистрілив просто у винуватця неприємностей - у Сонце. Сонце в боргу не залишилося і теж вистрілило в Іцтлаколіукі: стріла влучила тому в голову і "заморозила". А заодно "остудила" надто запальну вдачу: Іцтлаколіукі став спокійним, суворим і розважливим.
Ілюстрація з Codex Telleriano-Remensis
Боги зими, можливо, не найдобріші та найприємніші персонажі. Однак нікого з них не назвати лиходієм: у кожного є зворотний бік. І кожен дбає не тільки про те, як ускладнити життя людям, а й про те, щоб дозволити землі відпочити, а часу - спокійно йти звичним колом. Як бачите, у холодній і суворій зимі теж є дещо хороше!
На фото: каблучка "Трикотаж"
Женя Орінго
